Олег Ясинський з Сосниці працює поромником 15 років. З напарником Сергієм Дудком із Синютина. А під час повені, коли пором не ходить, спускають на Десну баркас. Олегу Ясинському 35 років. Він — засновник сосницької газети «Час». Редактором — дружина Олена Ясинська. Років два тому дві молоді журналістки Олена Ясинська та Світлана Душик не побоялися піти з районної газети і відкрити власне незалежне видання. Воно успішне, тираж 3.5 тисячі примірників.
1. Щоб везли, треба голосно кричати
Переправа розташована за чотири кілометри від Сосниці. Ґрунтову дорогу перерізає Десна. За нею села: Пекурів, Синютин, Костирів, Кнути. До найближчого Пекурева п'ять кілометрів.
У четвер, 26 березня, біля річки було холодно і безлюдно. Поверхня води рябить від пронизливого вітру, баркаса ніде не видно. Хвилин через двадцять на протилежному березі крізь зарості пробираються двоє колоритних чоловіків, прямують до невеликого будинку. Звідти виходить третій, спускаються до річки. Ага, он і човен, відчалив від протилежного берега. Двоє гребуть веслами, третій сидить посередині, тримає велосипед. Великий дерев'яний човен пристав неподалік переправи.
Пасажири виявились рибалками, спілкуватися відмовились і швидко подались у бік Сосниці. Може, браконьєри? А з човнярем-поромником розговорились.
— Це і є ваш баркас?
— Хочете, називайте баркасом, хочете — човном,— відповідає Олег Ясинський.
Цей плавзасіб поромники орендують у сільраді, як і сам пором. Спочатку човен належав колгоспові, а коли він розпався, перейшов у власність Пекурівської сільради.
— Чого ж ви нас не їхали забирати?
— А ви не гукали. Треба було кричати: «Заберіть нас!!!» то хіба я знаю, чому пара на берег річки приїхала?
— Давно тут поромна переправа?
— Скільки себе пам'ятаю, — відказує Олег Ясинський, — моста тут не було.
Баркас працює до пів шостої. Коли день збільшиться, буде до пів-сьомої. А пором влітку до 9-10 вечора. Як запізнився — вертайся назад. Але якщо справа невідкладна, наприклад, у лікарню треба, «швидку» викликали — перевеземо обов'язково. В селах майже всі знають мобільні поромників, у довіднику є домашній номер телефону.
2. Три гривні за людину з велосипедом
Щоб застати юрбу народу, виявляється, їхати потрібно зранку.
— Вже з десяток чоловік проїхали. Хто в лікарню, хто на біржу, хто на базар. На роботу ніхто кожного дня не їздить, постійних клієнтів нема. Хіба що студенти, які в Сосниці навчаються. Чоловік п'ять. У п'ятницю після обіду їдуть на села, а в понеділок вранці — назад, на Сосницю. В інші дні коли як: буває, і більше десяти чоловік їде, а коли и один за день.
Коштує перевезення три гривні за людину з велосипедом і дві — без велосипеда. Часто до переправи люди викликають таксі з Сосниці. Це коштує 14 гривень.
Машини під час розливу їдуть на села Пекурівської сільради через Коропський район.
— Ніхто не перевертався?
— На баркасі — дівчиною. ні. Коли на воді великі хвилі, ми нікого взагалі не веземо.
Чекаємо, поки вітер вщухне.
На поромі колись баба з воза у воду «стрибнула». Вже коли на припоромник перебиралась. Але то з її вини. Тітка велика, кілограмів 100. Це осінню було, перед Покровою. Тоді напарник чергував, він теж не маленький. Стрибнув у воду і її витягнув.
Олегів напарник Сергій Дудко на поромі 18 років. Працюють по одному, через день. Перевезення поромом вантажівки, наприклад, ГАЗ-53, коштує 17, легкової машини —12, воза — п'ять. У гривнях. Людину без транспорту перевозять за 50 копійок.
— Кожного року під лід провалюються вантажівки, які їдуть не переправою. Пором працює і взимку, та, мабуть, зекономити хочуть.
На березі лежить здоровенна рама з колод, занурений у воду трос.
— Зараз рівень води надто високий, припоромник ставити не можна, — пояснює Олег Ясинський технічні деталі, — тому я його розібрав. А вода ще буде прибувати. Повінь може протриматися і місяць, і три. Колись у червні пором знову ставили, а один рік аж у липні, тільки тоді вода зійшла. Пором витримує вантаж на 30 тонн, баркас — більше тонни. Поміститься в нього чоловік десять. З велосипедами — менше. Бувають дні, і не влазять усі, в чергу стоять.
3. Пинзеника перевезли за гроші
На дні баркасу лежать два весла. Одним гребе поромник, іншим орудує хтось із пасажирів. А якщо пасажир не хоче?
— То хай не гребе. Весло даю тільки по бажанню.
Заходжу на баркас. Дно під ногами похитується. Посередині човна, ближче до носа, перекладина для сидіння. Весло велике, дерев'яне, але не важке. На кінці є спеціальний тримач для зручності. У воді йде легко. Зусиль майже не докладаю, а човен пливе проти течії! Випливаємо на середину річки, Рейнський розвертає човен назад. Я також пробую повернути — не виходить. Адже Олег сидить на місці керманича, на кормі баркаса.
— Ви, певно, кілька светрів під куртку вдягаєте, — цікавлюся, бо вітер пронизує наскрізь.
— Та ні, пару стаканів горілки нахильнув — і не холодно! Мимоволі хапаюся за борт. Та бачу, сміється.
— А що ж цікавого траплялося?
— Ну от, Віктора Пинзеника перевозили, на Покрову у Синютин їхав. З того села один чоловік у партії УНП був, трапився випадок— запросив. А саме передвиборча кампанія була, і Пинзеник поїхав. Похрамував, налисників поїв і назад. З машиною був.
— Платив?
— Платив. А чого ж його безплатно возить.
А ще кіно у нас знімали. Робоча назва «Ріка». Наш пором знімали, напарника в епізодичній ролі. Причалюємо. Виявляється, веслувати зовсім не складно, якщо поряд є досвідчений човняр.
Рибалки - часті пасажири баркаса
Олена Гобанова, тижневик „Вісник Ч”, 14/1194
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: поромник, баркас, Олена Гобанова