Андрій Романенко: «Музиканти потрібні при будь-якому уряді!»
Андрій любить своє місто
Ще в підлітковому віці Андрій Романенко знав, що присвятить життя музиці.
Бабуся з дідусем намагалися вплинути на вибір онука, запевняючи: «Професія чоловіка має бути справжньою, наприклад, інженер чи будівельник!». Але марно.
Батьки ж хлопчика взагалі не вважали себе шанувальниками джазу: «У нас вдома був програвач. Не знаю чому, але музична колекція нараховувала не одну платівку із творами у виконанні Луї Армстронга. Я їх слухав годинами, - дуже подобалося. Так і закохався у джаз», - згадує чоловік.
Відвідувати школу Андрій не любив, проте із задоволенням біг навчатися музичній грамоті! Йому було до душі й ненависне багатьом дітям сольфеджіо. Цей предмет подобався Андрію ще й через те, що уроки з виконання вокальних вправ відвідували переважно дівчатка.
«Гарно писати я так і не навчився. Рідні з мене й досі глузують: «Треба було здобувати медичну освіту. В тебе почерк, як у доктора, - констатує Андрій. - Доктором я так і не став, проте маю вищу педагогічну освіту (вчився на факультеті музвиховання)».
Духовний онук віртуоза Армстронга
- Як складалася Ваша артистична доля?
- У 15 років я вступив до музучилища імені Ревуцького. На першому ж році навчання один із ресторанів міста запросив мене до співпраці. Відтоді не було жодної перерви в професійній діяльності.
Особливих заробітків я не отримував, проте ця робота була важливою для самоствердження. Питання фінансової незалежності стояло досить актуально, бо зростав, як і переважна частина моїх друзів, у звичайній сім’ї.
Викладачі училища сварили мене за «трудоголізм». Уроків не прогулював, проте після нічної зміни в ресторані (працював по п’ять годин), часто засинав на другій, чи навіть вже на першій парі. Принаймні для мене було незрозумілим, чому педагоги дорікають за те, що я працюю за спеціальністю, в той час як інші тільки навчаються цьому. Невже було б краще, якби спочатку вивчився, а потім сидів без роботи?
Значно пізніше прийшло розуміння багатьох речей, - наприклад, віртуозно володіти інструментом без навичок виконання класичних творів взагалі нереально. Іноді просто дивуєшся людям. Приміром, художники, які не вміють малювати, проголошують себе авангардистами й видають картини за геніальні твори. Так і в музиці. Я багато зустрічав людей, які кажуть: «Я джазовий музикант!», - а насправді просто не можуть виконувати цієї музики. Не освоївши класичних азів, як Луї Армстронг, ніколи не заграєш!
- Андрію, як ставилися рідні до Вашого нічного життя?
- Я дуже вдячний свєму батькові за підтримку. Кожного дня робота в ресторані завершувалася після опівночі. Та він щоразу зустрічав мене й відвозив на власній машині додому.
- Як зараз справи з роботою? Ви її шукаєте, чи вона - Вас?
- Кілька років тому я практикував наступне: копіював диски із записами своєї творчості й розносив по різних закладах. Певний час працював у ресторанах. Потім зрозумів, що потрібно й відпочивати. Крім того, робота в таких закладах не приносить стільки віддачі й задоволення, як концертна діяльність.
Згодом почали надходити запрошення на обслуговування весіль і корпоративів. А зараз, з кожним роком, все менше й менше лишається часу на відпочинок. Я себе не рекламую. Це за мене роблять мої замовники, яким подобається звучання саксофону. «Сарафанне радіо» - найпотужніша в світі реклама! Я добре почуваюся в своєму місті. Не хочу відїжджати з Чернігова, хоча запрошення отримував неодноразово.
- Чи працювали у колективах?
- Так. У духовому оркестрі чернігівської філармонії працюю й досі. Беру участь у концертних номерах артистів естради цього ж закладу. Раніш входив до складу колективу Палацу культури хіміків. Музучилище запрошує в якості концертмейстра, - граю з учнівським колективом. Якщо бракує звучання певного інструменту, - до співпраці залучаються й сторонні музиканти. Там же викладав три роки предмет «Основи імпровізації». У школі мистецтв - гру на саксофоні – лише один рік. Думаю, поки що не час. Періодично беру участь у різних проектах, наприклад, входив до складу відомого чернігівського колективу «Jam Bubble band». Але моя основна робота - це приватні замовлення.
Фахівець з якості
- Ви одружені?
- Так. В мене чудова дружина. Вона - не музикант. Близьких стосунків з колегами цілеспрямовано уникав через переконання, що «плюс до плюса» ніколи не притягнеться по-справжньому. В одній професії у близьких людей навіть інколи до суперництва доходить! Вважаю, що таким явищам в подружньому житті не місце. Моя дружина Анна - фахівець з якості та стандартизації. Після одруження вона стала для мене головним фахівцем з іміджу, менеджером, другом та порадником в одній особі.
Коли я її побачив, одразу ж зрозумів, що саме з цією людиною мені хотілося б провести все життя. А після тижня знайомства зрозумів, що не помилився. За п’ять років подружнього життя серйозно не сварилися ніколи.
- Як відпочиваєте?
- Самому дивно, але я не люблю відпочинок на природі. Міні дуже подобається, наприклад, готувати коктейлі, - надаю перевагу безалкогольним. Не отримую задоволення від вживання спиртного. В мене вдома зазвичай стоїть декілька сиропів, приміром, гранатовий і м’ятний.
- В концертній діяльності курйози трапляються?
- Перед новорічними святами завжди багато замовлень. Буває й таке, що в один день доводилося відвідувати по п’ять корпоративів з інтервалом у півгодини-годину. І от, на четвертому із заходів стався курйоз. Звісно, що на свята виконуються одні й ті ж самі тематичні твори, приміром, «Пісенька про гарний настрій». Приїхав, скажімо, на корпоратив, виконав її. А далі, доки очікуєш наступного виходу в концертній програмі, просто спілкуєшся з колегами. І от, виходжу вдруге й знову граю цю ж «Пісеньку». Оплески… Але відчувається, - щось не так! Найцікавішим було те, що я її і втретє виконав на тому ж корпоративі! Після останнього разу до мене підходить конферансьє й запитує: «Що з тобою?».
Я у відповідь: «Щось не так?».
Він: «Тобі дуже подобається «Пісенька про гарний настрій?».
Я: «А що, я її вже грав???».
За цей день я зіграв «Пісеньку» більше п’яти разів. Потім, до наступного закладу приходиш і думаєш: «Чи грав я саме тут цей твір, чи ще не грав?». Всяк буває. Напередодні свят важкувато. І не те що хочеться всі гроші заробити… Ні! Незручно відмовляти людям.
«Хліба й видовищ!»
Основний девіз, із яким Андрій крокує по життю, звучить так: «Музиканти потрібні при будь-якому уряді!».
«Хто б не був при владі, все одно люди завжди бажатимуть свята!», - додає він.
З дружиною Анною
Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина: новини та оголошення» № 40(315)
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.