Службовий роман триває вже 10 років

Академічний ансамбль пісні й танцю «Сіверські клейноди» в Чернігові відомим, мабуть, всім! Щороку вони дивують місцевих глядачів і жителів інших країн цікавими номерами - музичними, вокальними та хореографічними, знайомлять нас з народними глибокими й чистими джерелами. Однак мало хто знає, що художній керівник цього колективу Сергій Вовк знайшов свою половинку - дружину Оксану - буквально на робочому місці. Вони утворили надзвичайно гармонійну пару – обоє фанатично віддані сцені, творчості й мистецтву. Оксана для свого відомого чоловіка - не лише любляча дружина, а й найперша помічниця. До речі, у колективі вона звертається до нього шанобливо - на ім’я та по-батькові.

Від долі не втечеш!

- Розкажіть, будь ласка, нашим читачам, як ви звернули увагу одне на одного?
Оксана: - Я вже працювала в народному хорі, коли до нас прийшов новий керівник - Сергій Миколайович. Він щойно закінчив Київський університет культури, і його запросили на роботу до Чернігівської філармонії. Так ми і побачилися. Щоправда, коли він прийшов, я лежала в лікарні, тож через деякий час стала для нього немовби новим обличчям.
Сергій: - Взагалі-то в роботі цього не помічаєш - хто перед тобою, бо повністю зосереджений на тому, що і як ти робиш. Ну, дивишся в очі, але на лірику не відволікаєшся. Але в мене з дитинства фотографічна зорова пам'ять, і напевно, з одного боку, я побачив нове обличчя, а з іншого - щось негадане й незвідане йокнуло в середині, коли ми зустрілися поглядами. Дійсно, на якийсь момент я забув, що робив, а потім - перерва, хочу зосередитися на творчому процесі, але весь час ловлю себе на думці, що думається зовсім про інше.

- Виходить, це справжній службовий роман!
С.: - Виходить, що так. Хоча коли раніше в житті мені доводилося бачити такі моменти, коли мої товариші закохувалися на роботі, я знав, що так не має бути, робота - це робота, родина - це родина, їх не варто змішувати. Але, як-то кажуть, від долі не втечеш. Мій колишній викладач запитав колись: «А дружина в тебе з колективу?» «Так», - відповідаю. «Ой, бідна!» Бо в нього теж дружина артистка. Знав напевно, що вона бідна.

- Оксано, ви з цим погоджуєтеся? Чому ви бідна?
О.: - Ні, я так не вважаю! Дуже цікаво жити з талановитою людиною, з творчою людиною. Хоч і говорять багато, що подружжю важко працювати разом на одній роботі, я так не думаю. Навпаки, це щастя!

У дружини керівника – особлива місія

- Оксано, у вас в «Сіверських клейнодах» додаткове навантаження - опікуєтесь костюмами. Це ваш обов'язок як дружини керівника?
- Дійсно, я відповідаю за художній вигляд колективу, за розробку костюмів на нові номери, постановки. Не згодна, що це обов'язок дружини! Мені це цікаво, я з дитинства мріяла бути модельєром і навіть не думала-не гадала, що буду колись цим займатися.

- Чим ще допомагаєте окрім костюмів?
С.: - Їсти варить, годує мене (посміхається - авт.). Оксана відповідає за зовнішній вигляд колективу. І якби мене запитали, чи довірив би я цю справу комусь іншому - навряд чи. Я така людина, котра довго зважує всі за і проти, але коли вже зважив, то це рішення остаточне. Я не знаю, кому б довірив цю справу - так само, як і роботу з вокалом. Це дуже тонка робота, тим більше, робота з народним вокалом, особливо з традиційним. Тому я поєдную керівництво колективом і роботу хормейстера. Ми побували у багатьох країнах Європи, імпресаріо постійно наголошують, що їм потрібен гарний відеоряд! Так що людина, яка відповідає за костюми, відіграє дуже важливу роль. Якби ви знали, в якому стані частина наших костюмів, що дісталися нам у спадок від народного хору! Але Оксана вміє зробити так, щоб глядач цього не помічав. Тому їй не легко.

- Оксано, а чи можете щось порадити чоловіку щодо репертуару чи щодо того чи іншого виконавця?
О.: - Порадити можу, можу свої п'ять копійок вставити, але рішення приймає чоловік у будь-якому випадку. Останнє слово завжди за ним.

Весілля відбулося між репетиціями

- Цікаво дізнатися, а чи освідчення в коханні відбулося під час гастролей, адже цьому сприяє переміна місця, романтика?
О.: - Все розвивалося тут і досить поступово. Сергій освідчився десь через рік.

- І ви одразу одружилися?
О: - Освідчився десь влітку, а одружилися ми восени.

- Це було велике весілля?
С. (посміхаючись - авт.): - Велике!
О.: - За 15 хвилин до розпису ми ще були тут, у філармонії, тривала звичайна репетиція. А потім швидко прибігли до РАГСу, не було ні обручок, ні свідків.
С.: - Це не означає, що до цієї справи ми поставилися несерйозно, просто ми готувалися, готувалися, а потім, напевно, забракло сили. Коли пішли до РАГСу, на вулиці була мряка, сніг. Жінка, яка реєструвала шлюб, запитала: «Якою мовою вести церемонію?» «Звичайно, українською!» - відповідаю. Вона замислилися. «Можна й англійською», - кажу я, але вона жарту не зрозуміла. І почала як завжди: «У цей світлий сонячний день...»
О.: - Нам було весело. Може, вона вперше вела шлюбну церемонію українською.

- Ви завжди спілкуєтесь українською?
О.: - Так, виключно українською.
С.: - Це не тому, що керівникові українського колективу чи дружині керівника потрібно розмовляти українською. У нас батьки спілкуються українською. Втім, з часом тут щось підмішується в мову - якісь місцеві слова. Я завжди говорю артистам, щоб вони розмовляли так, як вдома - тут такі цікаві діалекти можна почути! Взагалі дуже цікавий регіон. Ніколи не думав, що доля мене аж сюди закине.

Мудрі батьки не втручаються в життя одружених дітей

- Ви родина творча, може, у вас є якісь особливі сімейні традиції?
О.: - Оскільки одні батьки у нас живуть за 400 км, а другі - за 700, то. вихідні дні, які бувають не дуже часто, стараємося проводити з ними. Мої батьки живуть на Кіровоградщині, а Сергія Миколайовича - на Волині.

- Може, в цьому ще один із секретів гарних взаємин - батьки далеко і не втручаються?
С.: - Я так не думаю. І мої батьки, і Оксанині як раз такого складу, що знають - втручатися не потрібно.
О.: - Вони в нас мудрі люди.
С.: - Просто я спостерігав, як дідусі-бабусі поводилися щодо моїх батьків. У нас свої традиції. Телебачення зараз переповнене шоу, в яких показані складні взаємини зі свекрухою чи тещею, як важко їх любити, поважати, догоджати. Це все смішно. У нас не так, повага до батьків, до невістки чи зятя закладається від початку, від першого зустрічі. Тому на обмін дружинами я б ніколи не погодився, і на обмін тещами також.

- Оксано, а як ви потрапили до Чернігова?
О.: - Я закінчила Олександрійське культ-освітне училище і поїхала за розподілом до Будинку культури в Кіровоградській області. Там дізналася, що в Чернігові є хор і там набирають людей. Приїхала, пройшла прослуховування, залишилася. Для мене, дівчини з села, народний хор здавався чимось неймовірним. І хоча я з дитинства на сцені, але звання артиста для мене було дуже високим. В Чернігові вже більше 20 років.

- Тож вже вважаєте себе місцевою?
Напевно, так, адже до 16 років я жила з батьками, потім - навчалася в училищі. Хотілося б іще батьків сюди забрати. Мріємо про це. Місто дуже красиве, спокійне, домашнє, а мегаполісів я не люблю.

«Ми спланували український відпочинок»

- У артистів зараз відпустка, ви вже маєте якісь плани на літо?
С.: - Спланували простий український відпочинок. Нехай всі будуть вдома - я маю на увазі колектив. Щодо нас - я поки що в роздумах. Я не та людина, яка полюбляє відпочивати у багатолюдних галасливих місцях. Для мене відпочинок - це тиша. Обов'язково має бути не надто спекотно, а поруч - вода.
О.: - У нас робота дуже насичена, тому хочеться спокою.
С.: - На Волині є відомі Шацькі озера, озеро Світязь. Зараз там відпочиває дуже багато людей, а раніше це були тихі місця. Всі їздили на море, а ми з батьками - на Світязь. Там було чистенько, тихо, вода така прозора! Так що хочеться просто відключитися, адже в голові завжди дуже багато чого тримаєш.

- До речі, а як ви вдома «переключаєтесь»?
О.: - А вдома ніхто не переключається! Ми все обговорюємо - роботу, костюми, репертуар.
С.: - Пробуємо говорити про щось інше, а потім все одне повертаємося до роботи.
О.: - Так що для нас це вже не робота, а спосіб життя.

- Може, у вашої родини є якісь особливі захоплення?
О.: - Сергій Миколайович дуже любить параплани. Він вже років десять мріє політати, але все ніяк.
С.: - Для парапланеризму потрібен гарний схил, довгий і високий - не менше 80 метрів висотою і довжиною метрів 200. Це для того, аби утворився динамічний потік, що допомагає пара-планеристам піднятися високо в небо. А другий спосіб - це парамотор. Він одягається на плечі, заводиться... Але це дороге задоволення.

- Так ви серйозно цим захоплюєтеся?!
С.: - Звичайно! У мене навіть є книга парапланериста, де все записано. Я коли в Києві жив і навчався, серйозно займався. Це дуже цікавий вид спорту. Я з дитинства мріяв про небо. Як не дивно, Вовк мріяв літати. Тато колись виписував технічний журнал, в якому описувалися різні пристрої, тому я збирав різноманітні трубки, щоб зібрати дельтаплан. Але руки не дійшли, тому що музика взяла верх. Адже задля того, аби щось досягти, займатися треба дуже багато й наполегливо.
О.: - Ми на Масанах живемо, поруч ліс, тому частенько виходимо на прогулянки. Там сосни, свіже повітря. Так і відпочиваємо.

- А з ким товаришуєте?
О.: - Близьких людей, друзів у Чернігові в нас немає. Гадаю, справжні друзі родом з дитинства. І вони залишаються на довгі роки.
С.: - Хотілося б на вихідні зібратися з друзями, десь піти на річку чи в ліс, поговорити про щось інше - не про роботу, але наші куми живуть не в Чернігові - на Черкащині, в Києві, на Волині. А знайомих у нас дуже багато. Це в основному музиканти, співробітники філармонії.

- Гарного вам відпочинку, натхнення і великих творчих успіхів!

Вікторія Сидорова, тижневик «Любимая Черниговская газета» №7 (7)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.