Таку любов ні за які гроші не купиш

Щоразу, як дружина починає непокоїтись з приводу якихось проблем, Дмитро Пушкар з Тур'ї заспокоює її однією й тією ж фразою: «Не рви серце, прорвемося»...

За 40 років, відколи вони разом, ці слова стали своєрідним сімейним оберегом. Хоча, зізнається жінка, вірить вона не в магічну силу, а - своєму чоловікові. Він завжди не лише знайде вихід з важкої ситуації, а й зробить це легко і весело. Так повелося з самого першого дня.
Тоді вони, 19-річні, їхали в одному потязі в Ялту - на роботу за розподілом. Вона - штукатуром, він - трактористом.

- На одній із зупинок Митя підійшов під моє вікно, постукав: «Виходь, погуляємо!». Ніби ми сто років знайомі.
Це було у квітні. А через місяць вони одружилися. Стартовий сімейний бюджет складав рівно 5 карбованців. От тоді він і промовив своє коронне:
- Не рви серце!

Робив усе, щоб «прорватися» крізь проблеми. А коли щось не виходило, брав до рук гармошку чи гітару: «Давай поспіваємо».
- Ніколи не образив поганим словом, ніколи руки на мене не підняв, - з вдячністю каже Марія Пушкар. - Іде на роботу - перецілує і мене, і дочок. В зарплату - завжди гостинці, сюрпризи. Старався, щоб у родині були лад і достаток.

Крим вони невдовзі залишили: приїхали в Тур'ю допомагати Дмитровій матері. Легкої роботи не шукали. Він - за кермом, вона - на фермі дояркою. Трохи пожили в райцентрі, а потім знову в село: без домашнього господарства «на одну зарплату» студенток важко вчити. Завели птицю, купили порося, обміняли «Запорожця» на корову, потім ще двох придбали.
- Я ж казав: прорвемося, - обнімав Марію чоловік.

Три доньки, що виросли в атмосфері тепла і любові, везуть тепер до батьків своїх дітей (у Пушкарів - 3 онуки і внучка), аби й вони вчилися жити з радістю в серцях.
Старша онука (їй - 18) досі називає бабусю «мамулькою».
- Народить мені правнука, тоді бороду відпущу, - планує дід Митя.

Дітей, онуків він обожнює. «А без дружини, - каже, - просто не можу жити». Його Маруся для нього - світло у віконці. Поїде, бува, провідати дочок, він не відходить від телефону: як ти? Приїжджай швидше.
- Недавно у мене був день народження, - згадує Марія. - Не встигла прокинутись, він уже за вухо тягає. Потім пішов квітів нарвав.

Ця проста ніжність для неї значить більше, ніж дорогі подарунки. Бо все, що можна купити, за великим рахунком - тільки товар. А любов ні за які гроші не купиш.
- Я навіть сердитися на нього довго не можу, - продовжує. - Хоч іноді є за що. Візьме тай вип'є з приятелями.

Кому з жінок таке подобається? Інші зазвичай лаються. А вона наказує: грай! Він бере гармошку («Марічку»!), і під улюблені мелодії кудись спливає роздратування.
Обоє бояться тільки одного: проводити свою половинку в останню путь. Але від таких думок Дмитро Пушкар звично «відбивається» жартами. Мовляв, «туди» ще рано, а страхів і на цьому світі вистачає.

От нещодавно під час бурі такого натерпівся! Ураган зірвав 8 листів шиферу, перевернув догори дригом туалет, кудись заніс трьох курчат. Але це півбіди. На дах сараю залетіла кульова блискавка. «Така, як м'яч, - розказує. - Котиться вниз, трощить шифер на друзки. А Марусі вдома немає. Я злякався: що як зараз надумає повертатись? Схопив мітлу, думав, може, змету... Поки добіг, блискавка кудись щезла. Слава Богу, Марусі не зачепила.

«Ти у мене - найкращий!» - говорить погляд, яким Марія Пушкар дивиться на чоловіка.

Марія Ісаченко, тижневик «Чернігівщина» №41 (264)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.