Олександр Ковальов: За чоловіка говорять його вчинки

За старою доброю традицією 23 лютого, у День захисника Вітчизни, наші чоловіки на цілком законних підставах отримують від прекрасної половини людства привітання та подарунки. Проте торкаючись чоловічої теми і прагнучи бути відвертими до кінця, не можна проігнорувати дедалі популярнішу думку про те, що зовсім скоро чоловіки одержать перемогу над жінками в неоголошеній війні за право вважатися слабкою статтю. Тож дорогі наші чоловіки, не ображайтеся за таку ложку дьогтю напередодні свята. Можливо, через природну скромність чи відмінне маскування комусь ви просто непомітні в загальній масі?

Ми вирішили, що було б логічним спочатку з’ясувати, власне, який він, справжній чоловік? Це та інші питання ми усвідомлено адресували не жінкам, а справжньому чоловіку, депутату міської ради, директору Української автомобільної компанії, керівнику обласного осередку Федерації України з панкратіону та Федерації бойового самбо, колишньому афганцю-десантнику і правоохоронцю Олександру Ковальову.

Свято, близьке за пам’яттю та духом

— День захисника Вітчизни для мене, як і раніше, — світле та урочисте свято, свято чоловіків та данина пам’яті справжнім воїнам. Справа в тому, що я виховувався в радянську добу (про котру нині одні говорять із нотками гіркоти, другі з ностальгією, треті з поблажливістю, четверті з презирством). У духовному плані це були хороші часи з належним вихованням. Так, ми не застали Велику Вітчизняну, але виросли на фільмах про її героїв — рядових і офіцерів, на розповідях дідусів. І дійсно були горді тим, що всі вони, як зараз кажуть, від Донецька до Західної України вистояли у війні, бо вірили в перемогу заради майбутнього своїх дітей. Саме тому це свято мені близьке за пам’яттю та духом.

Якщо це справжній чоловік, то й справжні якості проявляє жінка поряд із ним

— Справжнім чоловіком є той, хто здатен мати власну думку й послідовно її відстоювати. Не потрібно бути багатослівним оратором, треба, аби твоє слово мало вагу. Тобто справжній чоловік — це авторитетна людина, за яку говорять вчинки. Йому нема потреби випинати себе або стукати кулаком у груди. Йому апріорі не потрібно доводити, тим паче перед жінкою, мовляв, «я мужик, слухайся мене!»
Є багато думок із приводу того, чим повинна займатися жінка, а чим чоловік. Мені ближче «версія природи», що подбала про розподіл ролей: жінка має бути берегинею домашнього вогнища, а чоловік — залишатися чоловіком, бути насамперед захисником родини та свого оточення. Коли чоловік і жінка реалізують свою істинну природу, вони доповнюють один одного. Якщо це справжній чоловік, то й справжні якості проявляє жінка поряд із ним.
Вважаю, що допомагати дружині в побутових справах не є принизливим для чоловіка. Особисто я люблю час від часу готувати страви з м’яса чи риби.
Чоловік не боїться обов’язків, адже бере на себе відповідальність. Самореалізація для нього є ключовим напрямком, але кар’єризм, що наявний на всіх щаблях, потрібно в собі відсікати. Як наслідок, часто виникає компроміс із совістю «один раз можна так зробити — нічого не буде», на другий — «раз зробив, можна і вдруге»… Цього мають остерігатися насамперед чоловіки на керівних посадах, які повинні поступатися амбіціями заради блага суспільства, котре їм довірило свої повноваження. Не має бути зради, але, на сором, вона присутня повсюдно.

Про патріотизм без пафосу і прикрас

— Головні чоловічі якості на всі часи — мужність, гідність і честь. Але це потрібно ще виховати в чоловіках. На жаль, зараз у суспільстві відбувається скоріше зворотній процес. Адже вся та система, де чоловіків виховували і школа, і гра зірниця, і, зрештою, армія — все це втрачено. Зараз вистачає полеміки навколо питання армії: розпустимо, розгонимо… А куди ще більше розганяти? Не хочу ображати тих останніх із могікан, які там служать і готові захищати Батьківщину, але на сьогодні немає тих факторів, котрі б могли поставити її на потрібний рівень, починаючи з фізвиховання і закінчуючи матеріально-технічним оснащенням. Патріотичне виховання є одним зі стратегічних напрямків будь-якої держави й теж вимагає фінансів. Проте більш ніж 20 років усе це тримається на чиємусь ентузіазмі, на цілеспрямованості тих хлопців і дівчат, які чогось у житті досягають не завдяки чомусь, а всупереч усьому. Буде дуже шкода, якщо ми втратимо час: надолужувати буде пізно й важко. Не сприяють вихованню й колотнечі, і соціально-політичні потрясіння, революції й агітації, що час від часу відбуваються в нашій країні.
Щодо мене, то любов до рідної землі є органічним почуттям. Треба розуміти, що для чоловіків того покоління Україна й залишилась Україною — Батьківщиною, адже змінився лише статус (тоді республіка, сьогодні держава). Ми готові захищати, і якщо потрібно — віддати життя. Не хочу політизувати розмову, але в ситуації, що зараз склалася, переважна більшість людей проти іноземного втручання в державні справи. Це говорить про те, що люди, зокрема й чоловіки, на щастя, не прагнуть перекласти відповідальність на сторонніх, а готові захистити інтереси держави, гідної сподівань дітей і онуків.

Здоровий спосіб життя має стати потребою для молоді, а не даниною моді

— Спорт прекрасний увесь, починаючи від бігу й закінчуючи шахами. Дивуюся тим людям, які думають, що займаються ним, відвідуючи модні спортклуби, де нарощують гори м’язів (не без допомоги спортивного харчування), аби потім хизуватися ними.
У той же час можна жахнутися тих напівпідвальних умов, у яких займаються наші вихованці. Звісно, ми все одно залучаємо молодь до спортивних занять, є і гарні тренери, і чемпіони та призери, але це знову-таки всупереч. І мені як людині, якій небайдуже майбутнє сьогоднішніх хлопчиків, а завтра — чоловіків, дуже образливо, що наша молодь, по суті, є забутою. Щоб виправити це, повинна бути розроблена і втілена в життя відповідна державна програма, а її фінансування взято під жорсткий контроль.
До речі, думка про східні єдиноборства часто перекручується. Це духовний шлях, саме тут відсікаються всі хулігани, а енергія хлопців спрямовується в потрібне русло. Ідеологія проста: захистити слабкого, а для демонстрації сили і вмінь є ринги. Агресія у клубах не проходить — це я вам можу сказати з усією відповідальністю.

На великодушних людях тримається світ

Сильна половина людства — це не тільки справедливі та сміливі, але й великодушні чоловіки. Тому як тільки з’являється копійчина, я намагаюся допомагати ближньому. Я вдячний Світлані Федоровій (керівнику ЧМГОІ «Шанс», яким опікується Олександр Ковальов. — Авт.) за те, що відкрила мені очі на інші проблеми людей. Познайомившись із нею (її чоловік теж афганець), я побачив людину, яка не намагається акумулювати якісь матеріальні блага для себе, а скоріше відірве від себе останнє, аби віддати його нужденним людям. І я бачу, що віддача від благодійництва дійсно є, а це відповідає моїм моральним переконанням. Адже ознакою, що ти вчиняєш правильно, є не вагон речей чи ліків, а добра справа, що ти зробив, і тобі самому стало приємно від цього.
Хочу сказати, що чоловікам стає все важче зберегти всі чоловічі якості, про котрі я згадував. Сильна стать усе частіше демонструє зовсім не чоловічу поведінку, а розчаровані жінки вимушені перебирати чоловічі обов’язки на себе. Тому побажання всій нашій братії може бути тільки одне: за будь-яких обставин залишатися чоловіками.

Спілкувалася Інга Вітковська, тижневик «Чернігівські відомості» № 8 (1196), 19 лютого 2014

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.