Капітан міліції Олександр Желєзний розповідає про свої будні

Із 2004 року 18 червня офіційно стало Днем дільничного інспектора міліції. Капітан міліції Олександр Желєзний, якому доводиться бути водночас правоохоронцем широкого профілю, адвокатом, сімейним психологом і просто порадником, розповідає про свої будні.

Обличчя міліції

До міліційних лав 30-річний Олександр Желєзний прийшов майже шість років тому. І нині є ледь не ветераном серед дільничних, більше половини яких у нашому райвідділі працюють недавно.
Будучи випускником Сумського педагогічного університету і відслуживши в армії, молодий хлопець вирішив стати міліціонером.
– Повага до людей у погонах у нашій сім’ї була завжди, – розповідає Олександр. – Обидва мої діди воювали, один дослужився до полковника. У мене зі вступом до військового училища не склалося, а здобувши педагогічну освіту, зрозумів – це не моє.

Вирішальною стала зустріч із Іваном Совою (зараз Іван Михайлович пенсіонер ОВС, полковник міліції). Ще тоді, розповідаючи про міліцейські будні, він немов напророчив: «А якщо станеш дільничним – бути тобі і третейським суддею, і захисником, і детективом». Адже саме дільничний є, що називається, обличчям міліції.
– Зрозумів я істину цих слів, коли почав працювати на своїй першій закріпленій дільниці, – посміхається Олександр Желєзний. – Входили до неї Лісківська, Осьмаківська, Ушнянська, Бірківська сільради.

І сокирою жбурляли

Робочий день Олександра починається о 8.00. Йдучи на роботу, він не завжди знає, коли повернеться додому. Особливо, якщо необхідно контро¬лювати адміністративно-наглядову категорію громадян. А ще – запобігання, виявлення і розкриття злочинів, охорона громадського порядку, профілактика правопорушень.
– І нехай ми не займаємося особливо тяжкими та тяжкими злочинами, – говорить капітан міліції, – зате побутового рівня маємо достатньо: насильство у сім’ї, самогоноваріння, наркоманія, хуліганство, дрібні крадіжки, сусідські сварки, шахрайство, зловживання спиртним.
– Різного довелося побачити, – згадує дільничний. – У Бірківці навіть вкрадену свинячу голову шукав. Знайшов у вигляді… свіжого захолоду. А в Ушні одного разу утихомирювали чоловіка, який у стані білої гарячки слона виглядав. Тільки двері відкрили, а він сокирою як швиргонув – я ледве ухилитися встиг.
Зараз Олександр Желєзний має у підпорядкуванні третину районного центру з населенням майже п’ять тисяч чоловік. Може вже цьогорічними здобутками похвалитися: розкриттям крадіжки бензопил у споживчому товаристві; притягнутими до адмінвідповідальності самогонниками з вулиць Леніна, Миру, Пролетарської; виявленням пакунку подрібнених конопель; участю в операції по викриттю залу гральних автоматів у районі залізничного вокзалу.

Плюси і мінуси

Наші громадяни часто висловлюють претензії до роботи «шерифів». Більшість питань стосуються зволікань у розгляді заяв та неоперативності в роботі.
– Я не хочу виправдовуватися, але люди повинні знати стан справ, а вже потім судити, – переживає співбесідник. – Адже, окрім великого навантаження, є ще й низький рівень матеріально-технічного оснащення, відсутність транспорту.
Дійсно, злочинний світ стає все більш мобільним, технічно підкованішим, і дільничний на «своїх двох» фізично не встигає.
– Та й зразу «взяти за шкірку» хулігана чи правопорушника, так як хочеться громаді, не вийде, – пояснює дільничний. – Цьому передує кропітка робота. А пересічна людина не завжди поспішає з допомогою, знайти свідка – ціла проблема.
Певну роль відіграє і гуманність суду до дрібних правопорушників. Адже, відбувшись незначним штрафом, людина не робить відповідних виснов¬ків.
Не зважаючи ні на що, своїм обов’язком Олександр вважає допомогу людям. І хай не часта, але щира вдячність слугує йому нагородою.

Анатолій Фурман

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.