Колишній голова суду в колонії вирощує квіти

Виправна колонія №91 у селищі Макошине Менського району — єдина установа з виконання покарань, де утримуються колишні правоохоронці з усієї України. А саме судді, прокурори, міліціонери, МНСникн, сбеушники, податківці. Є серед них убивці, хабарники, вимагачі, фальсифікатори службових документів, грабіжники. Саме в Макошиному відбувають покарання убивці журналіста Георгія Гонгадзе — Протасов, кум генерала Пукача, Попович. Третього, Костенка, недавно перевели у Домницький виправний центр.

Червона зона

У Макошиному червона зона, тобто така, де керує адміністрація. Від звичайної зони тут лише охоронці і грати. Не почуєш блатного жаргону, «фені», не видно чифірящих зеків з татуюваннями у вигляді церковних куполів. Наколки тільки армійські та молодіжні. Кажуть, немає і авторитетів. В тюремних робах ходять тільки на роботу, по території—у звичайній одежі з нашитим прізвищем.
Два рази на місяць в зону привозять нових засуджених. Нині в колонії 518 зеків. 68 з них сидять у камерах, решта — в бараках по 30-70 чоловік. Бараки нагадують армійські казарми. Це корпуси з червоної цегли. Все майно «перевертнів» — ліжко з біркою і тумбочка.

На роботу ходить мало засуджених. Хоча праця — це шлях до УДЗ (умовно-дострокового звільнення).
Іду територією колонії, а за високими сітками мужики, мужики — молоді, красиві, накачані. У день мого приїзду було спекотно, отож усі були роздягнені до пояса. Засмаглі. Так захотілося сфотографувати. Тільки навела фотик: «Не треба нас знімати!» — замахали руками. Прямо на вулиці одні грають у шахи, інші качаються, тримаючи штанги. Висить прання. Відбій у них о 22-ій, підйом о 6-ій. Жінок немає. І фільми, де показують секс, дивитися не можна. При кожному загоні є битовка, там можна готувати з продуктів, які передають родичі.

Суддя схуд на 60 кілограмів

— Тут не так уже й погано, — каже колишній голова Великолепетиського районного суду Херсонської області 50-річний Валерій Головинов. — Мене посадили на три з половиною років за винесення завідомо неправосудного вироку. А було як? Судив я одного чоловіка за крадіжку. Йому треба було реально давати три роки позбавлення волі. Я так і збирався. Тут підійшов мій заступник і попросив, мовляв, не треба реально, давай умовно. Ну, я і поміг на свою голову. Не заходячи до нарадчої кімнати, переписав резолютивну частину вироку. І тут мене взяли. А коли посадили, цей суддя зайняв моє місце. Тепер відповідаю за кімнату виховної роботи. Вранці читаю політінформації.
Звернула увагу, що у сімдесятимісній спальні до десятка вікон, і тільки одне підвіконня заставлене квітами, якраз у головах екс-судді. Один вазон, зі схожою на фікус рослиною, нагадав мені фільм «Леон-кілер». Пам'ятаєте, Леон носив з собою. Невже і суддя...
— Ні, не ношу, — каже Головинов. — І це не фікус. У колонії багато вільного часу, от і заходився вирощувати квіти. Деякі з них лікувальні.

— Як вас тут годують?
— Жити можна. Та це і на краще, що не роз'їдаюся. Раніше я важив 160 кілограмів, талія була 160 сантиметрів. Став займатися зарядкою, не переїдаю. За рік і два місяці схуд. Тепер важу 90 кг, талія — 96 см. Посилки мені шле тільки мама. Провідувати не приїздить, бо вже в літах, їй 75 років. А дружина і діти... Є донька і син. З дружиною розлучені. Коли був при посаді і грошах, усім був потрібний. А тепер, — Головинов зітхнув,— тільки мамі. Вийду на волю і до роботи. У мене є ліцензія адвоката, маю досвід роботи арбітражного управляючого.
Нині в колони відбувають покарання четверо суддів. Ще один колишній голова суду миє підлогу у клубі.
— Суддю Зварича приймете у компанію?—запитала Головинова.
— Такі люди не сидять, — відповів він.

Вбивця став автомайстром

У колонії виготовляють меблі з ДВП, роблять піддони з деревини, є дільниця по ремонту автомобілів. Саме тут ремонтує авто один із убивць Гонгадзе, Олександр Попович. Забачивши журналістів, він, боячись потрапити в об'єктив фотоапарата, забіг у альтанку, повернувся спиною і закрив лице руками. За словами колоністів, убивці Гонгадзе стараються не обговорювати подробиць розправи. Та якось проговорилися, що не убивали Георгія. Мовляв, ми (Протасов, Костенко і Попович, а також Олексій Пукач) тільки привезли його в ліс, прив'язали до дерева і залишили. А потім туди приїхали інші. Але хто то був, ми не знаємо. І що цікаво, макошинські в'язні їм вірять. Бо в колонії чи не кожен вважає, що його посадили неправомірно. 90 відсотків макошинських зеків мають вищу освіту, а деякі і по дві. І в те, що в колонію після оголошення вироку привезуть генерала Олексія Пукача, суддю Ігоря Зварича, якому засівали мільйоном доларів, екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, не вірять. Впевнені, що висопосадовці відбуватимуть покарання в СІЗО. Причому в окремих камерах з усіма вигодами: санвузлом, телевізором і холодильником. Та за це доведеться багато заплатити.

Разом з Поповичем на СТО працює Василь Новодворчук, майстер-золоті руки, колишній інспектор ДАІ з Хмельницької області. Попав у зону за вбивство професора.
— Суд виніс мені вирок — розстріл, та я написав прошеніє президенту Кучмі про помилування. І мені «вишку» замінили на 20 років ув'язнення. 14 вже відсидів, залишилося шість. Вдома мене чекають дружина і 18-річна донька.
Розповідати про свій злочин майстер не схотів. Та як вдалося дізнатися, під час одного з чергувань Василь зупинив на трасі автомобіль. За кермом був професор Івано-Франківського інституту нафти Йосип Перун, попросив підвезти додому. Дорогою міліціонер дістав табельну зброю, застреливши пограбував професора. Після чого облив тіло жертви бензином і підпалив. Потім сів у авто жертви і... поїхав додому.

Грабіжник банків робить меблі

У цеху, де роблять ліжка і столи, застала чотирьох працівників. Один з них назвався Андрієм. Він із Запорізької області, колишній прапорщик податкової міліції, засуджений за серію пограбувань банків. Інший був начальником служби безпеки банків, він украв мільйон гривень. Отак вони і сидять. Замість шансону слухають радіо «Мелодія». Багатьох дружини залишили, тільки матері підтримують своїх синів.
І лише Олександр Шекеня, підполковник спецназу Росії, який зі своєю кримінальною групою наводив жах на далекобійників на трасі Київ-Житомир, скоювали вбивства і розбої, за що їх ватажок отримав прізвисько «чорний полковник», не втрачає часу у колонії. Вирішив написати книгу про свої злодіяння і видати її. Поки що не знайшов того, хто профінансує її вихід у світ.

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №32 (1318)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.