Лорд і Грета, або Єдина щира любов

Прийдешній рік належатиме Драконові. Та за характеристиками астрологів Дракон і Собака мають багато спільного у своїй вдачі. Доброта й поміркованість, відданість, щира любов — ось основні риси цих знаків. «Єдина щира любов, яку можна купити за гроші», — так кажуть про собачу відданість. Так. Ту любов можна купити за гроші, якщо ви мрієте про породистого пса, або принести від сусіда за десять копійок. А можна і взагалі знайти на вулиці. Ніколи не зрадять собачі очі, ніколи ви не станете для собаки поганим. Просто тому, що вона ваша.

Є така версія, уявіть собі, науковців: собака — то подарунок інопланетян, бо просто не могла природа створити подібний генотип товариша-звіра для людини. Все, що складалося природно, з часом розпадалося, не мало подібних властивостей. Природа не може запрограмувати звички тварини, набуті батьками, передавати своїм нащадкам. Тож як зуміла вона закласти в душу звіра таку всепоглинаючу любов до іншого виду, відданість, постійне бажання бути поряд, допомагати? Невідомо.

Носять сумки й копають картоплю…

Хто з городнянців не милувався вихованцем Катерини Андрущенко — східноєвропейською вівчаркою Лордом, а через кілька років — уже Лордом і Гретою? Вони носять хазяйські кошики та сумки, поводяться напрочуд чемно й виважено, діти обліплюють їх, як бджоли мед, а собаки покірливо терплять ту дитячу любов. Поки Грета була маленькою, Лорд іще й водив свою майбутню «дружину» на повідку. Греті, мабуть, це верховенство не дуже подобалося, бо нині, коли виходять у місто, намагається сама брати його за нашийник. І Лорд не пручається — як жінка сказала, так і буде. Взагалі, в собачому роду є простий звичай — пси між собою можуть битися як завгодно жорстоко, але ніколи самець не битиметься зі своєю «половинкою». Це вона може, погарячкувавши, надавати йому ляпасів. «Дівчата» можуть битися між собою. Але ніколи благородна собача натура не дозволить псові якось зобидити самицю… Разом із Гретою Лорд виховує, миє своїх цуценят, бавиться з ними.

Грета теж носить сумки, але більше їй подобаються жіночі. Бо вони мають м’які ручки. І якщо Лорд носить до семи кілограмів, то у Грети поріг ваги нижчий — до трьох.
— Я сама ніколи сумки не ношу, — всміхається білявка Катерина. — Мені собаки допомагають.
Грета й Лорд допомагають молодій жінці багато в чому, але то все завдяки багатьом рокам дресури, вивченню спеціальних підручників із собаківництва, постійній увазі до чотирилапих друзів. Вони навіть картоплю з господарями копають, знищуючи хрущів. Це вже не кажучи про охорону.

Скільки Катерина себе пам’ятає, вона завжди приносила додому якихось тваринок. Останнім із «не собак» було зачухане лишаве кошеня. Батьки зрозуміли: краще вже взяти у сусідки цуценя. Так у Каті з’явився перший Кузя. За породою він був, як-то кажуть, «двортер’єр». Потім іще тих Кузь у Катерини було декілька. Усіх вона обожнювала та доглядала.
— Собака любить вас просто за те, що ви є, за те, що ви поряд. Обирає людину для себе раз і назавжди, — каже жінка.



Із Москви — з любов’ю

Катя — корінна москвичка, вона народилась і виросла у великій російській столиці. А от мама Катерини з Політрудні, де й донині живуть її батьки. Так трапилося, що за направленням від «Агату» вона поїхала працювати в Москву і там зустріла майбутнього чоловіка. Вони одружилися. Народили двох дівчаток. Онуки їздили влітку до бабусі на Городнянщину. Там у сільському клубі подруги познайомили Катерину з Сашком із Городні. Хлопцеві дуже сподобалася гарна та напрочуд добра, лагідна дівчина. Він навіть спочатку звернув увагу не на зовнішність юнки (Катрусі було тоді лише сімнадцять років), а на її вдачу. Вже потім він задивився в чудові блакитні очі москвички. І нарешті зізнався, що не може без неї жити. Освідчився. Сашко теж припав Каті до душі. І вона дала згоду вийти за нього заміж. Покинула й велику столицю з усіма її благами, й Росію, де виросла. Адже Сашко ні за що не хотів переїжджати до Москви. Просто не уявляв свого життя у столичній круговерті.

Сьогодні доньці подружжя Андрущенків уже 16 років. А коли маленька Настя трохи підросла, чуйний чоловік, звертаючи увагу на ставлення дружини до собак, її захоплення тваринами, вирішив придбати для неї першу вівчарку. Але це ще був не Лорд. Лорд увійшов у їхнє життя згодом. І став повноправним членом родини.
Коли Катерина з Олександром поїхали до Чернігова купувати собаку, жінка, розглядаючи щенят у розпліднику, вирішила: хто з них відчує «спорідненість» із нею, той підійде сам. Підбіг Лорд. Це вже потім виявилося, що він відповідає кращим стандартам східноєвропейської породи вівчарок. А спочатку цуценя просто подивилося своїми карими оченятами: «Ти — моя хазяйка. Будемо разом. Ось я виросту і захищатиму тебе від кого завгодно. Я ж розумний».

— Якщо хтось має бажання завести вівчарку, скажу одразу: поки підростає — це дуже тендітна порода. Потрібно дуже багато кальцію, інших вітамінів, пильний догляд, дресура, — каже Катя. — Крім того, вівчарка — це не та собака, котра може сидіти на ланцюгові або постійно перебувати у вольєрі. Чим більше вівчарка контактує з хазяїном, тим розумнішою вона виросте.

Саме людина — друг і господар — дає собаці інформацію, завдяки якій і проходять її головний розвиток і становлення, коли хочете. Науковим фактом є те, що собака, з котрою займаються, розуміє більше 300 слів. Можна сказати, що цифра 300 є тут загадковим повтором. Собака має слух у 300 разів сильніший, ніж у людини. Вона у 300 разів краще відчуває запахи, ніж господар. А ось така деталь, що стосується тільки вівчарки. Це єдина порода, здатна за наказом хазяїна розтиснути щелепи, якими вона, наприклад, тримає ворога.



Їли тільки… зі скайпом

Деякі господарі вважають своїх домашніх улюбленців навіть цікавими співбесідниками. Адже вони реагують на висловлювання людини. Як не словом, то поведінкою, вчинком, собаки демонструють: «Я тебе розумію, друже!»
Лорд і Грета, навіть залишені посеред м’ясного павільйону з гарненьким шматком м’яса чи сала, ніколи не візьмуть його без команди, донесуть додому, не доторкнувшись.
Улітку, коли Катерина, Олександр і Настя поїхали до Москви всі разом, матері Олександра, на яку залишили собак, довелося зіткнутися з сумним явищем — вівчарки нічого не їли.
— Катю, вони просто лежать і все! — ледь не плакала жінка.
— Вмикайте скайп! — вирішила Катя.
Так собак і годували «по комп’ютеру».

Про Лорда і Грету, їхню відданість, щирість можна розповідати дуже багато. Та городнянці й самі бачать, які це неповторно красиві, слухняні тварини.
— У нас у Городні на диво багато гарних собак, — каже Катя. — Є далматинці, гарні вівчарки, навіть мастіф, лабрадор і пречудовий йоркширський тер’єр… А скільки породистих мисливських! Мені здається, що господарі просто бояться їх показувати! Кожен розумний пес є улюбленцем родини. А от уявіть собі, що і в мене бували випадки, коли в моїй присутності на Лорда йшли з лопатою… А що ж без мене? Одного разу залишила його біля маркету охороняти велосипед. Повернувшись, побачила поряд більше двох кілограмів сосисок — одна з них була поламана й нашпигована отрутою… Тому вважаю, що городнянцям потрібен кінологічний клуб, де можна було б навчати підлітків спілкуватися з тваринами, а особливо необхідний майданчик для дресури собак. Собаківники могли б там зустрічатися, обговорювати й вирішувати свої проблеми, проводити виставки, давати бажаючим (тій же дітворі) можливість поспілкуватися з собаками. Нам цього дуже не вистачає!
А загалом — нехай щастить у новому році добрим людям і добрим собакам!



Анастасія Немирова, фотознімки з архіву родини Андрущенків та автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.