Бравий Санич працює майстром більш, ніж чверть сторіччя!

Цього колоритного чоловіка можна порівняти хіба що з бравим солдатом Швейком, бо йде він по життю гідно та з посмішкою. Він присвятив майже все своє трудове життя виробничо-навчальному процесу й вихованню підростаючого покоління. Минулого року його стаж роботи майстром виробничого навчання перевалив за чверть сторіччя! Отже, знайомтеся - це Олександр Абакуменко.
Колеги пана Олександра, і, навіть, його учні за людяність, гарні риси характеру, а також відсутність бар'єру в спілкуванні називають чоловіка просто - Сан Санич.

Наш герой - людина слова, але стверджує, що для нього краще щось зробити, аніж теревені розводити.
Зараз Сан Санич працює в Чернігівському професійному ліцеї деревообробної промисловості. Саме з цим навчальним закладом пов'язано багато подій в житті майстра, зокрема, його професійне становлення після школи розпочалося в професійно-технічному училищі №6 (колишня назва ліцею), де юнак здобув спеціальність столяра-червонодеревника. Трудове життя Санича розпочалося у 15 років й триває досі.

Життєві колізії

Пан Олександр є уродженцем села Олександрівка (нині приватний район Чернігова - Авт.). Чоловік й досі проживає на своїй малій батьківщині - там, де народився й виріс. Але вже не в батьківській хаті, а в своїй, яку збудували «майстровиті руки» Сан Санича та його батька, звісно, не без допомоги родичів.
Армійську службу Олександр ніс у Німеччині. В лавах армії був командиром танка. Бравий Санич й досі, як танком, наїжджає на проблеми й одним «пострілом» розв'язує їх.
Після армії він вирішив опанувати професію будівельника й вступив до Остерського будівельного технікуму (місто Остер Козелецького району на Чернігівщині), де і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Ольгою Михайлівною.

По завершенню навчання молоде подружжя за розподілом відбуло працювати на Дніпропетровщину до сільськогосподарського ПТУ №4 у селі Шев'якине.
Озираючись ген у ті далекі роки, коли чоловік розпочав працювати майстром виробничого навчання, чи знавшій, що саме цій професії присвятить все своє життя? Однак вподобання (робота з дітьми) й проживання на чужині підштовхнуло Санича швидко в ньому (тобто, в житті) визначитися. Він розумій, що дома й стіни гріють, а також хотілося працювати на ниві будівництва. І чоловік, не довго думаючи, подав прохання до Міністерства освіти: по-перше, про своє переведення до Чернігівщини, по-друге, про надання можливості працювати за фахом (Санич обіймав посаду майстра у групі механізаторів). Дійсно, народна мудрість говорить істинні речі: «Відчиняють тому, хто стукає». Невдовзі чоловік таки домігся свого - він з дружиною повернувся до Чернігова й продовжив свою виробничо-навчальну роботу в ПТУ будівельного профілю №10.

Виробничо-навчальний досвід

Учні слухають свого майстра, як то кажуть, «у вухо», - Санич для них є беззаперечним авторитетом. У чоловіка «золоті руки» й тому послуги Санича завжди «нарозхват», - вільного часу лишається дуже мало. А ще ж і на присадибній ділянці в господаря завжди роботи вистачає! Втім, деякі особливо зацікавлені учні ходять слідом за Сан Саничем, придивляються до того, як він працює та вбирають себе корисний досвід як «губка», бо дійсно є чому повчитися (!). Отже, Санич стверджує, а діти підтверджують, що порозуміння між собою знаходять завжди. І якщо бувають якісь «ляпсуси», то майстер звертається до керівництва навчального закладу або батьків в останню чергу.

Відхилення від курсу

Тільки раз у житті Санич «виходив у вільне плавання», тобто звільнявся з посади майстра виробничого навчання. Це сталося наприкінці 90-х років минулого сторіччя, коли по-пів-року працівникам бюджетних установ не платили заробітної плати. Протягом чотирьох років чоловік займався виготовленням корпусних меблів на приватному виробництві. Між іншим, Санич зізнався, що роки проведені без улюбленої роботи та учнів нібито «випали» з життя, але ж власних дітей теж потрібно на ноги було спинати (!), а їх у Санича двоє. Взагалі, родина майстра складається з цікавих особистостей. Син Ігор (25 років) працює водієм, але не звичайним, - він возить заступника міністра (Міністерство надзвичайних ситуацій). З посадовцем Ігор почав співпрацювати ще за часів служби в армії. І так сталося, що чоловіки порозумілися й робочі будні розділяють досі. Донька Марина, якій 23 роки є професійною швачкою й дизайнером верхнього жіночого одягу. Дівчина вже має чималий досвід роботи. Зараз заочно здобуває освіту в Київському національному університеті технологій та дизайну на факультеті швейні вироби.

А вірна подруга й дружина Ольга Михайлівна є колегою Санича на виробничо-навчальній ниві. Вона працює майстром Чернігівського професійного будівельного ліцею. Але на відміну від чоловіка, який навчає одночасно столярів і верстатників деревообробних верстатів, вона передає досвід малярам-штукатурам та лицювальникам-плиточникам.

Робочий колектив

Колеги називають шанованого Сан Санича «метеором» за його динамічність, дуже цінують його здібності щодо роботи з дітьми - лояльність та одночасне вміння бути суворим і вимогливим, а також за його товариські якості.

Тетяна Леонова, тижневик «Чернігівщина» №51 (274)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.