Із карного розшуку – в шукачі скарбів: історія найвідомішого чернігівського археолога

15 серпня в Україні відзначають День археолога. Для багатьох відкривачів світу наших предків археологія вже давно стала не просто улюбленою роботою, а способом життя. Адже яка ще професія поєднує в собі пошук, романтику і пригоди?



На Чернігівщині зазвичай проводять чимало археологічних досліджень, оскільки наша земля багата на таємниці, які ще належить відкрити сучасникам. Багато шукачів історичних артефактів зустрічають своє професійне свято на розкопах або, як вони самі кажуть, «у полі», а дехто вже повернувся з польових досліджень і замається науковою роботою.

Із нагоди свята ЧЕline поспілкувався з відомим чернігівським археологом, завідувачем відділу наукових досліджень печер і пам’яток археології Національного архітектурно-історичного заповіднику «Чернігів стародавній» Володимиром Руденком.

Як потрапили в історичне й археологічне середовище?

Любов до історії мені прищепила бабуся. Вона була грамотною жінкою, свого часу закінчила гімназію. Багато книжок мені читала і цікавих розповідей.

Наша родина переїхала до Чернігова, коли я навчався у другому класі. А народився я в російському місті Виборг, що неподалік Фінляндії.

У Чернігові в шкільні роки часто бігав до музею, бо відчував потяг до старовини. У закладі мене радо зустрічали. У бібліотеку ходив – читав і збирав книжки на історичну тематику.

У 1967 році виникла Всеукраїнська спілка охорони пам’ятників, тож і туди заходив. І в цей же час утворили спелеоархеологічну секцію під керівництвом усім відомого Герарда Кузнєцова. При ній я був своєрідним «сином полка».

Секція тісно співпрацювала із новоствореним заповідником «Чернігів стародавній», тож я познайомився з багатьма його працівниками. Можна сказати, що в заповіднику прогуляв півшколи.

Далі були армія і робота в міліції, зокрема в карному розшуку. Та історією все одно захоплювався і про археологію не забував, їздив на розкопки. Зрештою звільнився з органів і в 1977 році мене взяли на роботу в заповідник на ту посаду, яку зараз обіймаю.

Про печери знав чимало, адже в багатьох дослідженнях брав участь. Через рік отримав першого відкритого листа на право проведення археологічних досліджень. І почав вивчати печери та територію монастиря, що розташовується неподалік, і не тільки.



Що вдалося розкопати на території комплексу і в яких експедиціях побували?

На території печерного комплексу знайшли давньоруську кузню, кілька підземель, печі для випалення плінфи, багато об’єктів, що належать до епохи Гетьманщини, зокрема будівлю першої типографії. Тож вдалося довести, що в давньоруський час, до монголо-татарського нашестя, тут дійсно існував монастир. Також з’ясували що у XVII столітті в Чернігові була не просто Іллінська церква із маленькими печерами поруч, а цілий архітектурний ансамбль. Окрім того, займались вивченням підземель.

Працювали в інших населених пунктах області – в Рихлах Коропського району, в Любечі знайшли печеру Антонія, яку довго шукали. А зараз її вже привели до ладу, відреставрували і показують туристам. Також у Седневі копали, в Прилуках. Словом, був в експедиціях у багатьох населених пунктах області.

За що любите археологію?

Для мене – це не просто робота, а спосіб життя, адже почав нею займатися з 13 років. Нині мені вже 64. Робочий день починається з підйому і закінчується сном. Хтось їздить на рибалку, хтось на полювання, а я займаюсь розкопками. Для мене це робота, задоволення і хобі.

Чи залишились в чернігівських печерах нерозкриті таємниці?

Антонієві печери вважають найкраще вивченим комплексом. Тож особливо не сподіваємось віднайти в них щось невідоме.

Натомість на території монастиря є поле для діяльності, і, можливо, за його територією. Тут важко прогнозувати результати досліджень, бо можна мріяти знайти щось грандіозне, а сподівання не виправдаються. А можна неочікувано щось цікаве віднайти. Тим археологія і цікава. Навіть капризною дамочкою її називають.



Сама професія складна?

Археолог як будь-яка творча людина не може піти з роботи увечері і забути про свою справу до наступного робочого дня. Думаєш про неї постійно. А експедиційне життя двояке – з одного боку, є побутові незручності, з іншого – є романтика.

Чого ви ще хотіли б? Можливо, в якусь експедицію потрапити чи монографію написати?

Довести до логічного завершення те, що зроблено. Бо розкопати і виступити з докладом на конференціях – це одна справа. Хочеться, щоб те, що дослідив, можна було десь показати, щось реконструювати чи реставрувати, або написати серйозну книгу. Тим паче, що зроблено багато.



Ваші побажання колегам із нагоди свята.

Цікавих знахідок, доброго та дружнього ставлення одне до одного в експедиціях і не втрачати почуття романтики, яке нас усіх колись поєднало. Успіхів усім!

Ірина Осташко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.