«Мої діти по інтернатах не росли, в тюрмі не сиділи». Виростила сімох дітей, та звання «Матері-героїні» не заробила

63-річна Галина Острянко з села Браниця Бобровицького району народила й виростила сімох дітей. У шлюбі, від одного чоловіка. Всі вже повиростали. Роз’їхалися, вдома з матір’ю залишився тільки наймолодший. 10 років тому Галина подала документи на присвоєння їй почесного звання «Мати-героїня». Їй відмовили. Образилась. Не може зрозуміти, чому така несправедливість.


Галина Острянко з сином Анатолієм

Спали на дерев'яних лежанках

Восьмого березня Галина Миколаївна разом з подругами з фольклорно-етнографічного ансамблю «Браничанка» давали концерт у клубі. Вже вісім років Галина Острянко в його складі співає, розказує гуморески.

Після концерту прийшли в її невелику хатину. Кухня, затісна кімната, в якій туляться щільно приставлені одне до одного два ліжка і розкладений диван. Ще вміщаються стіл, невелика шафа, груба. Тут усі семеро й виросли.

— Де ж вони спати вміщалися?

— Були поли дерев’яні {лежанки). Ото всі й поміщалися, дівчата на одному, хлопці на іншому, — пояснює жінка. — Отам ще й гойдалка була, — зверху, зі сволока, стирчать вже тільки гачки від колишньої забавки.

Галина родом з Кобижчі.

— Познайомилася з Василем, і перейшли жити в Браницю. Він звідси родом. Цю хату купили. Василь спочатку працював у Києві на поштамті, потім у колгосп пішов. Я ще до заміжжя трохи поробила в столиці санітаркою. А як діти пішли, займалася домашнім господарством. Вже як діти на ноги піднялися, працювала в Яковишина у «Землі і Волі».

Коли заселялися в цю хату, старшому, Олексію, ще й року не було. А оце в квітні буде вже 44. Зараз живе в Києві, працює на складі. Одружений.

Уже тут народилась Таня. Буде 39, заміжня, живе в Бобровиці. Моргун по чоловіку. Працює в цеху залізничного депо на крані. У Тані двоє діток: син і дочка. Владик у сьомий клас ходить, Віка на два роки менша. Живуть у свекрушиному будинку. В гості їздять і до мене, і до батька.

Син Василь менший Тані на два роки. Йому 36, живе з сім’єю в Кобижчі, трудиться в Бобровиці, в тому ж депо слюсарем. Ростить сина Славика.

Антоніні 32. Вийшла заміж вдруге, живе е Бобровиці. Вчилася на швачку, а де працює, не знаю. Від першого чоловіка син Максим, школяр. Якби ж частіше їздили до мене... Від другого чоловіка народила Кирила. Ще в садочок хлопчик ходить.

Новий чоловік Тоню проти мене настроїв. Оце можемо з Толиком зустріти їх у Бобровиці, йтимуть вулицею і голови не повернуть. А як вона з першим чоловіком жила, я вдома все кидала і на Бобровицю їхала. Бо дитятко ж маленьке, треба дочці помогти.

Таня, Катя телефонують часто, хлопці — рідше. А Тоня ніколи. Навіть коли приїжджає, то до сусідки.

30-річна Катя, тепер Дубовенко, живе найдальше, в Миколаївській області. По телефону з нею щодня спілкуємось.

27-річний Руслан мешкає окремо, в Браниці, з дружиною. По людях заробляє.

Толика сама відправила в армію

Меншого, Анатолія, Галина Миколаївна народила в 40 років. Сину 23, живе з матір’ю.

— Мене боїться кидати, — впевнена Галина Миколаївна. — Вдома все допомагає. Якби не він, не знаю, як би вправлялася.

Толю застали вдома, поки говорили, відпочивав на дивані. Запаху алкоголю в хаті не відчула.

— Клопоту, мабуть, найбільше з Толиком було. Як минуло йому 19, сама поїхала у військкомат: «Заберіть мого синочка». Дозвіл дала, бо його не мали права призивати (ми з батьком — пенсіонери). Пройшов комісію, служив за Києвом. Як пенсію отримаю, накуплю всього — і туди. Попоїздила, мене там усі знали.

Поки служив, війна почалася. Пропонували контракт підписати. Кажу: «Ніхто нічого підписувати не буде, ви що? Я тут вмру без нього».

Біда...

... через секту

— Старший, Олексій, поховав єдиного сина Петра. Більше у нього дітей не було. Хлопчик ходив до другого класу.

Олексій пристав у Києві на дитину. А Петя був їх спільний син. Вони в такій вірі... Як секта, не в церкві, а в квартирі збираються. Наскільки я знаю, сталася біда: пхнули чи що дитя, об кут дерев’яного ліжка вдарився. Три дні потім вдома тримали. На четвертий привезли до лікарні, як уже врятувати не можна було.

— Слідство проводили?

— Яке там! Прийшла їхня віра, поспівали. Такий внучок був розумний. До мене приїжджали. Останній раз як були, я в центр їх провела. А він як обхватив мене отако... Руки розчепити не можна було. Як відчував, що востаннє бабу бачить.

Олексій образився, бо я правду за Петю сказала. А хто ж таке любить? До батька тепер їздить, до мене тільки дзвонить. І то, як щось треба.

... через невістку

У Руслана дітей нема. Була внучка, Руслана, — у сім тижнів поховали. Невістка гарно в чарку заглядає. Що там вона робила з дитиною, невідомо. Мені казали, що впустила малу. Далі пити продовжує.

Ховала майже повністю я. «Людмило, — кажу, — в мене хазяїн пив. А працював тільки він, на мені хазяйство було. Але щоб маля десь у пологовому покинути чи в дитячий будинок віддати — такого не було. Як не важко, а всіх на ноги підняла».

У Людмили до того було дві дочки, одній у травні — п’ять років, старша до восьмого класу ходить. Обох в Ніжинський інтернат забрали.

Я її давно просила: «Людмило, не пий!» А вона о пів на дванадцяту ночі дзвонить до моєї сусідки: «Тьоть Ніно, скажіть, що я погана мати...» Хотіла, щоб дітей забрали від неї.

... через велике кохання

— Катя зараз доглядає маленьку дитину. Внучечці Ангеліні півроку. Це вже дитина від другого чоловіка. Перша померла п’ять років тому. Хлопчик, Артем, прожив рік і два місяці. Народився інвалідом. А батько його, Сергій, сидів у тюрмі. Попав за крадіжку. Не місцевий, наче з Черкас. Катя в Києві працювала продавчинею на лотках, з ним познайомилася. І так вона за ним...

Як сидів, Катя, було, покине на мене Артема, поїхала, передачу повезла. «Вези, дитя, вези, — кажу. — Там же їм в тюрмі смачного не дають». А як свекруха телефонує, говорять, говорять... Не втримаюсь: «А на внуча твоя свекруха не хоче приїхати подивитися хоч раз? Як воно живе, що їсть? Добре, що в мене хазяйство, і дитина не голодна. А далі що?» Г ото зі свекрухою сюсюкала і посилки в тюрму возила. А він як вийшов, і на могилку до сина не приїхав. І зараз чи живий, не знаємо.

А дитину їхню «закололи» медики, — заявляє жінка.

— Признали в Каті погану болячку. Поки дитину виношувала, кололи препарати, які не можна вагітним. Тому й народилося таким. Не балакало, не сиділо, не ходило.

Під час нашої розмови поздоровити маму з Жіночим днем зателефонувала Катя.

— Це правда. Признали венеричну хворобу, бо вона була в мого чоловіка,— сказала. — Мало того, що дитину загубили, поки мене лікували, так ще й спіраль поставили без мого відома. В Бобровицькій лікарні. Чи та спіраль була неякісна, чи строк її вийшов, — пішла ерозія. Через це в мене п’ять років дітей не було. Лікувалася вже в Миколаєві. Нарешті Бог послав донечку. Дитина здоровою народилася, в медичній картці все записано. Вже зубки ріжуться.

«Разом неможливо, і нарізно ніяк»

67-річний Василь Острянко п’ять років живе окремо, в батьківській хаті.

— Пішов доглядати сліпу матір. її вже нема, а Василь там і залишився, — розказує Галина. — Ми досі в шлюбі. Ходжу, перевіряю, як він там.

Василь раніше пив. І гола, й боса часто вискакувала з хати. І одежа вслід вилітала, як подужав викинуть.

— Зарплату додому приносив?

— Як піду получу, то принесе. А то й з друзями переймала. Я їхні всі точки знала. Як ще тверезий, боявся мене. А добре вип’є — я з хати тікала. В сусідів ховалася, а то й в кущах ночувала, комарів годувала. Сокиру в себе над головою бачила. Дітей, правда, не чіпав. Тепер здоров’я нікудишнє: тиск, серце хватає. І в нього теж.

Прийшли раз пенсію забирати. І як схватило його просто у поштовому відділенні... А що ж, як стільки пить. Таблетки давали, «швидку» викликали. Забрали в лікарню в Бобровицю. Кожен день провідувати їздила. Так він мені своє «спасибі» сказав: проституткою потім обізвав. І не тільки. «Тобі стільки років, а ти ще з молодими!» — кричав. За що? Сказала: «Он стежка. Бери свій велосипед, сідай в кінці городу, і щоб я тебе більше тут не бачила».

Другий раз схватило, вже як жив окремо. Телефонує, ледь балакає. «Що таке?» — питаю. «Погано». Побігла до нього, викликала «швидку». Дочекалася, з ним поїхала. Лікар каже: «Ви своєму діду заклейте рот скотчем, щоб не пив». А в нього тоді інсульт був, ледь не паралізувало. Сказав: «Ні, більш горілки пити не буду». Всьо, тепер лише таблетки п’є.

— Чого ж назад не заберете?

— Забирала. Пити не п’є, а мозги добре компасірує. Лежить отут на ліжку і як почне моралі читати. «Ти мене забрала для своїх потреб!» Кажу: «Слухай, дорогой друг. Ти свою пенсію ховаєш. Живеш на мою. Може, картоплі сюди приніс чи до картоплі щось?»

Образився: «Поверніть мене назад!» Наказала Толику: «Бери батька й вези звідки брали». На велосипеді й батька, і всі його клунки в його хату завезли.

Чим і кому не вгодила?

— Завжди хазяйство тримала: корова була, свині, кролі, кури, качки. О п’ятій і раніше вставала. Поки до школи — попоралася, вже в печі все наварила, насипала, діти поснідали й пішли. А як їдальні в нашій школі не було, так і додому ходили їсти. Зустрічає якось наша головиха: «Чим ти дітей годуєш? У столовій не хочуть харчуватися».

Що я все життя робила, те й діти робили. Було, як з ким в лікарню попаду, старші менших гляділи. На хазяйстві лишалися. Корову всі навчилися доїти, і хлопці. Ще як малими були: я дою, а вони до мене в сарай біжать. Тільки зразу молоко не в відро текло, а в рукави.

Допомоги на чотирьох дітей шість рублів давали. На всіх. Можна тут розігнатися? Одіти, обути, прогодувати. Батьки мої покійні трохи допомагали. Я по людях заробляти ходила.

А в його батьків завжди винуватою була, що дітей багато. Хоч у самих п’ятеро. Кажу: «Тату, а що ж ви сину своєму нічого не кажете? Це ж не від мене одної залежить».

У 50 років пішла на пенсію як багатодітна мати. Отримую 1991 гривню.

Років 10 тому документи на звання «Мати-героїня» зібрала. Скільки дітей, хто де робить, в кого яка зарплата. Але мені сказали: тобі не положено. Не маю права отримати. А чому, не знаю. Вже як подавала документи, всім моїм дітям минуло 18 років. Письмової відповіді з поясненням, чому я недостойна, не надали. Я і в райдержадміністрації, і в прокуратурі була. Катю мою винуватою зробили. При чому тут дочка?

Знаю жінку, яка отримала звання, хоч син у тюрмі сидів. Мої діти не сиділи.

«Таке звання дають зразковим»

— Чому Галина Острянко не отримала звання «Мати-героїня»? Воно для неї важливе, — запитала в колишньої сільської голови, тепер старости, села Браниця Наталії Моруги.

— Документи відправили в райдержадміністрацію. А там проводиться ретельна перевірка. І випливли неприємні деталі. Які, згідно із законом, не дають права отримати статус «Мати-героїня». На звання подавалися дві жінки, і обом тоді відмовили, — розповідає Наталія Моруга. — Медаль (і одноразова грошова допомога в розмірі десяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб. — Авт.) дається матерям, які доклали багато зусиль, щоб виховати дітей гідними людьми. Мати-героїня має бути за приклад для інших мам. А районний відділ у справах дітей вияснив, що ця мати виховала дітей не так, як треба.

Люди все бачать, і я теж. Діти в цій сім’ї росли самі по собі. А батьки з’ясовували стосунки.

І як полаються, хто перший до мене прибіжить, на другого скаржиться. Галина Миколаївна непогана жінка, активна, в ансамблі співає. Чоловік її зараз точно не п’є, раніше теж не можу сказати, що сильно випивав. У колгоспі працював. З роботи прийде, а вдома не все до ладу, як розказував. Нервував. Раз знаю, що руку на неї підняв. Я пояснила, що за таке в міліцію забрати можуть. Тоді він склав речі і пішов жити до батьків.

Але то їх справи. Щодо дітей з’ясувалося: одна з дочок віддала сина-інваліда до Прилуцького будинку дитини. А сама поїхала з села. Не знаю, чи провідувала сина в Прилуках. Бабуся точно їздила туди, підгузки возила. А тоді в сільраду подзвонили, що маля померло.

Двоє з дітей Острянко мають судимості за крадіжки. Син навіть дві. Хлопець отримав умовний термін, а дочка не потрапила за грати, бо була вагітна. Менший син зараз теж ніде не працює, займається чим попало. Сусіди скаржаться, підозрюють його в підпалах. Я сама вчителька, і знаю, як навчалися діти цієї матері.

Старші виросли хорошими людьми.

Тепер ми в складі Бобровицької об’єднаної громади. Якщо Галина Острянко хоче, може знову збирати документи. Тепер цим займатиметься адміністративний центр громади, там є свій юрист. Перш за все треба звернутися в Бобровицький районний відділ у справах дітей та молоді, там нададуть перелік документів. Але ж знову потрібні будуть характеристики. А вони будуть ще гірші, ніж 11 років тому.

Висновок: звання героя так просто не дається. Але ж... До якого віку батьки мають відповідати за вчинки дітей? До їх повноліття? До своєї пенсії? Чи до пенсії дітей?

Олена Гобанова, тижневик «Вісник Ч» №11 (1662), 15 березня 2018 року

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.