В душі педагог, за фахом – пілот

У звичайній чернігівській школі №35, яка розташована в новому районі міста «Масани», триває урок з виховання майбутніх захисників Батьківщини. Проводить його Валерій Койдан – вчитель вищої категорії, який розпочав свою педагогічну діяльність у 2001 році, свого часу заочно закінчивши Чернігівський педагогічний інститут.
І далеко не всі у школі знають, що Валерій Миколайович у минулому – пілот дальньої авіації, який присвятив 28 років свого життя небу.
Після закінчення військового авіаційного проходив службу в одній з авіаційних частин 30-ї Повітряної армії Верховного Головнокомандування СРСР, яка базувалася в степу за 100 км від Семипалатинська (Казахстан).

Навчатися азам льотної справи лейтенанту Койдану довелося на різних модифікаціях літака Ту-95.
Ту-95 (за кодифікацією НАТО: Вear – «Медвідь») – радянський турбогвинтовий стратегічний бомбардувальник-ракетоносій, найшвидкісніший гвинтовий літак, який став одним із символів «холодної війни». Єдиний у світі турбогвинтовий бомбардувальник, який було взято на озброєння та серійно виготовляли. Призначений для знищення крилатими ракетами великих об’єктів у тилу противника.
Екіпаж ТУ-95МС (9 чоловік) перебуває в двох герметичних кабінах. Катапультних крісел для членів екіпажу не передбачено. Якщо треба терміново залишити літак, із передньої гермокабіни доводиться евакуюватися через вхідний люк, який розміщено в носовій стійці шасі. В разі непередбаченої посадки на воду в літаку є рятувальні плоти. До того ж, у кожного члена екіпажу, окрім парашута, є комплект ЛАС-1 (запас їжі та води на три доби, сигнальні патрони, вудки).



Екіпажу повітряного судна, в якому перебував пілот Валерій Койдан, доводилося перебувати у повітрі від 8 годин до півтори доби, згідно з льотним завданням. А загалом, екіпаж повітряного судна такого класу може бути в польоті до трьох діб, використовуючи до 4 дозаправок пальним у повітрі.
Валерій Койдан про службу в підрозділах дальньої авіації згадує:
– Як ми дозаправлялися в повітрі? З літака-дозаправника М-4. Знижувалися на висоту 4–5 км, зазвичай літали на 6–8 км. Відстань між літаками за висотою – 5 метрів. З літака-дозаправника викидається фал завдовжки 25 м, яким подається пальне. На кінці – конус, куди має влучити стрілок-радист нашої «ТУшки». За півгодини забирали 30 тонн пального.
Весь цей час екіпажу доводиться перебувати в екстремальних умовах, особливо командиру повітряного судна, якому потрібно утримувати штурвал, (а це 220 тонн), щоб, не дай Боже, не обірвався фал…
– Якщо таке станеться – виникне непередбачувана ситуація, – продовжує розповідь колишній пілот дальньої авіації. – Подібне було при дозаправці літака ТУ-95МС нашого полку над Тихим океаном. Під час дозаправки відірвався шланг. Будь-якої миті він міг влучити у лопасті гвинтів, що призвело б до масштабної аварії.

Але стрілок-радист з верхньої гарматної установки поцілив у шланг, перерізавши його, чим і запобіг аварії. За це він, до речі, отримав орден «Червоної Зірки».
Інший випадок стався в роки так званої «холодної війни» в нейтральних водах над Тихим океаном. У солдата строкової служби, який обіймав посаду в екіпажі повітряного судна командира вогневої установки, як кажуть, «не витримали нерви» і він, порушивши наказ командира, навів турелі гармати на американський винищувач, який раптово з’явився з-за хмар. Американський пілот одразу ж піднявся вище «ТУшки», завис над радянським бомбардувальником, демонструючи своє озброєння, мимохідь покручуючи пальцем біля скроні. Цим давши зрозуміти, що знищити літак йому нічого не варто. Невдовзі солдатів строкової служби замінили на контрактників.
Пригадав Валерій Койдан і зустріч у Чернігові із прославленим асом – двічі Героєм Радянського Союзу генерал-лейтенантом авіації запасу Олександром Молодчим. Олександр Гнатович розповідав про виконання винятково відповідальних завдань, польоти на дальні відстані, бомбардування стратегічно важливих об’єктів в тилу ворога в перші дні Великої Вітчизняної війни.

Потім у Валерія Койдана була служба в підрозділах дальньої авіації вже в Україні, в місті Узин Київської області. А в 1991-му він повертається до Чернігова і обіймає посаду заступника командира окремої авіаційної частини. Мине вісім років, і Валерій Миколайович Койдан у званні підполковника вийде на пенсію. Тепер він виховує майбутніх українських захисників у звичайній Чернігівській школі.
У родині Валерія Миколайовича та Поліни Яківни дві доньки, вже підростає онук Гліб, який мріє після 9-го класу вступити до Чернігівського військового ліцею з посиленою військовою підготовкою, щоб після закінчення цього закладу, а потім і військового училища стати, як і його дід, військовим. Тож бути династії.

Олександр Атрощенко, тижневик «Деснянка вільна» №110 (294), фото автора

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.