На Донбасі чернігівці воюють за Україну, свою родину і батьків

На адресу редакції надійшов лист із фронту, у якому майор Олександр Сущенко просить морально підтримати наших бійців. «Деснянка» відгукнулася. Адже ми часто друкуємо публікації про солдатів. До того ж знаємо, що найбільше зігрівають душі військовим на Донеччині й Луганщині вісті з рідного дому. Радіють бійці і коли читають статті про своїх побратимів, із якими віднедавна стали найвірнішими друзями.



У листі майор Сущенко просив написати про заступника начальника розрахунку старшого сержанта Бориса Бабулевича, який уже рік і три місяці служить у військовій частині А 1964 і з якого беруть приклад інші бійці. Зокрема, командир вважає Бориса розумним та сміливим військовим і надійним товаришем.

Оскільки частина, в якій служить Борис Бабулевич, далеко від Чернігова, вирішили зустрітися з мамою бійця - Валентиною Бабулевич. Адже краще за неї про сина ніхто не розповість.

Розмова з пані Валентиною, світлою й приємною жінкою, відбулася в редакції. До речі, вона одразу ж зауважила, що вважає героєм не тільки свого сина, а всіх хлопців і чоловіків, які захищають рідну землю, ризикуючи найдорожчим - власним життям.

До АТО

Співрозмовниця розказала, що рано залишилась вдовою, тож двох синів - старшого Сергія і молодшого Бориса, довелося ставити на ноги самій. На щастя, чим могли допомагали бабуся і дідусь хлопців. Натомість вони підтримували стареньких, коли гостювали в селі на канікулах.

Нині Сергій і Борис - дорослі, створили свої сім’ї, мають дітей. А Борис у свої 36 років ще й боронить територіальну цілісність України.

Дитинство і юність у хлопців були звичайними - закінчили школу, здобули робітничі спеціальності, відслужили в армії, а повернувшись з війська додому, склавши руки не сиділи, працювали.

- Сини в мене вміють все: і по господарству допоможуть, і на городі, і їсти наварять, - пишається мати. - Правда, молодший Борис завжди був шустріший, ніж брат. Пам’ятаю, коли його у 18 років призивали до війська, запропонували обрати місце служби. Він тоді відповів: «Хочу, як старший брат». Сергій відслужив у зенітних військах, а Бориса відправили в артилерію.

Після армії Борис влаштувався теслею на Чернігівську фабрику музичних інструментів, де свого часу трудилися його батьки. А коли справи на підприємстві пішли геть кепсько, разом із друзями створили свою бригаду і працювали.

- Що сина призивають на службу в АТО, дізналася від онучки Насті (донечка Бориса, якій нині 13 з половиною років - Авт.). Тож миттю побігла до дітей, а живемо ми в одному будинку, тільки я - на третьому поверсі, а вони - на першому. Запитала сина, чи правда те, що розповіла Настя. У відповідь почула: «Так», - згадує пані Валентина. - Спочатку я і невістка Люда відмовляли Бориса. Але він не слухав. Казав, що все одно піде відстоювати справедливість. До того ж, у нашому роду усі чоловіки служили, а дідусь навіть орден Червоної Зірки має. Це пізніше, вже на війні Борис зрозумів, що справедливості немає. А боротися варто лише за своїх рідних - дітей, батьків, коханих і українську землю. Саме там він збагнув, що таке Батьківщина.

Обласна медична комісія визнала героя публікації непридатним до служби. Але це Бориса не зупинило. Він самостійно пройшов комісію в поліклініці. Та все ж лікарі попередили бійця, що на Сході хвороба шлунка може загостритися. Але він нікого не послухав.

- Оце як пішов, то вже третій місяць переслужує. А призивався Борис у кінці грудня 2014 року, - зауважила мама військового.

«Син вже ніколи не буде таким, як раніше»

Борис, як і всі бійці, про свої військові будні багато рідним не розповідає. Мовляв, усе добре.

- Коли двічі приїжджав у відпустку, лише казав, що живуть у бліндажах і наметах, самі заготовлюють дрова та їсти варять. Посилки з дому, а також речі й продукти, що привозять волонтери, отримують. Згадував про свого командира - молодшого за себе хлопця, але дуже толкового. Його було поранено, але після госпіталю він все одно повернувся на службу. Добре відгукувався про іншого побратима, якого теж звати Борис. Його хлопці називали «батя». На жаль, цей чоловік зазнав серйозного поранення. А ще через газету хлопці просили подякувати майору Олександру Сущенку який вчить їх життю і завжди підтримує.

Мама солдата зізналася, що син її дуже змінився і таким як раніше, мабуть, уже ніколи не буде.

- Життя вже інакше сприймає, зрозумів його цінність. Дуже помітно, що на війні побував, - зітхнула мати.

Наразі рідні чекають свого солдата додому, бо свій строк він уже переслужує.

- Я, як мати, вибір сина поважаю. Хоча йдуже не хотіла, щоб він ішов у те пекло, відмовляла, як могла. Але, з іншого боку, впевнена, якщо б у мене були брати призивного віку, то обов’язково б пішли до війська. І я пишаюсь не тільки своїм сином, а й усіма українськими захисниками, -сказала Валентина Бабулевич.

Ірина Осташко, "Деснянка" №14 (594) від 31 березня 2016

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.