32 роки у тюрмі

Маленька (зріст десь півтора метра), худенька, вона схожа на спрацьовану сільську жіночку. Насправді вона рецидивістка. Має дев'ять ходок на зону. Зі своїх 52-х відбула за гратами 32 роки. Зараз Віра Петриченко у Чернігівській жіночій виправній № 44. Тут усі називають її Вєрочка або Верундік. Ну що тут скажеш, Господи помилуй.

Народилася за гратами

— Мама сиділа за крадіжку тут, у Чернігові. Народила мене. Хто батько, ніколи не знала. Тоді з матерями не тримали, це тепер лафа. У два роки мене відправили у Прилуцький дитбудинок, а звідти на материну батьківщину у село Чоботарка Кримської області. Тітка до себе не взяла, у неї і так дванадцять душ сім'ї — моїх кількох братів і сестер прихистила. Отож я потрапила до інтернату.
Там вперше закохалася, у лікаря Валеру, мені тоді було 12 років. Хотілося бути гарно вдягненою, з красивими заколочками, щоб він звертав на мене увагу. Я підросла і думала, що ось вступлю до училища, дадуть грошей, стану красунею, і він мене полюбить.
У шістнадцять я сіла в перший раз. Обікрала завуча і його дружину. Взяла більше тисячі рублів. Залазила через кватирки до інших учителів. У мені що тоді, що нині 45 кілограмів. Відчиняти вікна безшумно і всілякі замки мене брат Васька навчив, він був вправним злодієм. Я заздрила, що у когось є годинник, а в мене немає, хтось їсть ковбасу, а я ні, тому і крала.
Вперше відсиділа 9 місяців. Потрапила під амністію. Після звільнення мене відправили на будівництво у Горлівку Донецької області. П'ять місяців витримала. На фіга мені горбатитися місяць, коли за п'ять хвилин можна добути більше? Знову пішла красти. Горлівська міліція мене знала, я ж була на обліку. Якось побилася об заклад з дільничним інспектором на кіло доро гих-цукерок, що у нього вкраду пістолет. І коли він хропів на всю хату, я залізла і вкрала зброю з-під подушки. Він її не в сейфі тримав.

— Віро, а де ж його сім'я була?
— Вони спали в іншій кімнаті.
Розбудила його, віддала, він потім купив мені-цукерок. А далі як понесло... Брала золото, гроші. Все сама, подільників мені не треба. Вкраду, накуплю цукерок, ковбаски, сама наїмся до несхочу і родичам несу. Вдруге мене посадили на три роки. Потім були інші відсидки. На волі між ними бувала максимум півтора року. Якщо виріс бродягою, то бродягою і вмреш.
Зустріла хлопця, здавалося, кохання, та як дізнався, що вагітна, — покинув. А мене знову посадили, я вже була з пузом. Народила у тюрмі донечку синьооку з світлим волоссям, гарнюня така. Забрали дитя від мене. Років через шість начальниця колонії Валентина Андріївна Бадира мене викликала до себе і сказала: «Вєрочка, у тебя уже нету дочечки». Я заплакала.

Вагітну чергову взяла у заручниці

— Подруг у мене ніколи не було. У колонії, поки є що в тебе взять, доти й дружать. Схавала мою вкусняшку, перекинулась до іншої. Я людей-крис ненавиджу. А тварин обожнюю. Дуже хочу котика, та тут його тримати забороняють. Колись дружила в одній з колоній зі щуром Ваською. Шкода, в цій пацюки не бігають. А то б знову собі друга завела. Ваською наглядачок лякала. Одній в руки запустила, так у неї істерика була.
У 1985 році вагітну чергову взяла у заручниці, хотіла, щоб мене на іншу зону відправили. Закрила її у камері. За це мене спочатку відправили в штрафний ізолятор, а потім із загону перевели у камеру.
Ех, життя було веселе. А тепер що? У мене проблеми по-жіночому. Дітей не буде...
— Що вам сниться?
— Нічого. Ніби щось і є, та на ранок вже не пам'ятаю.
— Про що мрієте?
— Хочу свій будинок, собаку і чоловіка, який би полюбив мене такою, яка є.
— Мужик, як почує, що ви 32 роки по тюрмах, так вжахнеться.
— Не така вже я і страшна. Як підмарафетить, буду ще нічого. А чоловік вже таки є. Ми з ним познайомились у 2007 році. Йому 50 років. Звуть Альоша Преснов. Він інвалід, ноги відрізали. Він мені і друг, і брат, і чоловік. Правда, бухає трохи. Ну нічого. Він мені листи пише. Живе у Саках у Криму.
Ми з ним рік спокійно прожили. А потім мене знову понесло красти гроші, мобілки. «Скучно жить без авантюры». І знов у Чернігів потрапила.
У четвер, 12 вересня 2013 року, я вийду на волю. Що не буду красти, не зарікаюсь.

«У неї кримінальний талант»

— Пам'ятаю ще Надію, маму Віри Володимирівни, вона теж відбувала покарання у Чернігові, — розповідає Валентина Бадира доцент кафедри кримінального права Інституту права ім. В. Сташиса (вона 17 років була начальником Чернігівської жіночої колонії, всього 24 роки в системі виконання покарань). — Якось Віра і її мати опинилися в нашій колонії. Віра була вагітна, і вони дуже не мирили між собою. Тому довелося матір відправити у Тернопільську колонію. Донька Віри народилася хворою, не ходила, не розмовляла. її відправили до Ніжинського інтернату для дітей-інвалідів. Там вона і померла у шість років.
У Віри кримінальний талант, її інтелект спрямований лише на те, щоб утнути якусь дурницю. У 1989 році вона підпалила цех по виробництву речей широкого вжитку колонії. Позабирала продукти, які працівники залишили. Потім облила все машинним маслом. Якось навіть проникла в кабінет першого заступника начальника колонії Віктора Панчен-ка. Під опечатаним замком у дверях з ДВП прорізала дірку, засунула руку, відкрила англійський замок. Повитягала з шухляди столу: лак для нігтів, обручки, прикраси, заборонені речі, які ввечері вилучили у засуджених при огляді. Вранці їх мали описати і здати на зберігання. Побувала Віра чи не у всіх кабінетах адмінбудівлі колонії, забиралася через кватирку умивальника тощо. Це їй вдавалося тому, що на той час в колонії було 2000 засуджених (нині 730. — Авт.). Поки роблять перекличку, вона тихенько поза спинами чкурне і накапостить.
Знаю її, як облуплену. Та все ж шкода її, людина ж бо. Нікому вона не потрібна, ніхто її не провідує. Ото зберу для неї одяг, невеличку передачку. конверти для листування і віднесу.

Знахарка Віра Лихо з райцентру Талалаївка радить

1. Якщо людина вийшла з тюрми і невдовзі знову туди потрапляє, випадково чи з дурного розуму

Родичам треба сходити на кладовище, нарвати на тринадцяти могилах сухої трави. Зв'язати з неї невеликий віничок. Тим віничком пообмітати всі кутки на стелі. При цьому промовляючи: «Мертвец углы метет. Пыль выметает, а раба Божьего (ім'я людини) из тюрьмы вынимает. По четырем углам сажает. На 13 могильных замков запирает. Здесь рабу (имя) жить, а по тюрьмам не быть». I тричі проказати амінь. Вночі той віник опалити дощенту надворі.

2. Щоб людина, відсидівши строк, знову не потрапила в тюрму

Візьміть сорочку, в якій людина прийшла з тюрми, зв'яжіть її рукава і прокажіть: «Стоят амбары дубовые, замки висят здоровые. А в амбарах люди бедовые. Пускай замки висят, а бедовые по тюрьмам сидят». І тричі амінь. Сорочку спаліть.

3. А цей заговір підходить тим, хто перебуває під слідством

Щоб не посадили, треба взяти нову носову хустинку, загорнути в неї варене яйце і віднести закопати під міст, де внизу немає води. Потім з місця, де закопали, взяти жменю землі. Принести додому і розсипати перед порогом, промовляючи: «Пока тому мосту стоять, мне в тюрьме не бывать. Святые пороги, святые мученики». І тричі амінь. Це має робити той, хто не хоче потрапити за грати.

Валентина Остерська, Валентина Тимошко, тижневик «Вісник Ч» №31 (1369)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.