Як створюють ляльок для вистав

Вони люблять всіх своїх героїв однаково. Незважаючи на те, що деякі погано поводяться, не слухаються дорослих, обдурюють та лякають маленьких. Жанна Григор’єва та Олег Халета намагаються всіх зробити добрими, бо впевнені, що навіть негативні персонажі казок обов’язково виправляться, інакше й бути не може, бо вони так їх створили, таку вдачу їм вигадали.

Ляльки, що зроблені подружжям небайдужих людей, живі, вони мають свій характер, свої особливі риси, і не має жодної, котра б повторювалась, бо то штучна робота.
Наша сьогоднішня зустріч із людьми, які все своє життя присвятили ляльковому театру, тут вони познайомилися та одружилися. І зараз разом «народжують» ляльок для вистав Чернігівського обласного лялькового театру.

Жанна Геннадіївна Григор’єва працювала художником ще в кінотеатрі імені Довженка від 1982 року, а коли в 1996-му приміщення опанували лялькарі, залишилася, і ось вже 15 років беззмінно кожного дня приходить до маленької майстерні, де відбувається чарівне дійство народження казкових героїв. Вона обожнює свою професію, бо відчуває себе справжньою чарівницею, яка вдихає життя в неживу матерію. Процес створення «живої» ляльки складний та довгий. Починається все з читання сценарію майбутньої вистави. Це перший етап знайомства з героєм.

Інколи ця перша зустріч буває непростою, обтяжливою. Думки та сумніви іноді не дають спати, бо треба знайти головні «родзинки» образу, його несхожість з іншими. Жанна малює ескізи, спілкується з акторами, режисером, механіками. Творчий процес пошуку образу займає не один тиждень, він навіть «переселяється» з майстерні в рідну домівку. Разом із чоловіком вони обговорюють всі особливості зовнішнього вигляду героя, риси його характеру. Олег Халета — головний спеціаліст із «рухової» діяльності ляльок. Саме він «вчить» їх блимати очима, рухати руками, бігати, стрибати, танцювати, розмовляти й таке інше.

Після того, як образ героя створений на папері, розпочинається найцікавіше — лялька «оживає» — їй роблять обличчя, тіло, її вдягають. Артисту передають вже готового «героя», який здатний на вчинки. За своє творче життя Жанна створила майже 100 ляльок на всі 26 вистав, що були і є в репертуарі театру.
— Робота мене захоплює повністю, — зізнається пані Жанна. Жодного разу я не пожалкувала, що займаюся такою «несерйозною» начебто справою. Але я переконана, що вона дуже важлива. Ми працюємо для дітей, і щоб вони повірили в те, що ми показуємо зі сцени, ляльки повинні бути «живими». Цим треба жити і віддаватись справі повністю. Пані Жанна зізналася, що мріє створити з чоловіком повністю свою виставу і вже сьогодні шукає цікавий сценарій. Перша спроба вже була. Вистава «Обережно, червоний півник» створена за участі Жанни Геннадіївни, вона брала найактивнішу участь у постановці, допомагала режисеру.
Жанна Геннадіївна часто жалкує, що немає кому передати секрети професії, котрі вона набувала під час роботи в ляльковому театрі. Досить часто вони самі створюють «новітні» технології, експериментуючи з матеріалами, фарбами, тканинами. Постійно вивчають історію лялькарства, що має чудові традиції. До речі, вони завжди з чоловіком дивуються з того дивовижного скарбу, що залишив після себе засновник першого лялькового театру на Україні В. Швембергeр, казка якого «Марійка та ведмідь» і досі входить у репертуарний план кожного сезону. У 20—ті, найважчі роки громадянської війни ХХ століття, він відкрив ляльковий театр у Чернігові, розуміючи важливість впливу чарівної казкової доброти на дитячі серця.

Сьогодні юнаки і дівчата шукають більш прозаїчні, але прибуткові професії, прискіплива творча робота не знаходить відгуків у душах підростаючого покоління. Кілька разів лялькарі намагалися організувати гуртки, семінари, але масового захоплення справою не дочекалися. А це ж так цікаво, скільки різновидностей ляльок — пальчикові, тіньові, планшетні, ростові, ціпкові, і в кожну треба вдихнути життя, примусити грати, танцювати, посміхатися. Безумовно, артисти в театрі — головні діючі особи, але в ляльковому театрі це, безперечно, ляльки. І без своїх «батьків», які створили їх за допомогою звичайних матеріалів, але вклали маленьку частину своєї душі, вони не запалять у дитячих серцях вогник любові, доброти, щирості, краси.
Тож, відкриваються лаштунки, гасне світло, і починається її величність казка, що допомагає дорослим і малим вірити в маленьке диво. А лялькових справ майстри допомагають цьому диву здійснитися. Поаплодуємо їм за це, вони того варті.

Марта Єлісєєва, тижневик «Чернігівські відомості» №106

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.