...Селяни розповідали, що бачили ведмедя, який сидів під зоряним небом, попихкуючи люлькою. Дехто казав, що то козак-характерник Грицько Срака...

29 Апреля 2011 20:14 Просмотров: 4783
Метки: комикс про грицька сраку, грицько срака, характерник грицько срака

ХОРС

Уже не перший місяць Гриць блукав незнайомим лісом. Харчувався здебільшого дикими ягодами, і постійний голод, як ненажерливий хробак, здавалося, висмоктував його зсередини.

Заблукав Грицько при доволі дивних обставинах. Невдовзі після бою з Болотяником, Пан Пара відвіз його (знову ж таки на чудернацькій машині зробленій з усячини магічною парою) до лісу, і, нічого не пояснивши, зник, як завжди, залишивши після себе лише густу пару.

Спершу Гриць подумав, що старий козак вирішив його позбутися, і навіть устиг цьому зрадіти. «От і добре, -  думав тоді парубок, -  ну його до біса те характерництво». Та, поблукавши лісом і так і не змігши з нього вибратися, Грицько таки збагнув, що це лише чергове випробування.

Йшло до осені, і ночі ставали дедалі холоднішим. Вітри, що поверталися з північних країв, пронизували бідолашного парубка до кісток, і, від того, йому частенько доводилося задовольняти фізіологічні потреби. У ті хвилини Грицько почував себе диким собакою, що мітив свою територію. Ставши якось до чергового стовбура, Гриць замріявся про смачну гарячу вечерю у теплому домі, з палаючою тріскучою піччю.

Подумки вечеряючи, парубок не помітив, як до нього наблизилися темні постаті. Вони зупинилися неподалік, і стали безсоромно витріщатися на Грицеві справи. Грицьку зробилося ніяково.

- Нас попереджали, що ти не такий, як усі, -  підійшов до нього один,  - та ми не думали, що настільки…
Гриць зашарівся, не знаючи, що й думати, та згодом помітив, вирізьбленого з дерева ідола, на якого щойно справив нужду.
- Це Хорс - Бог, якому ми поклоняємося. Він наш охоронець і наставник. Це його втілення на землі, сам Бог живе на Місяці, - пояснив другий.
- Тебе до нас прислав Пан Пара. Ми - брати-гайворони, спробуємо зробити з тебе вовкулаку, - сказав третій…
За ним говорили інші четверо братів, та Грицько їх не слухав.
Він помітив будинок, з труби якого густо валив дим і весь, без винятку, був там.

Усі дні і ночі, проведені у братів-гайворонів, Гриць їв і спав, а потім спав і їв. Коли він повністю відновив сили, брати знову повели його до Хорса.
Була ніч, і місяць блідим оком спостерігав за Грицьком.
- Ставай на коліна і благай про вибачення, а потім проси Бога Хорса зійти з Місяця і наділити тебе священним даром,  - сказав один із братів.
- На коліна не стану, -  відрізав Грицько.
-  Як знаєш…

Гриць стояв, тупо витріщившись на ідола, і ні про що не думав. Брати обернулися на гайворонів і, злетівши, стали кружляти над парубком.
Як і очікувалося, обряд не приніс бажаного результату.
- Певне не бігати тобі вовком, Грицю. Треба було спорожнювати свій січовий міхур у іншому місці. Ми зробили усе, що могли, - прощалися з гостем брати-гайворони.

Гриць йшов куди бачать очі. «Тепер вже точно не бути мені характерником. Та й біс з ним. Одружуся… господарство заведу»,  - крутилися в його голові різні думки.

Невдовзі Грицько добрів до шинка, і від смачних запахів, що вдарили в носа, у нього забурчало в животі.
У корчмі було людно, та, на щастя, знайшлося вільне місце.
-  Їстимете, чи просто пити будете?  - підійшла до Гриця рижоволоса дівчина.

Грицько підвів голову, і його очі застрягли між двох стиглих і соковитих, наче херсонські кавуни, цицьок. У парубка рікою полилася слина.
-  То що Вам принести?  - колихнулися груди.
- Їстиму, -  ледь видавив з себе Грицько.
Скоро рижоволоса повернулися з ковбасою, салом, цибулею та хлібом, і Гриць, намагаючись не звертати на неї уваги, накинувся на їжу.

- Усі знають Барила! Кожна собака знає! - підсіло до Грицька п’янюче здоровило, -  я перший козак на Січі був. Татарву, як сліпих мишенят давив!
Він підняв руку і стиснув величезного, як відро, кулака.
- А той клятий Шандор, хай йому сказиться… -  продовжував Барило. -  Олесе!!! Горілки неси, клята бабо! Ми з цим паном випити хочемо,  - ткнув він пальцем Грицька.
- Руки прибери, одоробло, -  відіпхнув його Гриць.
- Що!!!? Я!!! Мене!!! Ах ти ж курча недолуплене! -  лютував, намагаючись підвестися, здоровань.

- Пане Барило!!! Я вас благаю! Навіщо нам зайві клопоти? -  підбіг корчмар, жид Ейко, - хлопче, розплатися та приходь, краще, завтра,  - звернувся він до Грицька.
- Та я, власне, не маю грошей.
- Ой вей!  - заголосив жид,  - розорити хочуть бідного Ейко!
- Я можу відробити,  - запропонував Гриць.

Так парубок став працювати у корчмаря.

Грицькові дуже подобалася рижоволоса Олеся, і подумки він плекав надію на щасливе подружнє життя з нею.
Та Гриць зроду не знав жіночої втіхи і ніяк не міг підступитися до дівчини. Олеся ж виявилася рішучішою за парубка.
– Я працюю у жида з дитинства, – першою заговорила вона з Грицьком, – доводиться відпрацьовувати батьків борг, який він нагуляв у цьому шинку. А ти як тут опинився?
Та Гриців язик скувала невідома сила, і у відповідь він лише щось промугикав собі під носа.

У Олесі був невеличкий чорний песик, якого вона називала Чортенятком.
– Він ще цуценям пристав до мене. Пам’ятаю, Чортеня укусило Ейко. Я тоді ледь вимолила у жида вибачення, – розповідала дівчина мовчазному, наче статуя хлопцеві.

Гриць сильно мучився через свою сором'язливість перед Олесею, і, якось зібравшись з силами, він рішив іти напролом.
Дочекавшись біля колодязя Олесю, яка прийшла за водою, Грицько тупо схопив її за груди.
- Ой, -  зойкнула дівчина, випустивши відра, і нагородила нахабу добрячим ляпасом.
Та на цьому Грицеве покарання не скінчилося. За мить Чортенятко вп’ялося гострими зубами у ліву сідницю невдахи. Ледь відірвавши скаженого пса від дупи, Гриць, понурившись, пошкандибав геть.
Відтоді Олеся вже не розмовляла з Грицьком, і він кинув будь-яку надію взяти її за дружину.

Недовго поживши у корчмаря, Гриць став помічати дивні речі.
П'яниці, які увечері, не в силах дійти додому, залишались спати у корчмі, на ранок кудись зникали. Грицько прокидався раніше від усіх і жодного разу не бачив, щоб хоча б хтось із них виходив із будівлі.

Грицько, з дитинства допитливий до усього незвичайного, якось вирішив теж сховатися на ніч у корчмі, де саме спочивав налиганий селянин. Через деякий час Гриця почало рубати, та п’янчуга, інколи бурмочучи уві сні нісенітниці, не давав йому заснути.

Почулися тихі кроки і, скрипнувши дверима, до шинка увійшов жид Ейко. Сторожко ступаючи, він, як примара, підійшов до чоловіка, і, розкривши рота, жадібно вп’явся довгими іклами у шию бідолахи. На підлогу закапала кров.
Грицько кинувся до упиря, але той, однією рукою жбурнув міцного парубка, немов ляльку. Гриць вдарився об стіну і крізь полуду, що впала на очі, встиг розгледіти здоровенного чорного собаку.
Хлопець знепритомнів.

– От молодість! Сили повно, а у голові дме.
Грицько розплющив очі і побачив усміхнену собачу голову з бородою та довгими козачими вусами. Пес був великих розмірів і, наче людина, стояв на задніх лапах.
– Не впізнаєш мене? – схилився над парубком собака, – Клятий упир уші пообгризав. Я – Чортенятко.

Гриць навіть не здивувався. Він уже почав звикати до всілякої чортівні, яка постійно його переслідує. Розглядівшись, хлопець побачив, що вони знаходяться у лісі. Пес, назбиравши хмизу, розпалив багаття і присів поруч з парубком.
– Колись мене називали Устим Непийпиво та клята горілка і, власне, пиво зробили те, чого не вдавалося жодному воякові – зломили дужого запорожця, – зітхнув реінкарнований козак, – пам’ятаю ми з січовими братиками добряче чудили. А тепер єдина моя розвага – лизати свої яйця. Олеся то моя дочка, – продовжував пес, – бідолашна працює через мене, дурня, як проклята, а я нічим не можу їй допомогти.

Гриць поволі став пригадувати нещодавні події.
– А чому той упир не боїться денного світла, – поцікавився він, дещо знаючи з оповідань про тих бісових створінь.
– Ейко не мрець, який став вампіром. Він живий, проте душа його мертва. Жид продав її за три золотих. Рівно стільки не вистачало, щоб збудувати корчму. Відтоді і п’є кров бідолашних селян, – пояснив Непийпиво, – даремно ти на нього кинувся. Людськими силами упиря не здолати, а за допомогою цього амулета можна.

Лише зараз Грицько помітив, що його сварга висить у реінкарнованого Непийпива на шиї.
– Це дуже сильна річ. Власне завдяки їй, я і маю можливість з тобою розмовляти, – продовжував пес, – де ти її узяв?
– У кобилячій голові.
– Невже… – здивувався Устим і хотів було, щось сказати та вчасно проковтнув свої слова.

Раптом Гриць кинувся перед людиноподібною собакою на коліна зі словами:
– Батьку, благословіть!!! Я кохаю Олесю і хочу одружитися з нею.
Устим поблажливо посміхнувся.
– Добре синку, та перше, давай я поясню, як користуватися цією штукою, – сказав він, тримаючи в руках амулета, – Сварга може спрацювати коли ти сильно роздратований, проте ліпше самому змусити її обернути тебе на звіра. Прислухайся до свого тіла, відчуй кожну його клітинку, і змусь лютувати.

Устим Непийпиво зняв амулета і вмить зменшився до розмірів Чортенятка. Грицько ж, одягнувши свою річ на шию, помчав до Олесі.
Світало, і дівчина саме поралася, коли прибіг Грицько.
– Олесе, я розмовляв з твоїм батьком і отримав його благословення. Я кохаю тебе, давай одружимося, – наче з кулемета, торохтів парубок.
– Ти часом не заслаб? – витріщилась на нього дівчина, – он краще дров нарубай, доки Ейко не прокинувся, а то знову лаятиме.

– Грицько, зайди до мене, будь ласкавий! – крикнув корчмар.
– Ти відпрацював свій борг і можеш бути вільним, – сказав він холодно, ніби й не відаючи про події сьогоднішньої ночі.
«Ану його все до біса!!!», – розсердився подумки Гриць і пішов геть.

Грицько прямував до Січі. Він вирішив раз і назавжди покінчити з дівками. Та бісове серце не давало парубкові спокою: Олеся ніяк не хотіла йти з голови, і на півдорозі він повернув назад.
«Вдягну амулета на Чортеня, і вона мені повірить», – дорогою радів Гриць.

– Дарма ти прийшов, – зустріла його Олеся, – почалися жнива і до корчми майже ніхто не ходить. А якщо і знаходяться відвідувачі, то вип’ють по чарці і мерщій додому. Роботи в Ейка ти не знайдеш.
– Та я не за тим, – відповів Гриць, вдягаючи на Чортеня свого амулета, – ось дивися.
– Гав, тяв, – підстрибував на чотирьох лапах пес.
Зітхнувши, Олеся зайшла у двір, а Гриць засмучений залишився біля паркану.

У роздумах, Грицько не помітив як прийшла ніч, і, єдині його подруги, зірки стали підморгувати парубкові з неба.
Раптом у корчмі пролунав дівочий зойк і, схопившись на ноги, Гриць миттю кинувся у будинок.

Упир Ейко блищав кровавочервоними очима, тримаючи Олесю, і намагався відчепитися від Чортеняти, що схопив зубами його ногу.
Гриць хотів було кинутися на виродка та, згадавши слова Непийпива, сконцентрував увагу на своєму тілі. Невдовзі у парубка сильно запекло у грудях, а сварга засвітилася, як потужний ліхтар.

Грицько відчув, як його наповнює нечувана сила. Руки і ноги парубка почали збільшуватися і обростати густою шерстю, а на пальцях з’явилися гострі, наче кинджали, кігті. Гриць обернувся на трьохметрового ведмедя.
Корчмар, побачивши що його діло – гімно, кинувся до перевертня у ноги.
– Ой вей, пожалійте бідолашного Ейко. Він нікому не хотів зла!
Та Гриць не в силах був стримати лють. Звір оволодів їм і, одним порухом кігтястої лапи, зніс упирю голову, яка покотилася наче качан капусти.

Світило сонечко і його шкідливі проміні підглядали за двома закоханими, що зарилися у сіно, наче дикі кролики.
Буйні аромати степових трав п’янили, і, здавалося, два розгарячені тіла навіки зрослися в шаленому танці кохання.
– Тепер ми з тобою ніколи не розлучимося, Олесе, – вголос мріяв Грицько, – корчму продамо і заведемо господарство: корову, коней, поросяток трійко.
Густа пара, що повалила раптом у вікно, опустила Грицька з небес на грішну Землю.
Далі буде...

Добавить в:

Версия для печати

...Селяни розповідали, що бачили ведмедя, який сидів під зоряним небом, попихкуючи люлькою. Дехто казав, що то козак-характерник Грицько Срака...

Популярные за неделю

Активные комментаторы

Статистика сервиса

...Селяни розповідали, що бачили ведмедя, який сидів під зоряним небом, попихкуючи люлькою. Дехто казав, що то козак-характерник Грицько Срака...

Последние посты автора

Популярные за неделю

Активные комментаторы

Статистика сервиса