Олеся Жураковська: «Найцінніше в житті -спілкування з близькими»

Не дивуйтеся, коли зустрінете цю прекрасну актрису й чарівну жінку на вулицях Чернігова. З’ясувалося, наше місто вона знас та любить з юності, адже тут живуть її кума та хрещеник. І коли дозволяє щільний робочий графік, навідується до них у гості, заходить помолитися до храмів, попросити про щось особисте й важливе в печерному монастирі, замовляє щось смачненьке у наших кафе і ресторанчиках, не відмовляється від автографів і селфі з чернігівцями, якщо ті проявляють повагу й доброзичливість...



Олеся Жураковська - справжня зірка, заслужена артистка України, одна з найяскравіших і затребуваних сучасних українських актрис, телеведуча. В творчому багажу - понад 100 різнопланових ролей у кіно, плідна співпраця з телеканалом СТБ (проект «Зважені та щасливі»). Втім, своїм домом вона вважає столичний театр драми та комедії на Лівому березі, в якому служить понад 15 років. Навіть в епізоді ця статна білявка з виразними трохи сумними очима. сонячною посмішкою й низьким голосом не залишиться непоміченою! А в буденному житті вона - щира й щедра людина, мудра подруга. Має різнобічну зацікавленість, допомагає українській армії, запрошує поранених бійців на свої вистави, опікується Будинком ветеранів сцени, намагається створити там більш комфортні умови, як волонтерка брала активну участь у мистецькому проекті «Схід-Захід».

Ми зустрілися завдяки тому, що у пані Олесі з'явилося «вікно» під час зйомок у Новгороді-Сіверському. й вона вирішила завітати до Чернігова.

«Акторство - не лицедійство, у нього є місія»

- Пані Олесю, вітаю! Щиро рада зустрічі з вами! Розкажіть про фільм, зйомки якого проходять у Новгороді-Сіверському. Яка у вас там роль?

- Компанія STAR Media знімає багатосерійний телефільм «Дві голубки», в основі сюжету - неймовірна історія кохання! Там будуть цигани, красиві краєвиди. Зйомки проходять на вулицях, на території монастиря, на квартирах у місцевих. Часовий відрізок, коли відбуваються події - з 1989 року до сьогодні. Це буде така сімейна сага, показані кілька поколінь. У мене роль Варвари - керівниці ансамблю народних інструментів, я там граю на акордеоні. Не головна роль, але одна з провідних. Над картиною працює професійна команда, яку очолює режисер Олександр Тименко - світла, талановита, відкрита людина. Спілкування з ним дарує стільки радості та задоволення, що. здається, вся група готова з ним безоплатно працювати (посміхається). А взагалі мені дуже пощастило, адже наразі паралельно йдуть три проекти, де задіяні дуже талановиті режисери.

- Аж три проекти одночасно?! Та це ж величезне навантаження! Про один ви щойно розказали, а другий, напевно, - телевізійний серіал «Кріпачка», події в якому відбуваються в Ніжині у XIX ст.?

- Так, це масштабний костюмований проект. Там багато персонажів, різних доль. Зйомки тривають уже рік. Паралельно частенько знімають дві групи, тому що кілька сюжетних ліній, локацій. декорацій. Локації дуже різні, були в нас зйомки навколо Києва, у Качанівці. у музеі архітектури та побуту у Переяславі-Хмельницькому. в Києві. в інших цікавих місцях. А самі події в серіалі насправді відбуваються в Ніжині (головного персонажа - ніжинського поміщика Червинського - грає, до слова. Станіслав Боклан - Авт.). Це спільний проект телеканалу СТБ і кіностудії Film.UA. Керує процесом Максим Литвинов. який поставив величезну кількість проектів на СТБ. зокрема, й красивий номер Джамали для «Євробачення». безліч реалггі-шоу. Глядач зможе побачити цю роботу вже навесні 2019 року. Тут я граю прекрасну жінку, яку звати Пав лина. Павла - вона душа цього великого дому, де відбуваються всі основні подіі. Вона і психоаналітик. і куховарка, і нянька. Роль цікава! Проби були важкими, мене обрали серед багатьох інших претендентів. Я розумію, що людям хочеться побачити нових акторів, бо іноді читаєш коментарі у ФБ: «Знову ті ж самі обличчя». Це трохи образливо, бо я не отримала цю роль на блюдечку, мене відібрали серед інших, значить, нікого кращого не знайшли...



- Я бачила ваші фото зі знімального майданчика в цьому образі виглядаєте дуже органічно! Цікаво, а які ролі для вас на цей момент найбільш улюблені або якими найбільше пишаєтеся?

- Так не можна ставити питання, тому що кожна роль - це крок, це сходинка в твоєму житті. Я розглядаю життя як шлях, кожен день - це частина твого шляху, так само і ролі - кожна важлива. Просто якісь живуть довго, як моя «Кор-сіканка». Це перша головна роль у театрі на Лівому березі, безсумнівно, цим вона і знакова, зі мною вже 15 років. Це дуже серйозний показник, ця роль стала частинкою мене, а я - частиною П. Але будь-яка роль для мене важлива. Це досвід, це зустріч з людиною, з якою, можливо, ти ніколи не зустрівся б у реальному житті. Насправді деякі ролі змушують заглянути в такі глибини, куди я навряд чи колись би заглянула. Це потрібно для того, аби зрозуміти свого персонажа. Наприклад, у фільмі «Дорога в порожнечу» я зіграла просто жахливу жінку - рецидивістку (і отримала за цю роль престижну премію «Телетріумф-2013» - Авт.). Треба було зрозуміти, чому вона така, показати глядачам так, щоб їм стало страшно, щоб вони повірили й замислилися над тим, а що відбувається з людьми, коли вони потрапляють до в'язниці. Насправді там ніхто не виправляється, це хибний шлях. Нам усім, нашому суспільству треба шукати інші шляхи, і в цьому така велика наша місія. Акторство - не тільки лицедійство, в нього є місія - доносити якусь важливу інформацію. Нам доля подарувала шанс впливати одразу на сотні чи навіть тисячі людей. Для мене це важливо.

«Чернігів - місто сили»

- З подивом дізналася з вашої біографи, що після школи ви навчалися в швейному технікумі, отже, якби не стали актрисою, можливо, досягли б успіху як модельєр, дизайнер одягу?

- Гадаю, я могла би реалізуватися в будь-якій творчій професії. Бо коли є потенціал, треба його реалізовувати, інакше людина почувається нещасною. Я вдячна мудрій прекрасній мамі, яка підштовхнула мене до цього рішення. Взагалі-то в школі я навчалася на відмінно, була організаторкою свят, заходів, але в якийсь момент мені стало там нецікаво й поведінка була - ой-ой. Тоді мама сказала: «Доця, ти отримаєш спеціальність, яка тебе прогодує за будь-якоі влади, що б не сталося». І це було на 100% правильно. Я багато одягу шила собі в 90-ті роки. Був період, коли повернулася з Москви після навчання і шила на замовлення. бо треба було роздивитися навкруги й не хотілося в цей час сидіти на шиї в батьків.

- Тож, напевно, порад стилістів не потребуєте? Можете щось і самі порадити друзям, колегам!

- Так. і тепер щось шию для себе. Навіть колеги інколи звертаються, але можу щось радити, якщо це насправді близька людина.

- Пані Олесю, а окрім роботи, є щось важливе у вашому житті, чим захоплюєтеся? Якщо видається вільний час, що робите?

- Якщо вільний день, я спілкуюся зі своєю родиною та друзями, адже вважаю так: найцінніше в житті - можливість спілкуватися з людьми, які є частиною твого серця. А якщо з’являється кілька днів, я подорожую. Ось нині поєдную подорож і спілкування зі своєю дорогоцінною кумою Тетяною. Приїхала в місто, яке я люблю з юності. Буваю тут доволі частенько, якщо зважати на мій графік. Зазвичай заходжу до храму. Вражає те. що у вас збереглися храми ХІ-ХІІ ст., печерний монастир. До речі, там я бачила вашого славнозвісного чорного ченця. Він був у сірому вбранні. а на голові - гостроверха шапка, як куколь. Ця постать трохи нахилилася, наче щось відкривала ключем. І мене вразило, що не було ані страху, ані дискомфорту, навпаки - спокій, а трохи згодом - таке радісне здивування. Я думаю, що це сприятливий знак. Чернігів, без сумніву, - місце сили, адже тут стільки святинь! Мене радує, що місто розвивається. Колись, ми стояли в куми на балконі, і так темно було навкруги, наче десь у ямі. І нам так сумно стало! Людей на вулицях було мало. А наразі приємно прогулятися. помилуватися красою.

- Коли гуляєте, вас, напевно, впізнають, підходять за автографами, просять сфотографуватися! Як до цього ставитеся?

- Ставлюся нормально, тому що наша професія публічна. Але іноді люди дуже некоректно поводяться. Була така ситуація: я сиджу на ліжку в своєї хворої мами, яка приходила до тями після важкої операції, а тут заходить медсестра й запитує: «Можна з вами сфотографуватися?» Я думала, що у мене зупиниться серце в цей момент, настільки це було цинічно. Але зазвичай увага сприймається нормально, я навчилася казати: «Вибачте, але зараз я не хочу».

«Головне - радіти життю»



- Пані Олесю, ви чудово виглядаєте, у вас розкішне волосся, доглянута шкіра, сяють очі. Маєте якісь власні секрети краси й бадьорості?

- Вживаю вітаміни, п'ю багато води й сплю, коли є можливість, можу засинати буквально на ходу, поки міняють декорації, головне, щоб це була стабільна позиція. Навчилася «вимикатися» в дорозі, доки переїжджаємо з місця на місце. Навчилася не тримати образи, цікавитися тим. що відбувається навкруги. Я слухаю різну музику, тому що наш світ - це різноманіття. Не зациклююся на своєму улюбленому джазі чи класиці, слухаю реп, шан-сон, тін-поп - музику для підлітків. Мені не буває сумно. Іноді стомлююся, але поспала - і все пройшло. Інколи днями бігаю й регочу, тому що мені весело. Цікаво все: люди, подорожі, театр. Коли є можливість, із задоволенням дивлюся роботи моїх колег, ходжу до інших театрів. Це все допомагає швидко налагоджувати зв’язки, я розумію. в якому світі живу. Часто у нас не вистачає часу на репетиції, тебе затвердили на роль, надіслали сценарій, ти прийшов на майданчик, одразу починаються зйомки. І ось з тобою поруч - людина, з якою ти начебто живеш уже 20 років, у вас п'ятеро дітей, а насправді ти П вперше бачиш! Треба швидко долати бар'єри, прийняти та полюбити цю людину. Це безкінечний процес пізнання.

Я вже казала, що до життя ставлюся як до шляху. Так, ми стаємо старші, але це цілковито природний процес. Одна близька мені людина живе в Нью-Йорку, їй 85 років, але вона постійно чимось цікавиться, танцює, закохується. у неї є бойфренд 88-ми років. У цієї жінки дуже складна доля, можна книжку про це писати. Але вона любить людей. любить життя. Не важливо, скільки тобі років, головне, що в тебе сяють очі, ти радієш життю! Треба вміти насолоджуватися кожною хвилиною. Також важливо не культивувати в собі образи, злобу, агресію. Так робить моя мама - світла та мудра людина, і я намагаюся брати з неї приклад.

- Дякую за розмову! До нових зустрічей!

Вікторія Сидорова, "Деснянка" №28 (713) від 19 липня 2018

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.