Вибори в США: частина 2: Гроші

Виборча кампанія-2008 побила всі рекорди. Кандидат в президенти Барак Обама зібрав пожертв на суму більше 630 мільйонів доларів! Це більше, ніж річний бюджет деякий європейських країн. Його конкурент на виборах Джон Маккейн зібрав майже на 300 млн. менше.

Завдяки приватним пожертвам, лише за останній тиждень жовтня Барак Обама зібрав 150 млн. доларів, при чому, сума середньої пожертви складала близько 80 доларів США!

  Фінансування кампанії з державного бюджету
Фінансування кампанії являється найбільш складним і заплутаним в системі американських виборів. Тому, спробую пояснити коротко, без особливих деталей.
Стратегія залучення та використання коштів на виборах президента є тим, з чого починає роботу передвиборчий штаб.

Кандидат має право на державне фінансування певних частин кампанії. Ця норма працює з 1976 року – її мета зробити кандидатів менш залежними від пожертв лобістів. З 1976 року сума фінансування складала 13 млн., а в 2004 – вже 50.

В разі отримання державних коштів кандидат має погодитися з певними обмеженнями. Так, він не має права витратити більше 50 тис. власних коштів на кампанію; погодитися з обмеженням максимальних витрат встановлених для кожного штату (залежить від кількості населення), кандидату заборонено збирати приватні пожертви (крім етапу „праймеріз” та деяких виключень під час загальної кампанії).

В зв’язку з цими обмеженнями, часто кандидати відмовляються від державних коштів на етапі „праймеріз” та отримують їх під час основної кампанії. В 2008 році вперше обидва кандидати відмовилися від державних коштів.
  Приватні пожертви кандидатам
Кожен громадянин має право пожертвувати кандидату суму, не більшу за 2300 доларів (двічі за всю кампанію).

Цей поріг було встановлено не так давно, але зацікавлені лобісти вже знайшли спосіб, як його обходити. В американських виборах існує таке поняття, як „групування” пожертв. Це спосіб, що полягає в об’єднанні дрібних пожертв в один пакет, з метою досягнення максимального впливу на кандидата. До таких дій вдаються переважно профспілки та великі корпорації. Суми „групових коштів” також обмежуються. Їх не можна надавати пізніше, ніж за 2 місяці до дня виборів.
Про пожертву більше 200 доларів кандидат має повідомляти Федеральну виборчу комісію. Кошти зібрані шляхом індивідуальних пожертв називаються „тверді гроші” та можуть бути використані в будь-яких цілях виборчої кампанії.

„М’якими” грішми називають кошти, що зібрані в обхід законодавства. До 2002 року „м’яких” коштів в кампанії доходили до позначки в 500 млн. доларів США. В 2002 було прийнято Закону Маккейна-Фейнгольда, який вирішив цю проблему. Закон повністю забороняє партіям приймати суму більше 57 000 доларів один раз на два роки від приватних осіб замість необмежених сум з будь-якого джерела.

Фактично, таким чином було подолано можливість залежності партій від корпорацій та інших лобістів. Хоча, в широкому розумінні, „м’які кошти” й досі відіграють важливу роль в фінансуванні партій, зокрема, шляхом внесків на рівні певного штату, фінансування партійних з’їздів та інавгурації президента.

Цікаво, що приватні особи та комітети можуть витрачати необмежені кошти на рекламу та інші заходи на користь окремих кандидатів. Це абсолютно законно, при умові, що такі кампанії не координуються з діяльністю кандидатів. Існує також поняття „адвокація певної проблематики” – реклама, зроблена таким чином, що вона не має явного заклику голосувати за певного кандидата. Громадські та інші неприбуткові організації також мають діяти на підтримку когось з учасників виборів. Існують і інші моменти, завдяки яким можна обходити законодавчі обмеження фінансування кампанії (наприклад, „група 527”).

Фактично, система фінансування виборчих кампаній дала збій в 2000 році, коли Джордж У. Буш відмовився від державного фінансування під час „праймеріз” та замість цього зібрав набагато більшу суму шляхом приватних пожертв. В 2004 на первинному етапі виборів від державних грошей відмовилися вже обидва кандидати. І зібрали більше 200 млн. кожен!

Зрозуміло, що система фінансування кампанії та прозорості надходження та розпорядження коштами дала збій і вже не виглядає досконало. Американські експерти і політологи відверто визнають, що країною править не народ і не президент, а великі корпорації.