40 секунд тривалістю в людське життя
Феодосій Мельник
«Об втом, товарищ, не вспомнить нельзя, в одной эскадрилье служили друзья. И было на службе и в сердце у них огромное небо одно на двоих». Ці слова пісні «Огромное небо», напевне, пам'ятають люди старшого покоління. Цей хіт 60-х років у виконанні популярної радянської співачки Едіти П'єхи присвячений льотчикам, котрі загинули у 1962 році. Вони направили свій літак, що падав, убік від житлових кварталів Західного Берліна і ціною власного життя вряту-вали сотні людей.
Справжні герої в житті дуже сором'язливі, відтак часто живуть поряд із нами, нічим себе не виявляючи. Тож дізнаватися про подвиг, який вони здійснили у своєму житті, нерідко доводиться від інших людей. Один із таких сором'язливих героїв живе у Чернігові. Це полковник авіації у відставці Феодосій Васильович Мельник. Більше сорока років тому за надзвичайних обставин він врятував не лише себе і свій літак, а й жителів села Ковпита Чернігівського району. Це був унікальний випадок не лише в радянській, а й у світовій історії, адже літаки МіГ-21, що розвивали величезну швидкість, не придатні до планування. Відтак посадити такий літак у разі відмови двигуна було надзвичайно складно.
Ф.Мельник здійснив неймовірне, вписавши своє ім'я в історію світової авіації.
Катапульта не спрацювала
Феодосій Мельник працював у Чернігівському вищому військовому авіаційному училищі льотчиків. 8 жовтня 1968 року він не забуде ніколи, оскільки саме цього дня доля приготувала для авіатора серйозне випробування. Ось як згадує він той осінній день, коли вони разом з напарником летіли до села Ковпита: «Того дня ми з лейтенантом Швецовим, інструктором, полетіли в зону польотів. І на висоті 7000 метрів двигун зупинився. Робили 3 чи 4 спроби запустити - не запускається. Літак тримав курс на село Ковпита, тому негайно було прийнято рішення: розвернути машину від населеного пункта. Даю команду: катапультуватися! Льотчик у мене позаду катапультувався. Тепер повинен я. Схопився за поручні катапульти: повинен був полетіти ліхтар, а вже потім я б катапультувався. Проте ліхтар не злетів, катапульта не спрацювала. Що робити?»
Напевне, якби на місці Ф. Мельника опинився менш досвідчений пілот, то міг би й розгубитися, запанікувати. Адже щоб посадити МіГ-21 за таких умов, потрібен спеціально влаштований майданчик на аеродромі. Якщо аварія відбувається десь далеко, то у льотчика залишається один вихід: полишити машину напризволяще і катапультуватися. Досвід, уміння та щаслива доля допомогли Ф.Мельнику прийняти правильне рішення. Він встиг розгледіти зручний майданчик перед молодим лісом. Тож довернув ручку керування літаком і майже переворотом посадив свій МіГ-21 на цей майданчик. Приземлення було дуже жорстке: зірвало передню стійку, а від удару льотчик вдарився обличчям об ручку керування і навіть трохи пощербив передній зуб. Сам літак зупинився у якихось десяти метрах від сосен, що теж було дивом.
А потім тривало очікування, оскільки вибратися без сторонньої допомоги з кабіни пілот не міг. Лише хвилин за 40 прибула поміч: «Льотчик, який катапультувався, знайшов десь тракториста. Приїхали до мене сюди, до літака, розбили ліхтар, і я виліз із кабіни».
Це був перший і єдиний в історії СРСР випадок, коли такий літак із зупиненим двигуном вдалося посадити поза аеродромом. І що дивовижно - він залишився цілим, тож техніки мали можливість встановити причину поломки. Справа в тому, що ще до аварії, яка трапилась із літаком Ф.Мельника, сталося кілька подібних нещасть: у МіГ-21 зупинялися двигуни, падали літаки, навіть гинули пілоти. Встановити справжню причину зупинки двигуна у літаках, що розбилися на друзки, було практично неможливо. У цьому ж випадку причину аварії, за словами Ф.Мельника, встановили дуже швидко: «Ресора, яка крутить центробіжний регулятор насоса, зламалась, і пальне до двигуна не надходило». Фактично відбулося неймовірне для радянської техніки - одразу три поломки в одному літаку: зупинка двигуна, відмова ліхтаря і катапульти.
Героїв доля випробовує неодноразово
Батьківщина належним чином відзначила льотчика. За героїчну посадку Міг-21 Ф. Мельник отримав Червоної Зірки і продовжив літати навчаючи усім секретам цієї непростої професії курсантів Чернігівського авіа училища. А той злощасний літак, який уславив його, згодом відремонтували, і він ще довго служив вітчизняній авіації. Про подію згодом написали такі відомі в СРСР видання, як «Украина», «Ленинское знамя» і «Молодая гвардия».
Проте насправді сильних людей доля випробовує на міцність не один раз - вже за кілька років аварійна ситуація мало не повторилася. Ось як згадує ту історію сам Феодосій Васильович: «У 1971 році я переганяв літак цього типу з Краснодара до Чернігова. І у повітрі хитнулись кілька разів обороти двигуна. Я доповів керівнику польотів. Цей літак затягнули в технічно-експлуатаційну частину, зняли двигун, подивилися, у чому причина. Виявилось - ресора бензонасоса відкрутилась». Ось так! Друга аварійна ситуація і та ж сама причина. Після цього випадку Феодосій Мельник вирішив більше не випробовувати долю і пішов на викладацьку роботу, щоб давати курсантам теоретичні основи техніки польотів. Адже маючи такий досвід, він міг розкрити перед майбутніми винищувачами та перехопниками усі секрети своєї професії. На жаль, доля його напарника склалася трагічно - за кілька років льотчик загинув.
Між іншим, той далекий жовтневий день одного разу Феодосію Васильовичу мимоволі довелося пригадати. За його словами, він їхав у автобусі, і почув, як якісь жіночки, що сиділи поряд, почали переповідати одна одній, як колись біля їхнього села здійснив аварійну посадку літак. І тоді серце героя не витримало: він втрутився у жіночу розмову і чесно зізнався, що то саме він посадив той літак. Звісно, жінки повірили цьому не одразу, адже не щодня випадає така нагода - опинитися в одному автобусі з головним героєм тієї давньої аварії.
У Ковпитах історію пам’ятають досі
Щоб дізнатися про всі деталі цього випадку, я вирішив особисто з’їздити до села Ковпита - розшукати свідків та місце падіння літака. Зробити це виявилося непросто. Хоча саму подію багато хто з місцевих жителів пам'ятає з розповідей родичів, проте час невблаганний - очевидців майже не залишилося. Та все ж таки розшукати безпосереднього свідка тих подій мені поталанило. Хоча з часу аварійної посадки Міг-21 минуло понад 40 років, у Ковпитах ще живуть люди, которі пам’ятають той осінній день. Ось що розповіла 74-річна Поля Юрковна Кобзар: «Вечором це було. От збираємо льон. Летить самольот і гуде не по-нашему. Вони ж обично то гудуть красиво, атож гуде, і крєпенно гуде, і пашов, пашов туди, попід лєс. Ми стоїм, дивимось, і он, не доїжджай лісу, не багато зовсім, і бахнув! Якби в лісі, он би там, наверно, і пропав би. Ой! Ну, ми побігли дивиться. Бо людей сюди наз'їжджалося - машини, трактора. Витяти їх - живиє! І хорошо. Додому поприходили ми вже поздно, волновалися крєпко, що чєловек чуть би не пострадал. Он после приїжджав, - там трактористи орали, так казали, що приїжджав дивиться, «де моя смерть була». Ну, ему показали, он їздив туди дивився». За словами П. Кобзар, хоча розголос у селі про цю подію був великий, ніхто з представників влади не забороняв про це говорити. Напевне, всі розуміли - правду про аварію зі щасливим завершенням приховати неможливо. Адже головне - що ніхто не постраждав, літак не впав на село, а тихо завмер у полі перед самим лісочком.
Збираючи матеріал про цю дивовижну історію, мені самому дуже кортіло побачити те місце, де сів МіГ-21. Жителі села, з ким довелося поспілкуватися, вказали на карті місце падіння літака приблизно. Тож залишалось лише сподіватись, що вдасться якось зорієнтуватися на місці. Допоміг вирішити проблему директор місцевого сільськогосподарського підприємства імені Тищенка Микола Кужіль. Він особисто відвіз мене автомобілем на місце посадки МіГ-21, яке знав із розповіді матері. Звичайно, здогадатись, що це - саме те місце, було непросто. За сорок років на місці лісочка виріс справжній ліс, а на полі росте соняшник. То ж годі було й шукати якийсь рівчак, залишений майже півстоліття тому фюзеляжем літака.
Наостанок згадаю ще одного учасника цієї пригоди. Журналістка і письменниця Нонна Миколаївна Орєшина живе у Казані, а все своє життя і творчість присвятила авіації. Вона настільки закохана у небо, що заповзялася опанувати літаки усіх типів. У її Льотній книжці зафіксовано понад 800 польотів на 36 типах літальних апаратів. Н. Орєшина знає про літаки все, що тільки можна знати. Тож дізнавшись про унікальну історію, приїхала до Чернігова як журналістка, щоб зібрати матеріал для нарису. Тут вона познайомилася з Феодосієм, разом з ним здійснила кілька польотів на МіГ-21 навколо Чернігова, спілкувалася з багатьма льотчиками і курсантами авіаучилища. Та опублікувати матеріал не поталанило - занадто непростими були часи, тодішня держава берегла свої секрети і не виносила на всесоюзне обговорення деталі аварій, що траплялися в окремих союзних республіках.
Мені пощастило розшукати Нонну через Казанський авіаклуб, заочно познайомитися. Навіть отримав у подарунок кілька її останніх книжок «Високого неба глоток» і «Полет души», присвячених авіації. А ще вдалося перекинути місток телефонного зв'язку між жителькою Казані Н. Орєшиноюта чернігівцем Ф.Мельником, тож вони через кілька десятиліть знову мали змогу поспілкуватися безпосередньо, згадати минуле. Нонна Миколаївна запевнила мене, що добре пам'ятає ту давню історію і обов'язково напише про неї нарис в одній зі своїх наступних книжок. Адже, незважаючи на поважний вік, вона і досі активно працює, сповнена нових ідей і творчих задумок. Тож можна бути впевненим - ті 40 секунд, котрі одного осіннього дня вирішили долю багатьох людей, не будуть забуті, а отримають продовження у новій книжці відомої в Росії письменниці.
А головний фігурант цієї історії, Феодосій Васильович Мельник, як і належить справжньому герою, скромно живе на одній із центральних чернігівських вулиць. І лише час від часу згадує той день, коли, ризикуючи власним життям, врятував десятки людей, скерувавши падаючий винищувач подалі від населеного пункту.
Володимир Сіверський, «Главная черниговская газета», №22 (051), от 16.07.12
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.