Березинець Анатолій Ромашко стверджує, що він – правнук Тараса Шевченко
Березинець Анатолій Ромашко стверджує, що він – правнук Тараса Шевченко
Депутат Березнянської селищної ради Менського району і сам пише вірші. І лірику, і критику. Пише на всіх, без чинів і рангів. На політиків і на односельців. Через це, каже, не раз страждав у житті. Зате, як прочитає, всі, хто слухає, кажуть: "Шевченко!.."
Анатолій Семенович мешкає у невеличкому будинку на вулиці Володарського у Березні. Живе сам, обстановка холостяцька. Дома майже не буває. Поснідав — і пішов. Бо любить товариство.
Шукати його треба серед приятелів. Або в іншому будинку. Гарна недобудована хата на вулиці Паризької комуни, стверджує, теж його. Біля неї хоче посадити сад, створити озеро, розвести рибу.
У тому, як він розповідає про своє життя, переплелося справжнє й вигадане. Чого більше? Хто зна. Зате слухати не нудно!..
* * *
— Ірина Григорівна Шевченко, сестра Тараса Шевченка, це моя прабабуся, — стверджує Анатолій Ромашко.
— Вона що, у Березні жила? — дивуюся.
— В Одесі! — заперечує.
— А на якій вулиці? Може, вас там спадщина чекає? Будинок, кращий, ніж у Березні на вулиці Паризької комуни?
— Я туди не їздив. Прабабуся жила на околиці Одеси. Ромашкіно називається (вулиця Ромашкова справді є в Київському районі Одеси. – Авт.)
В Одесу не їздив, але з одеситами, каже, мав справу.
— Я продав одеситам 147 віршів. Вони мені 7 з половиною тисяч доларів заплатили. Читав якось на площі у Чернігові свої поеми. Вони підійшли, кажуть: «Дайте ваші рукописи, ми їх купимо». Я у відповідь: «Будь ласка. Скільки вам треба?» «Сотні півтори». Відібрали 147. Домовилися про ціну — 15 тисяч доларів. А дали 7,5.
Прабабуся Ірина Григорівна Шевченко була заміжня за одеситом Павлом Ромашкою, стверджує Анатолій Ромашко. Енциклопедія ж підказує, що Ярина (Ірина) Григорівна (1816-1865) була заміжня за Федором Бойком.
Хто такий Павло Ромашко, яка його справжня роль у житті Ірини Шевченко? І Федір Бойко, і Павло Ромашко, як про нього розказує наш земляк, були малярами.
* * *
— Павло Ромашко у Бігачі Менського району, у Лизогуба, полковника, портрети малював, — розповідає Анатолій Семенович. — Коли втікав, у Березні жив. Березна від Бігача неподалік.
Дід служив у царя Миколи II, у Санкт-Петербурзі, 25 років. Був опалювачем, денщиком, кухарем, охоронцем. Приїхав перекладними в Одесу. А там уже батько помер, старші брати поженилися, продали хату, а найменша сестра пішла у Домницький монастир.
І дід з Одеси перекладними — у Березну. Щоб сестру побачити (Домницький монастир — недалеко від Березни). На постоялому дворі у Березні питає: «Де мені переночувати?»
Бо бачить, що кучери на соломі сплять. Він каже: «Е ні, мені це не підходить».
Дівчина Пелагея, яка працювала на постоялому дворі, каже: «В 11 вечора буде пере-змінка. Прийде нічний сторож, буде охоронять повозки, коней, а ми підемо додому до мене».
Пелагеї Іванівні Герасименко було 18, а діду 52. І вони поженилися.
— Велика ж різниця у віці! — кажу. — Як ви вважаєте?
— Я нічого не вважаю. Я розказую, як було. Зустрілися, а за тиждень поженилися.
Що там вік! Дід був могутній красень. Зріст — два метри 18 сантиметрів. І багатим був. Цар винагороду за службу давав. Ліс, угіддя, пахоту. Дійшло до діда. «Царе-батюшко, — каже дід. — Я одесит. Якщо можна, мені грошима».
Тут же писар записує. Видати за вірну службу сім грунтів червінців. На вагу це буде три кілограми золота.
Дід їх отримав. Приїхав із золотом у Березну. Купив майстерні. Вони були у центрі селища. Чоботарську, горшкову. Купив також два будинки. На теперішніх вулицях Володарського і Комінтерну.
Поїхав до сестри у Домницю. А там оголошення — терміново продається хутір із садом.
Пелагея Іванівна каже: «Купи мені хутір». Купили. Назвали хутір Гирин, у честь її прізвища — по-вуличному Герасименків звали Гирини.
— Мій дід — Онисим Павлович Ромашко, був племінником чоловіка Ірини Шевченко, Павла Ромашка, — стверджує Анатолій Ромашко.
— Ромашко — березинське прізвище. Може, у Березні всі нащадки Шевченка?
— Ні, то однофамільці. Родичі — тільки по моєму діду, — говорить Анатолій Ромашко.
* * *
— Нас було у батька з матір'ю 13 дітей, — продовжує березинець. — У 1949 році, у 6 класі, мене виключили зі школи і здали в НКВД. Бо я на Сталіна написав критичного вірша.
Я сидів у Березні, у підвалі.
Сиділи я і дядя Ваня з Блистови. Фамилії його не пам'ятаю. Дядю Ваню у два часа ночі забрали і вбили.
А мене випустили. Старша сестра добралася до Києва. У Києві жив материн брат двоюрідний. Він був замміністра юстиції. Він допоміг, щоб мене випустили.
Але зі школи все одно мене виключили. Я пішов працювати прицепщиком. На тракторі. Підходить призовний вік, викликають у військкомат.
Забрали служить на Балтику, у флот. Кажуть, пиши заяву у комсомол. Бо я ж не був ні жовтеням, ні піонером, ні комсомольцем.
Я написав заяву такого змісту: «Прошу прийняти мене в ЦК (Центральний комітет партії) або Політбюро. Бо я пройшов школу НКВД — шість з половиною місяців». Передав Президіуму. Вони як схватилися, як начали кричать. Кажуть, 20 діб гауптвахти...
Після демобілізації поїхав у Цілиноград, у Казахстан. Живу, роблю...
— У Цілинограді до якого року жили?
— Пока на Хрущова не написав.
За наказом Хрущова розстріляли Новочеркаський мітинг у 1962 році. Тоді робітники у Новочеркаську Ростовської області протестували проти високих цін, проти бідності. Я за ніч написав вірш «Космос».
Ты Гагарин, ты могуч,
Ты летаешь выше туч.
Забери туда Микиту.
И по просьбе всего люда
Не верни его оттуда.
Шоб летев он, кувыркався,
И в том омуте остался.
Щоб не кормив народ
мамалыгой и бурдой.
И не стучал по трибунам
мира лысой головой.
— Так Хрущов же під час виступу на Генеральній Асамблеї ООН стукав черевиком.
— Як поет я маю право змінити, — усміхається Ромашко.
Новочеркаськ після розстрілу робітників три роки був закритим містом. А мене після цього вірша на Колиму загнали. Я прочитав вірш про Хрущова, і якийсь Іуда мене продав. І я у місті Кубеково у Красноярському краї рік і три місяці алюмінієвий гігант будував. Найбільший у світі.
Після того жив у Чернігові. У Чернігові мешкає донька Ольга.
Протягом останніх 17 років Анатолій Ромашко живе у Березні.
Анатолій Ромашко
Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №2 (1392)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.