Займищанський Голлівуд

Дмитро Харатьян, Неллі Уварова, Марина Александрова, Анна Герм, Павло Майков — це далеко не повний перелік акторів, які побували у селі Займище Щорського району за останні десять років. За цей час у селі на березі Снову проходили зйомки шести фільмів: «Важкий пісок», «Московська сага», «Мертвий. Живий. Небезпечний», «Барин», «Я тебе нікому не віддам», «Легенда про Бомбера». Фотозйомки про кожен фільм проводить провідний бібліотекар місцевої бібліотеки Олександр Крумкач. У бібліотеці з півдесятка товстелезних альбомів, у яких фотокартки з усіх шести знімальних майданчиків. Олександр Євгенович не пропустив жодного епізоду.

«Важкий пісок» — легкий на почин

— У 2002 році до нас приїхали москвичі знімати 16-серійний фільм «Важкий пісок». За романом з такою ж назвою, про любов німецького хлопця Якова і єврейської дівчини Рахилі. Кіношники розповідали, шо автор роману Анатолій Рибаков заповів, щоб картину знімали у тих місцях, де все відбувалося. Тобто у Щорсі. У романі він розповів історію своєї тітки Анни. Тому знімальній групі і довелося добиратися за сотні кілометрів від Москви. Але вони про це не пожалкували. їм так сподобалося у Щорсі і Займищі, що й інший проект, 22-серійний фільм «Московська сага», за романом Василя Аксьонова, знімали тут. Два проекти відразу продюсери не потягли. Здали «Сагу», а «Важкий пісок» дознімали у 2006 році, — згадує Олександр Євгенович. — Основні зйомки «Піску» проходили у Щорсі, на вуличках старого міста. У нас знімали тільки деякі епізоди.
Найбільше приваблює кіношників дерев'яний міст через Снов. На мосту знімали сцени для всіх шести кінострічок.

У «Важкому піску» солдати переходили Снов, а по мосту йшли коні.
У перших двох фільмах місцеві участі не брали. А от на майданчик збігалися дивитися ледь не з усього села. Саме тоді я почав фотографувати процес. Трохи побоювався, що проганятимуть. Та актори, режисери й уся група із задоволенням позували мені, дозволяли фотографувати. Аби тільки не заважав.
Саме тоді режисер фільму напророкував, що буде у нас тепер багато фільмів зніматися. Природа дуже гарна та й село незвичайне. Як у воду дивися.

Під час зйомок добудували міст і спалили дві хати

У 2005-ому тут відзняли ще два фільми — 2-серійний «Барин» (панський палац, потрібний для фільму, знайшли у Качанівці Ічнянського району. — Ред.) та 4-серійний фільм «Мертвий. Живий. Небезпечний».
До зйомок цих фільмів залучали займищан. За сюжетами обох фільмів мали горіти хати. Для «Мертвого» на лужку спеціально побудували величезний дерев'яний будинок.
— Справжній, — говорить Олександр Євгенович. — Привозили матеріали. Такий добрий вийшов. У ньому і жити можна. Але у кінці фільму він мав згоріти. Так жалко. І сліду не залишилося.
— Пожежники гасити не приїздили?
— Їх спеціально запросили. Пожежна машина стояла увесь час, доки знімали цю сцену.

У «Барині» підпалювали лазню, де парився Павло Майков (грав Пчолу у «Бригаді»).
Обидва будинки гасив займищанець Федір Комісаренко. Федора Павловича двічі запрошували знятися у масовці.
— Договорено було, що ми зранку прийдемо до того будинку. Взяти з собою треба було лопати, вила. Хто що може.
— Вам костюм видавали? Гримували?
— Та нащо? Пішов як єсть, у робочому. Та й не красив мене ніхто. А навіщо? Ми люди обикновенні.
Дом горів, а я та ще троє мужиків вогонь тушили. Земелькою прикидали. Нам усе загадували: там стань, там кинь. Знімали десь із десяти утра і до п'яти вечора. Хороший був домік.
Було це десь наприкінці серпня. Вже й картоплю почали копать. А нас знімали цілий день. Мені це показалось легшим, ніж на городі робити.

Потом у «Барині» гасили лазню. Одівались теж просто. Я старі брюки надів, піджак старенький. Сказали, щоб небритий був, зарослий. А тоді ще й на коні їздив.
Ох і смішний той Майков! Голий вибіг з лазні. Без трусів, без майки бігає серед людей. Сміхота.
— Ага, — згадує і собі Олександр Євгенович. — Я ще хотів сфотографувати, так не дали. Тільки здалеку вийшло. От би зараз, коли фотоапарат добре наближає. Ото знімок був би.
— Пригощали вас чимось?
— Бутерброди і чай. Що самі їли, те й нам давали, — продовжує Федір Павлович і пригощає мене березовим квасом.
— Ти дівчину тим соком угости, що Майкову давав, — сміється бібліотекар.
Актори теж люди. Увечері попросили у Павловича спирту, розслабилися.

— Багато вам платили?
— Та кому скільки. І 20, і 30, і 40 гривень за день.
Під час зйомок «Барина» з обох боків старенького мосту вистроїли білі колони, перила.
— Це все бутафорія, несправжнє було. Та на перший погляд не відрізниш. Був якраз чоловік із сусіднього села, так дивувався — у Займищі такий міст побудували, як у місті.

Знадобилися місцеві люди і коні

Минулого року до Займища знову приїхали знаменитості. Знімали два фільми. Історію про бомбардувальника «Легенда про Бомбера» та 4-серійний фільм «Я тебе нікому не віддам».
— Основні зйомки першого фільму проходили у селі Безуглівка, а у нас знімали два дні, — говорить Олександр Євгенович і дістає черговий альбом. — Були у нас і Катерина Астахова, і артист із самого Берліна Олександр Фукс. Такий говорун, любив поспілкуватися. Знову знімали міст. Для деяких сцен брали місцевих коней. Вони у нас красиві. А білого коня привозили спеціально із Старих Боровичів.
Для фільму построїли дім. І не палили його. Думаємо, ну, хоч цей залишиться. Красивий дуже. Та коли приїхали знімати наступний фільм, то будинок той розібрали, заважав у кадрі. А шкода.
Зйомки «Я тебе нікому не віддам» займищанці пам'ятатимуть довго. Знімали з півмісяця. У кадр потрапило з десяток місцевих хат. Бібліотека за сценарієм перетворилася на сільраду, а сільрада на клуб.
— Я ніби у казці побував. Завжди до місцевих група добре ставився, але ці знімальники виявилися найлюдянішими. Водії та художники навіть ночували у нас, — говорить Крумкач.

Художники жили у хаті Таїсії П'ятакової.
— Прийшли до мене та кричать одне перед одним: я тут ночуватиму, ні — я. Смішні такі, — згадує Таїсія Василівна. — А за два тижні до зйомок подзвонила мені директор і попросила набрати людей для масовок. Сказала, скільки, для яких сцен. Займищанці народ активний. Зніматися хотіли усі. Тому проблем не було. Ходила по людях і пропонувала, складали списки. Говорила, кому, коли і куди підходити. Всього знімали чоловік двадцять. Та у фільмі залишилось небагато сцен. Я й сама знімалася у багатьох епізодах: виходила з пошти, їхала на возі. Ох і цікаво!
Подружилися дуже з художниками, вони мені і зараз телефонують. Я їм їсти варила — борщ, картоплю тушковану. Чоловікам їсти ж треба. їх бутербродами не задуриш. Так і бігали цілий день до хати, під'їдали. Кавунами своїми усіх пригощала.

Знімальники пішки ходили селом і обирали хати для зйомок.
— У моїй хаті жив знахар. Вони хати рублені, нешальовані вибирали, — хвалиться Володимир Кривенко. — Я дуже за зйомками не наблюдав. Так, сидів у стороні. Кошики плів. Підходить до мене директор і каже: гарні корзини. Продайте парочку. Та беріть хоч чотири. Я їх тоді з десяток наплів. Вона взяла дві і сотню заплатила. Я їй у подарунок ще одного кошика дав. Вони і мед у місцевих купляли. Натуральний же.
Машин тут багатенно було. Стояли і на дорозі, і у дворі, і на вигоні. А одна застрягла. Вже і трактором тягли. Ніяк. Довелося із Щорса пожарну визивать. Насилу виїхали.

І корів зводили до мене. Їх Александрова доїла. А не вміє ж. Та акторка Раїса Рязанова молодець. Усе їй показала, як треба давить, щоб молоко по руках не текло.
— Зате Марина Александрова смілива, — перебиває співрозмовника Олександр Євгенович. — їй треба було йти по мосту назустріч череді корів. А одну ще й за роги узяти. Я дивлюся і думаю: бідна дівчина. Що ж ти робиш? Це ж зараз якусь муха вкусить і на тебе чотириста кіло налетить, з мосту враз скине. Та вона, мабуть, того не знала, що це опасно. А я рішив їй не говорить. Ну, вона молодець!

«Буду в історії. Тільки більше не пущу»

Знімали й у хаті Ганни Гець.
— Днів з десять, до пізнього вечора. А двері всі повідкривані, холодно. Шниряють туди-сюди. Кричать, як щось вдало вийде. Понатоптували, піч оббили. Як жива буду, ніколи більше не пущу, — зітхає Ганна Григорівна.
— Та, мамо... Зате ж які внуки ваші на Волині були горді. Це хата бабусина, це спальня. Всі дивилися. Пам'ять же яка, — заспокоює свекруху невістка Ольга.
— Тут уже дивлюсь, мої речі у ход пішли. Рязанова одягала і кофту, і платок, і носки мої, — продовжує Ганна Григорівна. І тертушку брали. Тоді віддавати не хотіли. Кажуть, ми вам нову купимо. Знаю я їх нову. Шукайте, кажу. Знайшли таки. І стелю всю мені водою захлюпали.
Але люди хороші, доброзичливі. Акторка Агнія Кузнецова все на підборах ходила. Вгрузала постійно, мучилася. Та городська, підбори не зняла.
— Годували їх?
— Та у них у самих повно всього було. Кофію цілий день пили. А у мене горіхів наламали. Мені не шкода, тільки ж зелені. А вони їдять, подобається. Ну, й на здоров'я. Відзняли і добре. Буду в історії, тільки більше не пущу.

У баби Ганни знімали і стареньку баню, і дровітню, і стару блакитну «Волгу», яка стояла у дворі.
А от Олена Спускан говорить, що залишили знімальники після себе ідеальну чистоту. Як запропонують ще раз, то віддасть свою хату під майданчик. — Мене виговорювали: навіщо тобі це. Але треба ж людям допомогти. Та й мені самій цікаво. У мене у дворі завжди квітів повно. От їм мій будиночок і сподобався.
Ми картоплю по всій Україні возимо, знайомих скрізь повно. То я багатьом дзвонила, щоб дивилися. Приємно, коли твою домівку по телевізору показують.
Ми зйомок майже і не бачили, бо наступного дня до хрещениці на весілля готовились, млинці пекли. Зате народу насходилось, усім же інтересно.
Знімали до пізньої ночі. І ми ж не спали. А на ранок заспали. Ледь свадьбу не пропустили.

Кажуть, за зйомки у будинку господарям платили по 100 гривень за добу.
Знімали у масовці майже усю сім'ю Світлани Смоляк.
— І свекра, і свекруху, і чоловіка, а показали тільки мене, — з гордістю говорить Світлана. — Я грала вагітну жінку, яка прийшла до травника. Сиділа біля дверей з іншими жінками та чоловіками. Дублів небагато було, у нас усе добре виходило.
Світлані наділи спеціальну комбінацію з животом на знімку від вагітної не відрізниш. Маму на екрані бачила дворічна Настуня.

Усі фільми, окрім «Легенди про Бомбера», вже показали по телевізору. «Легенду» покажуть до 9 Травня. Усі займищанці з нетерпінням чекають показу, і чергову знімальну групу. З кіношниками веселіше.

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №18 (1304)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.