80-літня екс-вихователька дитсадка долає марафонські дистанції, захоплюється боді-балетом і з легкістю сідає на шпагат

Сорок років тому виховательку чернігівського дитячого садочка Галину Семенівну Політикіну підкосила недуга. Через захворювання хребта жінка не могла підвестися на ноги. Прикута до ліжка мама двох школярок страждала від нестерпного болю й водночас шукала порятунку. І, на диво, знайшла. Тепер їй не віриться, що все позаду, що може не лише ходити, а й бігати, стрибати! У свої вісімдесят Галина Семенівна захоплюється скандинавською ходою, боді-балетом, відвідує фітнес-залу, долає марафонські дистанції й понад усе любить життя!



61 рік безперервного стажу

- Мої батьки родом з Івангорода Ічнянського району, - розповідає Галина Полі-тикіна. - А я народилася в місті Чита на Забайкаллі. Батько був військовим, отож доводилося жити і в Росії, і в Казахстані... Мама з татом виростили нас трьох. Таїсія живе в Чернігові, Ніна - у Смоленській області, а я - за Полярним колом у місті Нар’ян-Мар. Це в Тундрі, на краю світу!

Після закінчення педагогічного училища Галина Дяченко (дівоче прізвище) працювала в дошкільному закладі Краснодарського краю. Там і заміж вийшла, і донечок народила. Коли сім’я переїхала в Чернігів, вступила до педагогічного інституту. Майже три десятиліття працювала вихователькою в дитячому садочку N29. А упродовж п’ятнадцяти років читала лекції для педагогічних працівників нашої області.

- Шостого червня моєму безперервному стажу має «виповнитися» 61 рік! - усміхається екс-вихователька. - Протягом усього цього часу я була на лікарняному лише п’ять разів - перенесла стільки ж операцій. А ось застудою не хворіла! І мої донечки також. З трьох місяців, а саме з такого віку дітей віддала до ясел, і до самої школи Оленка і Галинка хворіли тільки двічі(!) - на вітрянку та кір. Старалася дівчат змалечку загартовувати, обливала водою. У нас завжди в кімнаті стояла виварка... Доньки не знали, що таке кашель, нежить і червоне горло. До речі, я й досі купаюся в крижаній річці Кичера, доки вона не замерзне...

Галина Політикіна нагороджена знаком «Відмінник народної освіти УРСР», медаллю «За доблесну працю. В ознаменування 100-річчя з дня народження Володимира Леніна», має багато грамот, нагород, подяк. Проте найдорожче для неї - слова вдячності колишніх маленьких вихованців.

Сила духу і сила волі

- Брати участь у марафонах я почала не тому, що спортсменка, а через захворювання хребта, - продовжує жінка. - Ще молодою, а мені тоді виповнилося 42 роки, відмовили ноги. Не вставала з ліжка, довго лікувалася, але нічого не допомагало. Нейрохірург обласної лікарні порадив прооперуватися. Поки я визначалася, до моєї палати на каталці привезли 25-річну жінку. До операції на хребті вона не могла ходити, а після... у неї відмовили ще й руки. Сльози самі наверталися на очі, не передати, що коїлося у мене всередині. Чи то жаль, чи то страх, чи щось іще гірше... Де гарантія, що зі мною таке не станеться?! Боялася за своїх дітей, на яких могло б чекати життя у клопотах та піклуванні про матір-інваліда...

Галина Семенівна запитала у свого лікаря: «Невже, крім операції, немає ніяких методів, які б допомогли мені стати на ноги?!» І почула у відповідь: «Є. Це гімнастика і масаж. Але якщо вистачить сили волі і сили духу!» А потім нейрохірург торкнувся плечей своєї пацієнтки й додав: «Жіночко, самих гімнастичних вправ потрібно виконувати по вісім годин на день!».

- Так я опинилася вдома, - згадує пані Галина. - Мій лікар також порадив відшукати журнали, де описували свої історії та давали рекомендації люди, котрі перемогли таке ж захворювання хребта і стали на ноги. Донечки знайшли ці статті в бібліотеці. Я вивчила їх напам’ять...

А потім тривала важка боротьба.

- Увесь час я лежала долі, за допомогою дерев’яної лінійки робила розтяжку м’язів спини. Тягнулася з усіх сил... Обливалася слізьми, бо біль відчувала нестерпний, і знову тягнулася. І так по сім-вісім годин щодня протягом року(!). Масаж мені робила медичка з поліклініки, дуже добра і чуйна жінка. Показувала й чимало ефективних гімнастичних вправ, разом із нею ми займалися на підлозі не одну годину, -із вдячністю каже моя співрозмовниця. - Донечки виконували всю хатню роботу: прибирали, їсти варили, шили, в’язали, а ще ж добре вчилися у школі.

Галина Семенівна принципово не оформила інвалідність. У перші дні занять гімнастикою всім заявила: «Я інвалідом ніколи не буду!». Через рік наполегливої праці, старань та неабиякого бажання жити вона таки перемогла!



І знову - випробування, і знову - перемога

Кілька років тому на Галину Політикіну чекало нове випробування - у неї діагностували онкозахворювання. Добре, що виявили на ранній стадії й, не гаючи часу, зробили операції.

- Знаєте, я дуже люблю життя! Поки боролася за нього, багато чого переосмислила, - каже жінка. - У 77 років у мене не стало шлунка і частини кишківника. Я сильно схудла. Нині доводиться всю їжу подрібнювати блендером і сідати за стіл сім-вісім разів на день. їм часто і маленькими порціями. Але все це не заважає мені повноцінно жити і насолоджуватися кожною хвилиною. Ось нещодавно обстежувалася в онкологічній клініці і зайшла на прийом до свого лікаря. Прямо запитала: «Я зможу подолати рак?» Він ледь усміхнувся і сказав: «Ви вже його перемогли!».

Галина Семенівна вискочила з кабінету й ніби птаха летіла на крилах довгим коридором лікарні, де тихо сиділи люди, кожен зі своїм страшним горем...

Їхала няньчити, а залишилася назавжди

Зі своїм чоловіком Володимиром Галина Семенівна розлучилася ще задовго до того, як хвороба прикувала її до ліжка. У молодості Володимир Політикін захоплювався боксом та штангою. Працював у Чернігові ливарником, а згодом поїхав працювати до далекого міста Нар’ян-Мар.

- Саме там і відшукала Галинка батька, - розповідає жінка. - Володя трудився механіком. Донька вмовила його приїхати у відпустку до Чернігова й пожити у нас. Я про це нічого не знала. Коли він зайшов до кімнати і побачив мене на підлозі під час занять гімнастикою, голосно до мене промовив: «Слава Богу, що ти жива і незаміжня!».

До Нар’ян-Мара спочатку переїхала донька Галина. Вступила там до технікуму, вийшла заміж і народила первістка Данила.

- Мій зять Микола - із багатодітної сім’ї, рано залишився сиротою, - важко зітхає Галина Семенівна. - Мріяв про хорошу освіту, і коли вступив до вишу, дуже цьому радів. Під час екзаменаційної сесії, а вчилися вони обоє - і Галя, і Коля, я покинула свій дитсадок, Чернігів і поїхала няньчити Даню. Ось уже майже тридцять років «няньчу»! (Сміється). Із Володею одружилися вдруге, п’ять років працювала вихователем у дитсадку, а коли пішла на пенсію - стала покоївкою в гуртожитку, де зупиняються іноземці, котрі працюють там на буровій.

На роботу пані Галина бігала у прямому значенні цього слова. Відстань від поселення до міста Нар’ян-Мар десь вісім кілометрів. Люди, котрі їхали «вахтівкою», спочатку дивувалися цій активній жінці, а потім звикли.



Східні танці, марафони і хода з палицями

Вона зітерла колінний суглоб, пережила операцію. Перестала бігати і зайнялася фітнесом, потім захопилася східними танцями, а згодом «загорілася» боді-балетом. Окрема тема - хода з палицями.

- Скандинавська хода - це один із методів оздоровлення, - розповідає спортсменка. - Завдяки їй поліпшується робота опорно-рухового апарату, серцево-судинної та дихальної систем. Навіть кардіолог підтверджує, що після ходи з палицями результати дуже хороші... У когось знижується тиск, у інших - зменшується рівень холестерину в крові, хтось позбавляється депресії, зайвої ваги. Але найголовніше, що людина стає витривалішою, активнішою і позитивно сприймає світ.

Незважаючи на свій не юний вік, Галина Семенівна постійно бере участь у марафонах. Вона член клубу скандинавської ходи «Давай ходити». Серед 520 однодумців - найстарша і неабияк цим пишається. А ще вважає, що лише той, хто хоч раз пройшов багатокілометрову дистанцію і витратив стільки сил, як кажуть, крові та поту, зможе по-справжньому зрозуміти, що відчувають марафонці.

- Торік побували в Португалії та Іспанії, нас вразили апельсинові садки, рисові поля, серпантини доріг, гарні й доглянуті будиночки, а також усміхнені місцеві жителі. Ми обрали португальський шлях протяжністю 126 кілометрів. Ішли п’ять днів узбережжям Атлантичного океану, минули сім міст. Із нами поряд крокували англійці, американці, німці, італійці. В Іспанії і діти, й люди старшого віку катаються на роликах, велосипедах, ведуть здоровий спосіб життя. Це мені дуже імпонує. Всього марафон тривав дванадцять днів, побували у тринадцятьох містах. А щодо того, скільки пройшла кілометрів за все своє життя, мабуть, тисячі... Участь у перших марафонах брала ще сорок років тому, була активним членом чернігівського клубу любителів бігу «Баргузин» імені Геннадія Касьянова.

Цьогоріч Людмила Семенівна зі своїми однодумцями побувала в Адигеї, а в липні планує вирушити на Камчатку.

- Година ходи з палицями - величезний плюс для здоров’я, - впевнена Галина Політикіна. - Якщо хочете прожити 120-140років, то для цього потрібно щось робити. Отож беріть приклад! Я своїх чотирьох онуків і двох правнуків уже давно залучила.

- Насправді не так уже й легко навчитися скандинавській ході, як здається, - зізнається правнук Галини Семенівни шестикласник Данило Мєньок із Киїнки Чернігівського району. - Моя прабабуся дуже сильна, і їй, мабуть, позаздрив би сам Геракл!

Лариса Галета, тижневик «Деснянка» №18 (651), 4 травня 2017 року, четвер

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.