Заплутана історія любові чи переслідування

Сталася ця історія в Ніжині 8 вересня. На щастя, всі її герої живі. Але порушена кримінальна справа за нанесення тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

«Я - вільний мужчина»

Ніжинцю Віктору Граєцькому 55 років. Він закоханий і... потерпілий. Каже, що його побив ревнивий чоловік.

Розповідає Віктор Граєцький:
— Дружина і син виїхали ще вісім років тому за кордон. Нині вона в Італії, він у Німеччині. Так склалося, що я з ними не поїхав. Ми офіційно розлучилися. З того часу я вільний мужчина. П'ятнадцять років працював у НДР. Нині займаюся наладкою електронних механізмів, пральних машин і холодильників, вмію класти плитку, зварювати, встановлювати сантехніку. Споруджую в центрі Ніжина приміщення 300 кв. метрів, планую займатися бізнесом. Гроші на будівництво потрібні. Отож торік восени вирішив продати німецькі сервізи, ще дещо. Міркував так, і гроші виручу, і гараж спорожню, а то добра всякого — ступити ніде. Дав оголошення в газету, і прийшла Лорочка. Було це в жовтні, на Покрову.

«Ти друга моя половинка»

— Тільки-но вона зайшла, мені здалося, ніби іскра поміж нас спалахнула. Це була любов з першого погляду. Вона купила сервіз. Ми стояли і розмовляли. Раптом задзвонив її мобільний. То телефонував її чоловік. Я із заздрістю подумав: «Боже, який щасливий чоловік, що володіє такою жінкою!» Вона сказала, що вже 14 років крішнаїтка (входить до організації Свідомості Крішни. Є така релігійна течія. — Авт.) Мені теж цікаве вчення Крішни. Ми поспілкувалися лише 15 хвилин. З нею був син, він смикав її за руку: «Мама, йдем...», і вона пішла. На прощання обмінялися телефонами. В наступні дні ловив себе на думці, що її образ не виходить з голови. Однак турбувати не наважився, вона ж заміжня. Та все ж ми стали передзвонюватися, здружилися. Вона приходила до мене у приміщення, що будую, пили каву, розмовляли про мистецтво, релігію, життя. Лорочка заполонила мої серце і душу.

Скоро ми перейшли на «ти». Я їй сказав: «Ты моя вторая половинка». У нас спалахнув роман — чистий, платонічний. Я дарував їй квіти, щоправда, в горщиках, щоб у чоловіка не виникало підозр. Лорочка переживала з приводу наших стосунків. Вона боялася не стільки чоловіка, скільки осуду одновірців. Тому весь час повторювала: «Я не буду чьей-то любовницей, только женой».

Незважаючи на це, я не ходив, а ніби літав на крилах. «Я люблю. Это такое счастье!» Коли без користі, по-справжньому у моему віці такі почуття, хіба це не диво? Дня нам вже було мало. Ми говорили годинами, і це було цікаво. Щоб спілкуватися зі мною, вона брала вночі мобільник і виходила лютою зимою на холодну веранду, щоб не розбудити чоловіка. Коли я бажав їй на добраніч, вона відповідала: «Мне очень плохо без тебя». Минуло пару місяців, і я зрозумів: без милої Лорочки я вже не можу. Я люблю її усмішку, я люблю її голос. Я перечитував її СМСки по двадцять разів. Соромно казати, але я почувався, як п'ятнадцятилітній хлопчина, який зустрів першу любов. Ми зустрічалися, я грався з її сином, навіть фотографувався. Ось гляньте, — Граєцький бережно гортає фотоальбом. — Ось Лорочка, ще як у Києві була. Ось вона з сином. Ось я з її сином. — Красива, — кажу я. — В таку не можна не закохатися.

— Тепер ви мене розумієте? — допитувався Граєцький. — Я жити без неї не можу. Казав: рішайся, і вона, було, таки рішилася. В кінці грудня подала на розлучення. І навіть з сином прийшла до нас ночувати. Спала в маминій кімнаті. А вранці сказала: «Мені треба додому». Я думав, забрати речі. Аби знав, що буде далі, нізащо б не відпустив. Вона не повернулася, ще й заяву з суду забрала. Чому? Певно, чоловік поставив якісь умови.
Я місця собі не знаходив. Через деякий час ми знову стали спілкуватися. Так минули весна і літо.
На початку вересня вони з чоловіком (обоє ж крішнаїти) збиралися їхати в Євпаторію на фестиваль Свідомості Крішни. Я знав, що і сина збиралися взяти з собою. Лорочка не працює, отож вирішив дати їй гривень 500, щоб малого в Криму смачненьким побалувала. Вирішив віддати гроші вранці 8 вересня, коли Лорочка вестиме сина до школи.

«Не можу жити без цієї жінки»

— За чотири дні до цього я пішов до її чоловіка на роботу і сказав: «Я не можу жити без цієї жінки, і вона має бути моєю». Розповів про нас. Як я пишу їй вірші, як люблю. Він не повірив, тільки й сказав: «Докажи». Я приводив різні докази, та він не хотів вірити. На цьому і розійшлися.
І ось 8 вересня о 8.20 я пішов, щоб віддати Лорочці гроші. Чекав її біля школи. Виглянув з-за рогу, бачу, вона йде з чоловіком. Думаю, зараз не час, навіщо провокувати скандал. А він запримітив і погнався за мною. Ударив мене зі спини спочатку по голові. Я розвернувся, тоді він мене в обличчя, розсік нижню губу і став бити в пах. Я закрив пах руками, і він ногою поцілив мені по правій руці. Тепер у мене перелом пальця і зап'ястя. У паху виникла гематома. Я захищався, але не агресивно. Я займався боксом і міг би його просто вбити. Проте заради Лорочки я його не зачіпав.

— А що робила Лорочка?
— Вона була за 150 метрів від нас. Коли підійшла, бійка вже закінчилася, дістала з сумки молоток і сказала:«Я сейчас покажу». Захлинаючись кров'ю, я попросив: «Забери його» і показав рукою на чоловіка. Я розвернувся. Він тут же вдарив мене двічі по голові. Невдовзі подзвонив їй: «Лорочко, що це таке було? Я ж тебе кохаю, тільки не змінюй номер». Вона сказала: «Время все вылечит». Чекав, що її чоловік повернеться, і ми поговоримо як мужчини. Та він цього не зробив. Тоді я пішов у міліцію, весь у крові. А там кажуть, ідіть у лікарню. Мені зашили губу, наклали гіпс. Згодом я зняв побої.

На другий день дізнаюсь, що не її чоловік, а вона сама написала заяву в міліцію. Я був шокований. Після всього чистого і світлого, що було між нами... Як вплинув на неї чоловік і чим, що Лорочка змінила своє ставлення до мене? Я вже навіть простив його заради неї щодо мого побиття, я не жадаю розправи. Хай буде, - як вирішить суд.
«Я любив тебе, люблю і буду любити до смерті», — СМСку відправив їй 28 вересня, відповіді не отримав. Проте маю намір чекати свою Лорочку стільки, скільки знадобиться.

«Якби я дала привід він би не добивався мене стільки місяців»

Лариса Сахара нині працює мамою. Присвятила себе вихованню єдиного сина, якого народила в 40 років. На зустріч зі мною прийшла з чоловіком Леонідом Міклушовим, концертмейстером Ніжинського училища культури і мистецтв імені Марії Заньковецької. Гарна пара. Їй — 48, йому — 49 років, виглядають молодше.
— Я працювала 10 років на Хрещатику, 26 телережисером. Та обставини склалися так, що була змушена повернутися до Ніжина, доглядати стареньких батьків. їх вже немає в живих. Познайомилася з чоловіком, народила сина. У нас міцна сім'я. Хоча бувають суперечки, як і в кожній родині, — розповідає жінка. — Що стосується Граєцького, я вже написала заяву до міліції, що він не дає мені проходу. У людини сталася підміна понять. Я надавала йому психологічну підтримку, консультувала. Як член спільноти Свідомості Крішни, розтлумачувала йому поняття гніву, жадання, поклоніння у ведичному коханні. Людина цікавилася цим. А вийшло так, що він вбив собі в голову, що між нами любов. Я повинна продати батьківський будинок і бути з ним, допомагати у всьому. Та не можна за чужий рахунок вирішувати власні проблеми. Все це для самоствердження мужчини у 55 років. Мовляв, дивіться, яка жінка зі мною. Цим довести оточуючим, який він крутий.

— Ларисо Іванівно, навіщо ж писали йому СМСки, годинами розмовляли по телефону?
— А як я мала чинити, коли він телефонував і казав: «Або я уб'ю твого чоловіка, або приїду і застрелюсь сам на твоїх очах». От і казала йому заспокійливі слова. А він тим часом збирав досьє всякої бридоти на чоловіка і розповідав мені. Чоловіку лив бруд на мене, щоб той скоріше мене покинув.
— За чотири дні до інциденту Граєцький прийшов до мене на роботу і почав: «Твоя дружина така і сяка, моя коханка». Я йому кажу: «Доведи», — приєднується до розмови Леонід Міклушов. — Йому нічим було крити, адже останні його дзвінки дружина давала мені слухати. Якщо вона не буде з ним, обіцяв відірвати голову. Дружина була у відчаї. Просила мене супроводжувати містом. Носила з собою молоток. Бо всякого можна чекати. — Якби у мене не було з собою молотка, невідомо, чим би все скінчилося. Він і раніше на мене руку підіймав. Тепер ношу з собою газовий балончик, — Лариса Іванівна показує, що має для самозахисту. — Я молила Граєцького: «Будь ласка, залиште мене у спокої. Навіть якщо колись розлучуся з чоловіком, житиму без вас. За ведичними законами, жінка, у якої є дитина, не має права вдруге виходити заміж. Втлумачувала, що у нього немає жодних шансів. Навіть направляла в Київ до крішнаїтського храму до махараджі (мудреця), щоб мізки йому вправив.

— Граєцький каже, що у вас були взаємні почуття. І ви навіть подарували йому власне фото і збиралися подавати на розлучення.
— Він фотографії сам взяв, коли в нас був ремонт. Зайшов і взяв. Заяву я писала, та в суді її ходу не дала, і зовсім не через Граєцького. Я творча особистість, в Ніжині не вдається знайти підходящу роботу. Отож хочу знову повернутися до столиці. Чоловік дозволяє поїхати самій. Коли облаштуюся, знайду роботу, тоді і він перебереться до Києва.
Якби дала Граєцькому привід, він би не добивався мене стільки місяців, не нападав на мого чоловіка. Ми без нього з'їздили на фестиваль у Крим, це його дуже розізлило. От і вистежував нас, щоб вчинити розбірки.
— Я віз сина на велосипеді в школу. Дружина йшла поруч. Ранок, 8.20.1 тут з-за рогу школи з'являється Граєцький. Він підстеріг нас, біжить до дружини, хапає її за руки. Як я мав діяти? Кинувся на її захист.

— Навіщо ж били у пах?
— Не було такого. Це він мене бив.
— Хтозна, де він мізинець пошкодив. У нього ж остеопороз (ламкість кісток. — Авт.). — вставляє слово дружина. — Це як «Хамелеон» у Чехова. Бігає, показує всім свій мізинчик. Яка ж із Граєцького жертва, коли він побив чоловіка, сів на велосипед і поїхав? А для чоловіка довелося викликати «швидку».

Зараз чоловік у справі підозрюваний, проте, сподіваюся, слідство з'ясує істинні мотиви та обставини того, що сталося. А жінкам хочу сказати: не довіряйте словам, якими чоловік про себе говорить, а вірте вчинкам. Не підпускайте до себе мужчин, які перебувають у невігластві. За ведичними законами, любов існує у трьох проявах: у святості, пристрасті і невігластві. Так от останній прояв особливо страшний, тому що він збуджує людей до агресії. Вони добиваються своєї мети шантажем, погрозами. А чисті почуття не потребують захисту ні в міліції, ні деінде. Він домагається свого ненавистю, агресією і при цьому говорить про любов. Тому в те, що він мене кохає, я ніколи не вірила і не повірю...

Історія заплутана. Оцінку дій кожної зі сторін дасть суд.


Віктор Граєцький


Лариса Сакара

Валентина Остерська, тижневик «Вісник Ч» №40 (1274)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.