Сім'я з Ріпок отримала квартиру, на яку чекала двадцять років

Про сім'ю ріпкинців Олександра та Олександри Гавриленків писали рік тому. Тоді вони чекали на квартиру у новобудові по вулиці Попудренка, 4.

Мама, тато, син Сергій, дочка Юлія та маленький онучок Владик — усі жили у гуртожитку, що знаходиться на тій же вулиці. Дві сирі кімнати. Туалет і душ на дві сім'ї. Кухня на весь поверх — одинадцять сімей. Олександр — афганець. Сину шість років захворів на туберкульоз через сирість і холод у кімнатах. Чи ж дали Гавриленкам нову квартиру?
Старе приміщення гуртожитку обросло високою травою. Вхід — вузькі двері. Важко повірити, що тут хтось живе. Заходжу у блок до Гавриленків. Капці, речі на тумбочці у коридорі. Двері ніхто не відкриває.
Біля новобудови на Попудренка, 4 підказали — вони тут!

Двері мені відчинив Олександр. Дружина якраз на роботі. Доки чекали, попросила провести екскурсію.
— Ось кухню купили. Коли замовляли, то продавці не могли повірити, що це у квартиру. Така величезна, — хвалиться Олександр.

Кухня у них і справді велика. Аж 20 метрів. Загальна площа квартири 65 метрів. Гавриленкам до того ж залишили одну кімнату у гуртожитку.
Зала, спальня, туалет та ванна окремо, балкон. Про таке годі було й мріяти. Все умебльоване — шафи, дивани, ліжка.

— Спеціально у квартиру купували?
— Ні. Все це стояло у гуртожитку. Уявляєте: прохід був вузесенький, менший півкроку, —демонструє Олександр.

— Коли ж ви отримали квартиру?
— У грудні минулого року, — відповідає дружина, яка прибігла з роботи. — Про те, чи дадуть нам нове житло, не знали до останнього. День у день ходили до селищної ради. Напитували. А тоді нам сказали, що стоїмо сьомими і квартири, скоріш за все, не буде. Як же сьомими, якщо були третіми? Я поїхала в Чернігів. У сіре зданіє, возле фонтана (облдержадміністрація). Прийшла на прийом, тільки уже і не знаю, до кого. Розповіла нашу історію. Як таке може бути, що чим довше стоїть людина, тим далі відсувається у черзі? Той зателефонував у Ріпки і сказав навести порядок. Попоходила і попоїздила. Здоров'я на десять год убавилось. Після того, як дали квартиру, у Ріпках казали, що я до самої Юлії Володимирівни їздила (дім на Попудренка добудували в рамках програми уряду). Кажуть, що як я їхала на маршрутці з Києва, то мені позвонили і сказали, що квартира буде. Не зовсім так.

За день до того, як роздавали житло, нам позвонили.
Радості не було меж. Ще два місяці ходили і не могли повірити, що це наше, що ніхто не забере. Крім нас, давали ще 14 квартир.
Квартира з ремонтом — заходь і живи. І шпалери, і лінолеум, і плитка у ванній. З меблів тільки кухню купили. Треба б далі облаштовуватись, так дочка захворіла. Після пологів з'явився сколіоз. Періодично лікується у Києві. Кожний раз—4800 гривень. Плюс обоє дітей на платному вчаться. Юля, правда, на заочне перевелась.

— Зима все показала. Он і у кутках уже почорніло. Стеля тріскається, з вікон дме. Та все ж своє. Мені нравиться, що своє опалення. Скільки хочеш і коли хочеш, натоплюй. Онучок зимою в самих трусиках бігав, — хвалиться Олександра. — Добре, що у батька пільги. Платимо небагато.

— Ага. Не те, що у гуртожитку. Тепла не було ніякого, зате платили по повній, — говорить чоловік.


Олександра та Олександр Гавриленки на власній кухні у новій квартирі

Марина Забіян, тижневик «Вісник Ч» №36 (1270)

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.