Родина Скринник у Семенівці залишила квартиру і переїхали у Мале Устя

Це про Петра Володмиировича та Валентину Миколаївну Скринник. Обоє вони дуже затяті рибалки, часто приїздили сюди на запрошення корюківських друзів, які мають у селі дачу. Бувало, що і відпустку тут проводили. Тому де знайти безпечне місце - це думали, тільки їхати у Мале Устя.


- Люди тут дуже хороші, привітні, - розповідають Петро і Валентина. - І оцю хату нам порадили. Вже розчи­стили її від порослі, спасибі, із селищ­ної ради дали нам трактора, щоб ви­везти всі бур’яни. Колись ми разом із Ігорем Чернухою були на курсах зем­левпорядників, бо і я робила на цій посаді. Тепер ми пенсіонери. Як пе­реїжджали, то нам сильно допоміг поліцейський Олег Кулініч. З перших днів перебування в селі нас підтри­мують і фізично, і морально, і матері­ально сусіди, односельці: Олександр і Тамара Клюї, Сергій і Таня Клюї, Михайло Павлович і Тамара Сергіївна Коваленки, Віктор Григорович і Ніна Петрівна Ювченки, Олександр і Люба Дейнеки, Віктор Іванович і Оксана Василівна Журавель. Всім ми дуже вдячні. Ми знаємо вже чи не всіх у селі, бо тут такі дружні люди.

Переїхали Петро і Валентина до Малого Устя влітку минулого року, коли вже стало зовсім нестерпно. У Семенівці щодня обстріли, вже по­шкоджене приміщення міської ради, будинок культури, хлібопекарня, по­даткова, лікарня, розбиті декілька багатоповерхівок і приватних будин­ків. Зазнала пошкоджень і величезна майстерня Петра Володимировича, він займався ремонтом автомобілів. Дещо із обладнання він перевіз у село, однак всього не забереш, бо не підведена силова лінія.



Ми застали господарів за роботою. Двір переселенців сплутати з іншими неможливо - тут до всього свій під­хід. На перший погляд простий, але особливий паркан, ворота, під парка­ном підготовлений фундамент із ар­матури і по-сучасному пофарбова­ний внутрішній паркан - сказано, за справу взявся професіонал. Цьогоріч вони вже садили город, тож є і своя цибулька, і морквочка. За цим біль­ше глядить Валентина Миколаївна, вона любить працювати на землі. Хоч і жила у квартирі, але і в Семенівці обробляла грядки, маючи приватний будинок.

Пару об’єднує спільне заняття - ри­балка. Для них відпочинок - це річ­ка, озеро, багаття і друзі. І так вже 17 років. Саме стільки вони їздять у М.Устя. Могли раніше не тільки про­водити тут вихідні, а й відпустки. І те­пер намагаються не занурюватися у свої проблеми, бо горя дуже бага­то, ще не минув рік, як загинув син. Кажуть, що всього у них вистачає, го­ловне аби спокій. Вже до них приїз­дить товариш із Корюківки. Та й в селі всі давно знайомі. Ось нещодавно на день народження доньки сусіда, яка приїхала із Англії, випробував само­робну коптильню, приготувавши коп­чену рибу, яку вони люблять найбіль­ше.

- Тут і без браконьєрства можна наловити риби. Не було такого разу, щоб поверталися із риболовлі зовсім без улову, - каже Валентина. - Десна прогодує, - долучається до розмо­ви Петро. - Тільки ситуація із забруд­ненням річки не радує. У селі у ба­гатьох пробита свердловина і вода ніби є, але вся вона поверхнева. У нас колодязь на два двори із сусі­дом, та для пиття ми беремо воду у Сосниці. Погано, що у центрі нема ко­лонок, лише одна на базарі рятує нас. Економія має бути, але вода - це ж головне для людини, тому на цьому економити не потрібно.

Петро і Валентина поступово приво­дять будинок до ладу, планують і сан­вузол зробити, та налаштовані повер­татися у Семенівку, як тільки настане тиша. Додому їх тягне, хоч і часто на­відуються туди у справах. Тоді будуть приїздити у М.Устя, а будинок слу­житиме як дача. Передплатили вони і нашу газету. Кажуть були у гостях у Коваленків, почитали, сподобалась і тепер з нетерпінням чекають її що­тижня. Дякуємо за довіру. Приємно спілкуватися з такими доброзичливи­ми людьми.

Джерело: “Вісті Сосниччини”, Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.