У Городні стала суддею вперше корінна чернігівка Алла Бойко

Добавить новость

Среда, 7 Августа 2024 14:00  |  Просмотров: 1633

Донедавна Городнянському районному суду доводилось працювати в досить напруженому режимі, адже все навантаження суддівської роботи ділили між собою лише дві судді – Марина Володимирівна Лиманська та Наталя Михайлівна Карпинська. З 8 липня нинішнього року до їхньої невеликої, але професійної жіночої команди служительок Феміди додалась нова колега – Алла Олександрівна Бойко. Ми зустрілись з нею якраз на початку її суддівської кар’єри, коли вона склала присягу, була зарахована до штату Городнянського районного суду (хоч району як такого вже фактично нема, назва установи лишається саме такою) і знайомилась зі справами, які за автоматичним розподілом були призначені їй до розгляду.



На запитання щодо її професійного шляху в судовій системі Алла Олександрівна відкрито розповіла:

– Я – корінна чернігівка. Після школи вступила до Київського університету права при Національній академії наук України. Ще навчаючись на п’ятому курсі, почала суміщати навчання з роботою секретаря в суді. За 17 років роботи в судовій системі добре ознайомилась з «судовою кухнею», а останнім моїм місцем роботи була посада начальника відділу правової роботи та узагальнення судової практики в Господарському суді Чернігівської області. Я не можу сказати, що я завжди хотіла бути суддею – «мріяла бути суддею» звучить якось по дитячому, неначе зі шкільного твору. Доросле ж життя має трохи інші реалії. Я дуже довго працювала в судовій системі, і коли відчула в собі і багаж знань, і достатній досвід, виникло і бажання застосувати їх на практиці. Я чудово розумію, яка це відповідальність і перед людьми, й перед родиною, і перед собою, які це обмеження в звичайному способі життя. А тому рішення приймала виважено.

Процедура призначення на посаду судді ніколи не була простою. Алла Олександрівна подавала документи для втілення свого бажання ще у 2017 році. І так тривалий процес через певні політичні та правові зміни в країні ще більше розтягнувся в часі. Слід зазначити, що вимоги до кандидатів на роль судді високі – вони передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Тут мають значення і вік, і певний досвід у сфері права, і результати численних іспитів та тестів у сфері права, з української мови, психологічних співбесід, тощо, а ще – навчання в Національній школі суддів України протягом дев’яти місяців. Це повноцінне навчання з відривом від установи, під час якого студенти не тільки засвоювали теоретичний матеріал, а й проходили судову практику і стажування.

І ось нарешті довгий шлях позаду, і доля привела Аллу Олександрівну саме в Городню.

– Я раніше не була знайома з цим чудовим містечком, – каже суддя. – Мені належало обрати з кількох пропозицій по Чернігівській області. Чому саме Городня, адже це прикордоння, до того ж прикордоння неспокійне? Я знала, на що йшла. Бо попередньо знайомилась з роботою місцевого суду, зі справами, які в ньому розглядаються. І вже тоді зрозуміла, що хочу працювати в команді справжніх фахівців судової справи. І впевнена, що не помилилась – колектив прийняв мене дуже тепло, колеги-судді, незважаючи на величезне навантаження на кожну з них, завжди відгукуються, ніколи не відмовляються допомогти – кажуть, питай, кажи, приходь на засідання. Я ходжу, слухаю, вивчаю, переймаю досвід. Звісно, в нашій системі ніхто не має права радити судді як приймати рішення, тобто, впливати на нього, але колеги можуть розповісти про практику застосування норм процесуального чи матеріального права, якийсь досвід роботи тощо. І вони це залюбки роблять, за що я дуже вдячна і рада бути частиною їхньої професійної команди.

Суддя – професія одна з найскладніших. Адже від кожного прийнятого рішення залежить доля людини. Це величезна відповідальність, від визнання якої стає навіть страшно. Алла Олександрівна не розвіює ці припущення:

– Звичайно, страх помилитися присутній не тільки при прийнятті судових рішень – такий страх з’являється у будь-якої, мабуть, людини, коли від твого рішення багато чого залежить. Не страшно буває тільки самовпевненим людям, а це не найкраща людська якість. Тому, щоб не помилитися, суддям треба проводити щоразу колосальну роботу – вивчати всі нюанси закону, ретельно досліджувати матеріали, вивчати докази, слухати і чути людей, вивчати всі обставини справи. А в період військового стану робота суддів ще ускладнюється, важко навіть досвідченим. Але ж в цьому і сенс нашої роботи – кожна справа є складною і є особливою. Бо кожна пов’язана з конкретними людьми, з їхніми долями. У мене, наприклад вже вісім справ чекають на розгляд. І всі мої думки зайняті ними. Виходиш з судової установи, а думки в тобі залишаються. Вони з тобою і вдень, і вночі. Не вистачає часу на щось інше. І хоч я звикла багато працювати, й домашні звикли до такого мого способу життя – і чоловік, і донька через це дуже самоорганізовані, але інколи здається, що просто не вистачає годин у добі, щоб ще раз все осмислити, зважити, проаналізувати.

Суддя на мить замовкає, а потім додає:

– Мабуть, ускладнює все ще й те, що для мене все нове. Я тільки знайомлюсь з містечком, з його людьми, зі способом їхнього життя, менталітетом, з історією… Але від того, що мені вже відкрилось, маю тільки позитивне враження.

Джерело: "Новини Городнянщини", Світлана Томаш

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

Добавить в: