Сергій Міляєв — фігляр на великій сцені

Є в Чернігові люди, які відомі майже всім. Артисти, політики, художники, спортсмени — ті, кого нині модно називати «селебрітіз». До деяких з них неможливо «достукатись» — не всі витримують іспит популярністю і часто починають хворіти «зірковою хворобою» (хоча на місцевому рівні поняття зірка — досить абстрактне).

Але є й такі, яким така от відомість аж ніяк не шкодить і не заганяє в «зіркові» нетрі. Саме до таких людей і відноситься відомий вже не тільки в Чернігові, Україні, але й далеко за межами, КВНщик, ведучий, директор Чернігівської ліги КВН, шоу-мен Сергій Міляєв, відомий також за творчим псевдо «Фігляр».

Ті, хто хоча б раз був присутній на іграх КВН у Чернігові (та й на інших заходах), обов’язково пам’ятають колоритну постать гуморного, веселого, щирого ведучого, гравця кращої Чернігівської команди «7*Я». І хоча сцена для Сергія — дім рідний, однак ніякої акторської освіти за плечима наш герой не має. Хоча ще з ранньої юності дуже мріяв про театр. І не просто мріяв, навіть двічі (безуспішно) намагався вступити до Щукинського театрального училища. Шліфував майстерність у найвідомішому в місті політехівському СТЕМі «Стоп-кадр», у численних іграх у різних лігах у складі різних команд КВН…
Минулий рік став для Сергія Міляєва роком експериментів і спроб. За короткий час він став героєм телевізійних проектів «Інтуїція», «Здрастуйте, я ваша мама!» на «Новому каналі», виграв у складі команди «7*Я» Чернігівську та Рівненську ліги КВН, став віце-чемпіоном Асоціації КВН України. Хоча перед очима, за словами Сергія, завжди маячила примара справжніх театральних підмостків. Аж ось весною минулого року відомий чернігівський художник Олег Синельник зробив неймовірно пророчий малюнок, намалювавши Фігляра у вигляді відомого булгаківського персонажа кота Бегемота з побажаннями знайти себе на справжній сцені. І побажання, як не дивно, збулося.

Невеличка передісторія… Колись, два роки тому, команда «7*Я» брала участь у клубному камеді-проекті в Полтаві. І так сталося, що в цьому клубі в якості глядача був продюсер «Московского независимого театра». Він запросив Сергія після виступу за свій столик та спитав, чи цікаво було б тому спробувати сили у справжньому великому спектаклі. Обмінялися телефонами і все… І вже через два роки (нагадаємо, після пророчого малюнка) несподівано у липні 2011 року зателефонував адміністратор «Московского независимого театра»: «Сергей, мне ваш телефон дал наш продюсер, очень вас рекомендовал как актёра. Мы вас приглашаем приехать к нам». І Фігляр скористався шансом. Поїхав до Москви. І був введений у спектакль «Майстер і Маргарита». Й одразу в декількох іпостасях — Берліоз, Каїфа, професор Стравинський і та сама пророча роль — кіт Бегемот. За словами Сергія, дуже хвилювався під час першого виходу. Справа в тому, що на сцені у цьому спектаклі грають зірки радянського кіно і театру — Івар Калниньш, Володимир Стеклов, Ольга Кабо, Віра Сотникова. І перша сцена, яку треба було грати — одразу з Калниньшем.

— Сергію, складно було?
— Так, дуже давило на психіку. Це зараз, коли за спиною вже понад 50 вистав, заспокоївся, увійшов у ритм театрального життя, вписався в гастрольну повсякденність. Стало легше. Єдине, до чого звикнути не можу — довга розлука з сім’єю… Починаю сумувати одразу, як тільки-но їду. І за домом, і за містом, і за друзями. Однак у цьому є інше задоволення — щастя повернення! У спектаклі постійно щось відточується, додаються нові «фішки». А втриматися в колективі для мене завжди було просто — треба бути самим собою, і люди тебе приймають! А тим більше творчі люди. Так, бувають емоційні спалахи, творчі сперечання, однак загалом усі — в одному човні, всі роблять улюблену справу! І головна нагорода — вдячність глядачів!

— До речі, знаю, що географія виступів досить велика. Де вдалося виступати?
— Поїздки, в основному, по російських містах, хоча у грудні був Кишинів, а потім Одеса, Харків, Житомир, Дніпропетровськ, Київ… А в Росії Урал майже весь, Алтайський край, Башкирія, Калінінград. Казахстан також обкатали. Поки не весь, але вже багато міст. Казахстан — це, взагалі, окрема тема, чудова країна! На паспортному контролі прикордонник при словах: «Здрастуйте» обов’язково протягне руку для потискання. Забув нам поставити якісь печатки у гастрольні документи, так сам вибіг на вулицю: «Чекайте!», з печаткою. Потім каже водію нашому: «Зараз тут 30 км гарна дорога, а потім її не буде взагалі». Я вперше побачив, що таке абсолютно рівний степ, коли навіть доріг нема, лише невеличка колія. А прикордонник щиро додав: «Тільки нікуди не звертайте, бо нещодавно була злива — застрягнете, ніхто не витягне!» Ну а потім верблюди вздовж доріг пасуться… Міста дуже яскраві й пишні, однак в очі кидається те, що скляні хмарочоси і розкішні палаци (культури, правосуддя тощо) через 100 метрів переходять у приватний сектор, далеко не завжди приємного вигляду. Був в Актюбінську, Семипалатинську, Караганді, Астані (тут було найбільш сильне враження — Лас-Вегас!). Всіх міст уже й не згадаю… Коли тур триває місяць, міста якось зливаються в єдиний потік. Тим більше що ми, на жаль, не маємо часу розглядати їх. Якщо випадає вільний час, то все робиться бігом, швидко. В основному, бачимо все з вікна автобуса. Приїздимо в нове місто, репетиція, граємо спектакль, а ввечері вже особливо не погуляєш по місту. Вранці від’їзд… Якщо викроїш годинку пробігтися по центру якогось міста — то тільки купити пару сувенірів і все…



— А як стосунки із зірками? Із «стариками»?
— Дуже душевні! Я був приємно вражений, як ці люди вміють підтримувати новачка. Івар Калниньш — аристократ до кінчиків нігтів, Володимир Стеклов — душевна людина, яка вміє налаштувати на позитив з перших хвилин спілкування, Ольга Кабо — я закоханий у неї був з юнацьких літ, якою її уявляв, такою вона і виявилась! Добра, щира… А взагалі, у повсякденному побуті всі однакові — рівні. Всі їдуть в одному автобусі, живуть в одному готелі. Це робота. Це все «закулисье», яке не повинен бачити глядач. Для нього — світло софітів, грим, костюми, сцена, гра!

— Зараз, наскільки я знаю, тебе ввели ще в одну виставу?
— Так, від початку лютого мене ввели в «Декамерон». З ним гастролюємо зараз по Росії. Сьогодні (27 лютого) закінчуємо в Бєлгородській області, проїхали по Курській, Орловській областях. А потім їдемо на Північний Кавказ із «Майстром і Маргаритою».
— А в Чернігові побачимо колись на гастролях?
— Ну, це питання не до мене, а до адміністратора. Але, як мені відомо, поки що у планах рідного міста немає…

— Курйози, смішні випадки були?
— Ой, цього добра навалом. Навіть враховуючи, що я в театрі недавно. Все, в основному, відбувається на сцені. Ну ось, наприклад, Воланд у кінці першого акту повинен казати: «Устал я произносить слова. Антракт!» Наш актор про щось задумався и видав: «Устал я произносить слова. АНШЛАГ!». Чи таке: Азазелло повинен був казати: «За последнее время, Маргарита Николаевна, вы изрядно постарели от горя…» А вийшло у виставі так: «…вы изрядно постарели от СТАРОСТИ…» Багато такого, над чим потім самі сміємося і згадуємо. І я думаю, що попереду ще багато веселих історій.

— Ну і все ж, на прощання — твої побажання собі самому, друзям і читачам.
— Бажаю собі, щоби в подальшому мій театральний графік не перебивався з моїми КВНівськими виступами. Всім своїм друзям-КВНівцям бажаю свіжості гумору, легкості жартів і обов’язково отримувати кайф від сцени. Всіх обіймаю і до зустрічі!



P.S. Дякуємо редактору Чернігівської ліги КВН Артему Широкому за допомогу у підготовці даного матеріалу.

Валерій Семенець, тижневик «Чернігівські відомості», 29 лютого 2012 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.