Мобильная версия сайта
Добавить новость
Ой, Грицько Сраче - Бідний небораче - Під калиною сидить і тихенько плаче...
1 Мая 2011 13:59
Просмотров: 6457
Метки: комикс про грицька сраку, грицько срака, характерник грицько срака
Метки: комикс про грицька сраку, грицько срака, характерник грицько срака
ЛАУРА
Грицько вже остаточно вирішив покинути характерництво. Він дуже сумував за Олесею і ні про що не міг думати, як про сімейну ідилію. Проте парубок ніяк не наважувався розповісти про це Пану Парові. А коли Гриць врешті, зібравшись з силами, вирішив таки завести зі своїм учителем серйозну розмову, Пан Пара відправив його на Січ.
- Відвезеш це отаманові, - сказав він, даючи парубкові торбу, – і, дивись, не розкривай її.
Зіскочивши на баского коня, перш за все Грицько помчав до Олесі.
Під’їхавши до шинка, Гриць почув знайомий чоловічий голос. Зазирнувши у вікно, він впевнився у своїх здогадах: у Олесі був Барило.
«Невже вона…» - підкралася до парубка підступна думка.
- Навіщо тобі той голосракий? - казав гучним басом старий козак, - йди за мене. Княгинею будеш, а з ним змарнієш за роботою.
- Я люблю його, - відповіла дівчина.
- Олюсенько, послухай… - простяг до її талії безсоромні руки Барило.
Лютий, наче роздрочений тореадором бик, Гриць залетів до хати.
- Мурло!!! - крикнув він, наносячи потужний удар здорованю, від якого той аж присів.
- Щеня!!! - відповів на образу Барило, намагаючись вдарити парубка, та Грицева немита п’ята завершила конфлікт між двома козаками, і повержене здоровило поповзло геть.
Олеся сяяла вродою, наче ранішня зоря, яку розпалив Сварог.
Гриць почувався з нею маленькою дитиною, якій подарували омріяну іграшку. Молода пара провела ще одну солодку ніч.
Коли Грицько збирався, щоб відправитися на Січ, то ніде не міг знайти своєї торби.
- То клятий Барило, - здогадався парубок, - де живе те опудало?
- Он там, - показала Олеся, і Грицько помчав до здорованя.
Проте виявилося, що старий козак ще вчора відправився на Січ.
Гриць пер, як обпечений і під вечір таки дістався до пристановища свобідного братства.
- Де моя торба? - вчепився парубок у жупан Барила.
- Що-о-о? - не второпав здоровань.
- Юначе, що сталося? - підійшов кошовий, і Гриць розповів йому все як було.
- Хм, то ти козаче, замість того, щоб виконати свій обов’язок у гречку вскочив? І тепер шукаєш винного? - посміхнувся отаман, і гучний регіт січового товариства на мить оглушив парубка, - за Барила можу ручитися, а от тобі ліпше пошукати своєї торби біля теплої печі.
Грицько почервонів, як стиглий помідор. Він розвернувся і хотів було йти, коли отаман його зупинив.
- Стій, хлопче. Іване, підеш з ним, подивишся, щоб ще бува чого не згубив.
Знову регіт влетів у Грицькові вуха, і він, вщент висміяний, пішов геть.
Гриць їхав мовчки, понуривши голову, а Іван розповідав йому про себе.
- На Січі мені дали прізвисько Гачок. Ось цією штукою я спіймав татарського вожака Ахмета, - показав козак довгий багор, ми розбили їхній загін, а той хотів тікати. Я його прямісінько за рота зачепив, наче коропа і стягнув з коня. Жирна рибина попалася. Тепер я завжди ношу цей крюк з собою, як талісман.
Дорогою мандрівники зустріли циганку з помелом.
- Молодий красивий, дай руку, поворожу, усю правду розкажу, - підійшла вона до Грицька.
- Відстань, не до тебе, - відповів парубок.
- Знаю, загубив ти дуже цінну річ, і де її можна знайти теж знаю.
Грицько зупинився і, здивований, подав руку.
- Ой не добре ти вчинив, козаче, не добре… - почала циганка, - вбив ти одного чоловіка…
Гриць слухав, як циганка розповідала йому про жида Ейко. Її монотонний голос заворожував Грицька, і заводив парубка у безвість.
Іван, побачивши, що його товариш вже не тямить себе, відштовхнув циганку, промовивши:
- Ану, відійди клята!
Жінка розлютилася і, скочивши вбік, перекинулася на здоровенну чорну вовчицю. Вона заричала, оголивши гострі зуби, і, кинувшись на Івана, відгризла йому руку.
Тим часом Грицько, отямившись і зрозумівши, що до нього знову навідалася нечиста сила, хотів обернутися на ведмедя, але парубок, чомусь, перетворився на величезного дикого кабана з довгими та гострими, як списи, іклами.
- Ти вбив мого батька!!! - заревла вовчиця, - я відірву твою свинячу голову!!!
Гриць помітив у циганки-перевертня свою торбу і теж хотів відповісти лайкою (до чого він мав неабиякий хист) та з його пащеки вилетіло лише гучне рохкання.
Вовчиця кинулася на кабана, і той відкинув її у бік. Ще один стрибок завершився тим самим. Потім вже вепр пішов в атаку і зачепив тварюку іклом.
Циганка заверещала, знову ставши людиною, і разом з Грицевою торбою улетіла на помелі в синє небо.
Гриць же, перев’язавши безтямному товаришеві руку, мерщій повіз його до Олесі.
***
- Не такі вже вони й давні ті образи, - відказав Шандор Крук, - навіщо тобі мої цуценята?
- Хочу помститися клятому Сраці, - відповів здоровило.
Шандор Крук - родовий мольфар. Одному з його пращурів вдалося зловити трійко песиголовців. Крук ховає їх далеко в горах у печері і певними замовляннями - відомими тільки йому - може змусити людожерів виконувати його волю.
***
- А чому я обернувся на кабана? - поспитав Гриць, розповівши нещодавні події.
- Сварга завжди обирає того звіра, який краще підходить до ситуації. Хто знає, що б з тобою було, якби ти обернувся на ведмедя. Може б і не стояв зараз переді мною, - пояснив пес, - то коли від’їжджаєш?
- Сьогодні ж.
- Тоді я з тобою. Одягатимеш коли-не-коли на мене свого амулета і я показуватиму дорогу.
- Я з вами, - зайшов до кімнати козак Іван, - тепер я справжній Іван Гачок, - посміхнувся він, показуючи багра, якого йому майстерно припасував місцевий коваль навзамін відірваної руки.
***
- Ось вони, мої молодці, - сказав Шандор, освітивши прикованих ланцюгом до стіни трьох сплячих чималих істот з собачими головами та хвостами.
- Просинайтеся цуценятка! - крикнув мольфар, тицяючи тварюк.
Песиголовці зіскочили на ноги і, оскаливши зуби, кинулися на Барила.
Здоровань ледь не всрався, притулившись до протилежної стіни.
- Не бзди! - сміючись, заспокоїв його Шандор, - не вирвуться, - а тепер мовчи.
Мольфар став щось бурмотіти собі під носа. Скінчивши замовляння, він прошепотів Барилові на вухо:
- Накажи їм «ставай».
- Ставай !!! - крикнув дрижачи голосом Барило, і песиголовці, наче слухняні вояки, вишикувалися в шеренгу.
- Тепер роби з ними, що хочеш, - посміхнувся Крук, - тільки балахонами прикрий, щоб людей не лякали.
***
Приїхавши до підніжжя гір, друзі вирішили відпочити до вечора. Усі, крім Гачка, швиденько позасинали, коли до товариства підійшли чотири незнайомця.- Чоловіче як вийти на… - недоказав один з них, підсідаючи до Івана.
- Це ти, Барило? - впізнав здорованя Гачок.
- А ти звідки тут?
- Та ми з Грицем на відьму полюємо.
«На ловця і звір біжить», - зрадів Барило, підводячись.
- Куди ж ти?
- Я поспішаю, - відказав здоровань, хутко зникнувши з поля зору.
Почало темнішати, і козаки подерлися в гори.
- Ну що, сракопудало, не чекав на мене!!! Зараз мої песики швиденько з тобою справляться!!! - зустрів Гриця біля провалля Барило.
Песиголовці поскидали балахони, оголивши свої собачі голови. Побачивши їх поруч з пузатим козаком Барилом, Грицько мимоволі уявив його зі свинячою головою і ця думка його дуже розвеселила.
- Ти диви, воно ще й регоче! - образився здоровань, - ану скиньте його у низ, хай політає !!! - наказав він людожерам.
Парубок, сміючись, намагався сконцентруватися. Врешті, з великими зусиллями, йому вдалося таки обернутися на... звичайнісінького кота.
- Мяу! - хотів вилаятися Гриць.
Песиголовці, побачивши перетвореного Грицька, подуріли і, виляючи хвостами, побігли на нього. Та, не помітивши ноги Івана Гачка, яку той люб’язно підставив, перечепилися через неї і один за одним попадали у провалля.
Знову ставши людиною, Грицько хотів побалакати з Барилом, але той кудись зник.
Невдовзі друзі дійшли до місця збіговиська відьом. Молоді, з виду, дівчата варили у казані зілля і поливали ним оголену циганку-чаклунку, яка лежала поруч.
Раптом з казана виліз малий і круглий, наче гарбуз, чортик. Він мав козячі копита і коров’ячий хвіст. У зубах бісик тримав довгу мордату люльку. Усівшись на край казана, він став жадно їсти масними очима, оголене тіло відьми.
- Он і твоя торбина. Що ж робити…? - спитав Устим у Грицька.
- Я тихцем підповзу і заберу її, - відповів парубок і, наче вуж, поліз до гадючого кубла.
Та Грицеві не вдалося пробратися непоміченим: його розгледіла люлька з пикою.
- Чужий !!! - закричала вона на усю горлянку.
Устим та Іван кинулися на допомогу.
- Рятуймося !!! - знову заверещала носогрійка.
Схопившись на ноги, чорт став тікати від здоровенного чорного пса. Устим ганявся за ним, як собака за котом. Врешті бісове створіння перечепилося через свою ж люльку, яка голосно зойкнула, і впало. Непийпиво ухопив чорта за хвоста і, добренько розкрутивши, відпустив. Біс, наче куля з мушкету, полетів ген за гори.
Відьми миттю кинулися за ним.
- Ну ти, Чортогін, молодець! - охрестив Гачок Устима новим прізвиськом.
- Вам кінець !!! Чуєте!!! Смерть скоро прийде за вами! - верещала люлька.
Та добрячий Гриців копняк відправив її услід за господарем.
- Що хоч тут таке цінне… - розкрив Грицько торбу і дістав звідти пакунка.
- Поклади мене на місце! - промовив згорток людським голосом і вкусив парубка за руку.
Пан Пара сидів похмурий, наче осіннє небо.
- Значить не хочеш бути характерником? - вкотре повторював він не вірячи своїм вухам.
- Не хочу, - ледь чутно відповідав Гриць, понуривши голову.
- Ну що ж, я тебе не тримаю…
Грицько прилетів до Олесі, зі швидкістю блискавки. Нарешті здійсняться усі його мрії…
Дні з Олесею летіли хвилинами. Гриць почував наче у нього повиростали крила, на яких він злетів на сьоме небо…
Повертаючись, якось, з ринку він побачив біля дому циган, які співали і танцювали, веселячи людей, що зібралися коло них. Серед натовпу була і Олеся.
- Послухай, як гарно співають, - сказала вона Грицеві.
Та парубок відчув недобре на серці і хотів забрати дівчину додому.
- А зараз незрівнянна Лаура станцює для вас! - крикнули цигани.
На середину, наче птаха, випурхнула смуглява дівчина. Вона палила поглядом, зваблювала рухами тендітного тіла. Здавалося циганка плела своїм танцем невидимі тенета, в які й потрапив Грицько.
- Грицю, - схилилася йому на плече Олеся.
Грицько отямився і побачив, як його кохана вростає в землю. Її ноги поволі перетворювалися на стовбур, руки ставали довгими вітами… Олеся обернулася на калину.
- Кохана !!! - закричав Гриць.
Впавши на коліна, парубок гірко заплакав.
- Ха, ха, ха !!! - сміялася, стоячи над ним, циганка Лаура.
Гриць хотів вирвати ненависне відьмине серце та цигани, перетворившись на змій, зникли під землею.
Розбитий, Грицько брів диким полем. Дійшовши до господи з дивним вітряком, парубок зупинився.
- Заходь Грицю, - зустрів його Пан Пара.
Далі буде...
Добавить в:
Автор блога
-
не указан
-
[email protected]
Метки блога
Популярные за неделю
Активные комментаторы
Статистика сервиса
-
989 блогов
-
13018 сообщений
Экспорт новостей
