Тетяна Олешко їсть тільки те, що принесуть добрі люди

У невеличкій занедбаній хатині на околиці Березни Менського району вже півроку лежить 54-річна Тетяна Олешко, колишня вчителька. У жінки відмовили ноги. У неї тромбофлебіт. Хвороба виліковна, та на це потрібні гроші. У Тетяни Тимофіївни коштів немає ні великих, ні маленьких, Разом із 17-річним сином Володимиром вони живуть на 300 гривень допомоги матері-одиначці. Та й ця стаття доходів незабаром закриється. У серпні хлопцю виповниться 18. Ще раз на рік отримує матеріальну допомогу з району — близько 150 гривень.

Володимир навчається у Чернігові в професійному ліцеї хімічної промисловості (колишнє ПТУ №1). Та успіхи у навчанні невеликі, тому стипендії не отримує. Проте Володя роботящий. Усе літо заробляє по людях. Допомагає по будівництву, риє, копає, за що і має копійку. Як мати була при здоров'ї, то влітку продавала ягоди, узимку — ялинки, теж по людях ходила. У школі не працює давно, як син перший клас закінчив.

Тетяна Тимофіївна поволі сідає на ліжку, накидає кофту.

— Ой, болить, — жінка по черзі натирає ноги. — Мене б до будинку престарілих, — проситься вона. — Сину тільки тягар. Йому мені і готувати, і прибирати за мною. Так не беруть же, бо пенсії у мене немає.

55 виповниться тільки у січні наступного року. Думала, може, групу дадуть. Не дали після виписки з лікарні. Зібрали документи на групу. Син має у район повезти. Але ще не возив.

Біля ліжка жінки три трилітрові банки з темним вмістом.

— Це я в туалет так ходжу, у банки. А Володя усе виносить. Стидно,що у такому віці я у нього на шиї. Та ще електроплитка зламалася. Тепер у дворі син варить їжу на вогні.

Тетяна Тимофіївна починає розповідати про своє нелегке життя. Як батько бив і її, і матір, як не товаришувала з колективом у школі, як завагітніла від колишнього учня. Раптом її розповідь втрачає логічну послідовність, жінка починає заговорюватись. Мабуть, тривоги і турботи наклали слід і на психіку Тетяни Олешко.

Сусіди жаліють бідну жінку — хто постіль принесе, хто одяг старий, зараз літо — огірки, помідори, картоплю через сина передають, дрова, щоб топити, приносять. Інколи і провідують. Та охочих небагато. Кажуть, характер у неї важкий. Ще замолоду з усіма пересварилася. Крім того, і найдобріші сусіди вже стомилися. Вони вважають, що про немічну жінку повинна попіклуватися держава.

Батьки Тетяни Тимофіївни давно померли, сестра теж померла. У Чернігові живе зведений брат Петро Олешко, та він з сестрою не спілкується.

Після лікарні за Тетяною Тимофіївною закріпили соціального працівника. Вона і прибере, і їсти наготує, і білизну випере.

— Коли сину виповниться 18, то за послуги соціального працівника доведеться сплачувати, — говорить заступник завідувача Березнянського відділу соціальної допомоги вдома Лариса Сорока. —Та ми й так ходитимемо, без грошей. Тільки ж походів мало. Треба ж продукти, з яких варити їсти. За свої ніхто не купуватиме.

* * *

Уже й зараз Тетяна Олешко фактично голодує. Поки там на вогні щось звариться, та й хлопець не дуже те вміє робити. Коли з двору Олешків іде дим. сусіди збігаються, думають, що пожежа. Можливо, ситуацію поліпшила б інвалідна коляска, але Тетяна Тимофіївна про це не думає. Вона хоче в притулок для старих.

Син їсть у своїх роботодавців, а мати — що сусіди принесуть. Скоро син поїде на навчання. Що буде з Тетяною? Невже й справді помре з голоду? На наших очах...

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч», №31 (1317)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.