«Ніч перед Різдвом » маестро Станковича

Якщо у всієї пострадянської громади атрибутами зимових свят є ялинка, мандарини й балет «Лускунчик», то українці можуть похизуватися ще й балетом «Ніч перед Різдвом» Євгена Станковича. Саме його 7 січня пропонує публіці Національна опера України. Створена чверть століття тому і поновлена восени минулого року, виста йде на головній сцені країни з великим успіхом. І не дивно. Творчість автора знають і люблять в Україні й світі: він входить до композиторського тріумвірату Сильвестров, Скорих, Станковий; написав 15 симфоній, три опери, шість балетів, у музику до шести спектаклів, та ста кінофільмів, серіалів «Роксолана» і «Народжена революцією», його Третя симфонія 1985 року за рішенням ЮНЕСКО увійшла до десятки кращих музичних творів планети.



Але жителям Чернігівщини Герой України цікавий ще й тим що був знайомий з нашим земляком Левком Ревуцьким як і він, очолював Спілку композиторів України. Тому й перше запитання про видатного уродженця Іржавця, що на Ічнянщині:

- Євгене Федоровичу, як Ви оцінюєте внесок цього композитора у вітчизняну музику?

- Дуже високо. Саме Левко Ревуцький через Танеева проклав місток від Чайковського до сучасних українських композиторів. З Левком Миколайовичем я познайомився, коли після армії (а я служив у звичайних військах, бо в оркестрах потрібні духовики, а не композитори й віолончелісти) розпочав навчання в Київській консерваторії. Тоді Ревуцький і мій педагог Лятошинський вважалися класиками української музики. Обидва вони вчилися в одного викладача - Глієра. До речі, його учнем також був донеччанин Сергій Прокофьев.

Ревуцький отримав високопрофесійну освіту (водночас закінчив консерваторію та факультет права Київського університету), чим дуже відрізнявся від тодішнього загального рівня освіченості в Україні. Завдяки цьому вже в молоді роки став прекрасним композитором і педагогом. Левко Миколайович мав свій клас, де вчилися Платон Май-борода, Іван Дремлюга, Віталій Кирейко, Анатолій Коло-мієць, котрий згодом став асистентом маестро. У нас він викладав поліфонію і приймав державні іспити.

Згодом, коли я працював у Спілці і музичному видавництві, Левко Ревуцький приходив у справах. Мені він здавався патріархом. Був депутатом Верховної Ради, Героєм соціалістичної праці, академіком. Словом, живий класик.

- Тоді маестро вже не писав?

- Ні. Вів концертну, просвітницьку роботу. Створив власну композиторську школу, яка продовжувала традиції світового рівня - від Чайковського через Танеева та Глієра до українських композиторів XX сторіччя. Тобто створив українську плеяду послідовників найвидатнішого композитора світу.

- Музика Чайковського нам дуже близька. І не лише через його козацьке походження, а й тому, що найкраще Петру Іллічу працювалося в Кам’янці на Черкащині, в Низах на Сумщині і в садибах Фон-Мекк на Вінниччині. Але так само ця музика зачіпає душевні струни представників інших націй. Наприклад, його твори звучать у багатьох закордонних фільмах, навіть корейських...

- Це так. Я відвідував Китай, Японію, слухав виступи їх державних оркестрів. Чайковський у репертуарі - звична справа. Левко Миколайович виявився гідним послідовником митця Тому в Україні започаткували премію Ревуцького. Його твори хрестоматійні. Їх виконують у музичних школах, училищах.

- А якою людиною був Левко Миколайович?

- Дуже світлою, інтелігентною, делікатною. До молодих композиторів ставився з повагою, дуже доброзичливо. без натяку на якусь зверхність.

- Кілька років тому головний хормейстер Національної опери Лев Венедиктов розповідав про цікавий випадок. Якось на службовому вході в театр він побачив пана Ревуцького. З'ясувалося, той чекає, коли випишуть перепустку, без якої вахтерка Шура не пропускає. Легендарний композитор сумирно сидів на стільчику, бо інтелігентність не дозволяла нагадати про свої заслуги.

- Так. це риса, яку змалечку йому прищепили батьки. До речі, мати нашого вчителя професійно грала на фортепіано. Батько мав гарний голос і співав.

- Євгене Федоровичу, Ви лауреат премії імені Тараса Шевченка і член Шевченківського комітету. Свого часу і Левко Ревуцький отримав цю премію. А який твір було відзначено?

- Концерт №2 для фортепіано з оркестром. Цікаво, що його втрачений варіант повернули із-за кордону під час ювілейного XX «КиївМузикФесту». Подарував рукопис донський композитор Ілля Берг. Його батько Ервін Берг у тридцяті роки минулого століття викладав вокал у Київській консерваторії, яку очолював Левко Ревуцький. Він і передав доробок для виконання за кордоном.

- Свого часу композитора лаяли за формалізм, бо використовував джазові мотиви. Його брат Дмитро зазнав репресій. А Ви мали проблеми з радянською владою через творчість?

- Оперу «Квіт папороті» КДБ заборонив перед самою прем'єрою. Публіка почула її вже за часів незалежності. Однак на саму творчість соціальний устрій не впливає. Інакше не було б ні Баха, ні Бетховена. Так, мій учитель Лятошинський був змушений писати оди Сталіну, але нині доводиться створювати пісні про директора пивзаводу! Ну, це я образно кажу. А в музичному житті була своя субординація. У Москві все вирішував «батько» Тихон Хренніков, у нас - свій «батько». Але талановиті люди досягали справжніх вершин.

- Євгене Федоровичу, Ваша музика лунала в концертних залах Канади, США, Німеччини, Франції, Іспанії, Ізраїля, Китаю, Ви працювали в різних країнах. Чи відчуваєте себе громадянином світу?

- Ми всі громадяни світу, незалежно від того, де живемо й чим займаємося. Це раніше будь-яка подія, що виходила за межі держави, у нашій уяві набувала планетарного значення. Насправді міжнародні контакти є нормою життя. Звання й нагороди - все умовно. Головне - сукупний результат творчості. Те, що людина зробить за життя.

- У Вашому послужному списку в така загадкова посада, як «композитор у резиденції кантона Берн».

- Це не посада, а варіант допомоги митцям різних країн. Ти міг протягом року вільно жити й творити, не пі-клуючись про кусень хліба. А ще композитори заробляли на життя в кіно. У студентські роки я написав музику для п'ятихвилинного рекламного ролика. Після цього застряг у кінематографі надовго. Подобалось, що відразу бачиш результат, а виконання симфонії треба чекати цілий рік. Ще імпонує те, що кожна робота відрізняється від попередньої. Музика до фільмів Юрія Іллєнка зовсім не схожа на ту, що лунає в стрічках Олега Бійми.

- Режисер Іллєнко також написав лібрето для двох Ваших балетів?

- Так, це «Ольга» і «Прометей», які є в репертуарі Національної опери.

- Ви академік Академіїмистецтв, а щонайскладніше у творчому процесі?

- Навіть невелика п’єса вимагає духовних зусиль. Працюєш і думаєш: от зараз застрягну. Це може статися з будь-яких причин. Через побутові негаразди, погане самопочуття, душевний стан. Кожний опус - частина мого світу. Чим більше себе мучиш, тим більше він подобається згодом. Щоправда, це залежить ще й від виконання.

- У чиєму виконанні Ваші твори звучать найкраще?

- Ідеального поки що не чув, однак бува вельми непогане. Наприклад, потішив Одеський симфонічний оркестр під орудою громадянина США, народного артиста України Хобарта Ерла. В Англії чудово записали мою сюїту. У Росії якісні записи робила фірма «Мелодія» з видатними диригентами Ігорем Блажковим та Федором Глущенком. Сподобалася співпраця і з такими відомими фірмами, як Аналекта, ЕйЕсВі та Наксос.

- Євгене Федоровичу, Ви внесли революційні зміни до конкурсів сучасної музики. Яким чином?

- 1992 року в Канаді я очолював міжнародне журі. Тоді ми відмовилися від практики оцінювати твори за партитурою. Ноти мають лунати! Не оцінювати ж каліграфію?

- У Ваших творів такі цікаві назви: «Що сталося в тиші після відлуння» або «Квітучий сад і яблука, що падають у воду». Чому?

- Це просто данина моді, коли назва може бути довша за опус.

- А свій квітучий сад масте?

- У Богом забутому селі на кордоні з Черкащиною ми купили хату із садом та городом. Мені там пишеться краще, ніж у рідних Карпатах. Красуня Рось велично тече, тиша навкруги. Город не обробляю, а на риболовлю ходжу.

Тільки вудку не беру, дивлюсь, як син рибалить.

Розмовляля Ніна Сотник, "Деснянка" №2 (582) від 7 січня 2016

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.