Курка несеться диво-яйцями

Вы ко мне? Яйцами интересуетесь? — сплеснула в долоні Зінаїда Олександрівна. — Сейчас вынесу, покажу. Может, купить хотите?
— Та ні, ми журналісти (були удвох із колегою). Ви що, українською не розмовляєте?
— Почему? Можу і розумію. Мне 57 лет. 37 из них живу в Украине. Сама я из Забайкалья, из Читинской области.

Жінка винесла пакет, у ньому з десяток світло-коричневих яєць. Викладає на тарілку, показує.
— Ось подивіться, на цьому ніби трояндочка, а на цьому хрестик, а ось цифра 14, а оце з хвильками...
Дивимося. Точно.
— Звідки такі яйця?
— Це ціла історія. Приводить торік мій Петро (чоловік. — Авт.) додому якихось ніжинських продавців: «Зіно, купи курочок». Глянула в клітку, а вони молоденькі, общипані, зачухані. Чоловік у мене хороший, не стала йому відмовляти, узяла десяток руденьких. За кілька місяців відгодувала і стали гарними. Деякі і нестися почали. Яйця світло-коричневі, великі. А у пасхальні дні одна курка знесла дивні яйця. Великі, зі зморщеною шкаралупою. В тих зморшках я розгледіла і хвилі, і квіти, і хрестики. А одне з великодніх яєць було із зображенням Божої Матері. Саме такої, як я бачила, коли мені було років п'ять. А було нас семеро дітей у сім'ї, я найменша. Мама померла, коли мені було півтора року. Сплю з сестрами, відчуваю, ніби мене хтось будить. Розплющила очі, а Матір Божа, така, як на іконі намальована, стоїть у мене в ногах. У хаті темно, а навколо неї світло, наче вдень. Мені б щось у неї запитати чи попросити. Та я ж дитя, толку мало. Сховалася під ковдру, притиснулась до сестер. Коли_через деякий час виглянула, її вже не було.
Так от, про яйця. Шкода, оте не можу показати, — каже жінка, — чоловік сирим випив. Любить він їх. Після того наче здоровіший став. У мене ноги болять, а йому вже 63 роки, бігає — не доженеш. Жаль, такого більш не знесла. Я думала віднести до батюшки показать, запитати, до якого воно чуда.

— Чим же годуєте курей?
— Зерном, водичку даю.
— Може, курка якась особлива?
— Така ж, як і інші дев'ять. Ось зараз упіймаю.
Швидко впіймала. Курка спокійна, сидить собі мовчки на руках. 3інаїда Олександрівна гладить и.
— Може, твої яйця до майбутнього багатства, а може, до якоїсь щасливої події? — звертається до птиці.—Так хочеться заможно і щасливо пожити, хоч трошки. Правнуків діждатися. У мене троє дітей і п'ятеро онуків. Ще мрію хоч разок з'їздити на батьківщину. 18 років не була. Грибів, полуниць, риби там повно, все миле і любе серцю. Та де тих грошей набратися? Літаком дорога сім тисяч гривень обійдеться. А в мене пенсія мінімальна. Хоча до пенсії, як раб, на державу проробила. А скільки таких, як я...

Мене навіть у районну газету фотографували. Передовичка. Було, з Надею Семашко, щоб поліпшити показники, видоїмо крадькома вибракуваних на м'ясо корів і віддамо молоко своїм телятам. А надоєне від групи все здавали. І телята ситі, і план виконували.
Від туги за батьківщиною пса назвала Байкалом, собачку Інгодою — на честь річки. Як дуже засумую, сплакну, а потім заспіваю. «Где-то на сопках багульник цветет. Кедры вонзаются в небо. Кажется, будто давно меня ждет...». — Зінаїда Олександрівна змахнула сльозу.
— М'яке у мене серце, усіх жалко: і онуків, і тварин. — Як раз одна з онуків затягла на ланцюжку у двір молоденьких кіз. — От і цих козенят у однієї бабусі забрала. Вона їх топить і цих хотіла утопити, так я їх із пляшки вигодувала. Оце дивлюся на яйця і думаю, не спроста вони такі, в цьому є якийсь знак, — веде далі господиня. — Давайте я їх вам засмажу.

— А що, вони і всередині якісь незвичайні?
— Такі ж, як і інші, — не встигла договорити, як одна з онуків ухопила яйце і не втримала. Хрясь додолу! Жовток розплескався по землі. Ласувати ним підбігло цуценя.
А я їсти диво-яйця пожаліла.
Курка з диво-яйцями, Байкал, Інгода, їхня господарка Зінаїда Бець-Пилипенко і всі інші герої цієї оповідки живуть у Сиволожі Борзнянського району.


Зінаїда Олександрівна з онучками і тією самою куркою

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №27 (1313)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.