Харківські коні лікують дітей з інвалідністю на Чернігівщині

У Дідівцях на Прилучинні досі живуть 30 акаде­мічних та спортивних ко­ней Дергачівської дитя­чо-юнацької кінно-спор­тивної школи на базі Хар­ківського державного біотехнологічного універси­тету, яких у травні еваку­ювали сюди після посилен­ня обстрілів Харківщини. За цей час місцеві мешканці вже звикли до такого сусід­ства — хтось допомагає пра­цівникам школи та волонте­рам на стайні, хтось просто час від часу приїжджає сю­ди на екскурсію, а хтось про­ходить тут лікування. Так, кілька місяців поспіль се­редами в Дідівці навідують­ся вихованці Прилуцького міського центру комплек­сної реабілітації для дітей з інвалідністю «Світанок». Харківські коники стали для них справжнім стимулято­ром психологічного розван­таження і джерелом енергії.

— У нашому центрі об­ліковується 50 отримува­чів послуг. Це діти з інва­лідністю і діти із групи ризи­ку, які можуть отримати інвалідність, — пояснює дирек­тор Центру «Світанок» Ма­рія Ястремська. — Іпотерапія для них — прекрасний спосіб психологічної і фізич­ної реабілітації, проте уже давно його в роботі з дітка­ми ми не використовували. Річ у тому, що колись у Дідівцях була приватна стай­ня і вихованці нашого закла­ду їздили туди на заняття, та потім стайня з якихось при­чин закрилася і така можливість пропала. Директо­ром у цей заклад я прийшла у 2016 році, вже тоді занять з іпотерапії тут не було. А то­му, коли в Дідівці привезли ще тільки першу партію харківських коней, я вже знала, що дуже проситиму керівни­цтво кінно-спортивної шко­ли про співпрацю. Місяців зо два коні адаптувалися до нових умов, а потім ми до­мовились із Оксаною Сайнієвою (директором Дергачівської дитячо-юнаць­кої кінно-спортивної шко­ли. — Авт.) про екскурсію. Із собою взяли десятеро діток. Дівчата на стайні прийняли нас дуже тепло. Дітки мали змогу подивитись на коней, погладити їх, погодувати з рук. Тепер же ми співпрацю­ємо регулярно — щосереди група дітей із нашого закла­ду приїздить сюди на занят­тя з іпотерапії.

Іпотерапія — це ме­тод лікування, заснований на взаємодії людини зі спе­ціально навченим конем, адаптованим до можливостей хворого в опануванні верхової їзди. Діапазон за­хворювань, за яких забез­печується швидше, ніж при традиційному лікуванні, оду­жання або стійке поліпшен­ня стану хворого, надзви­чайно широкий. Іпотерапія є ефективною в лікуванні сер­цево-судинних і шлунково-кишкових захворювань, хво­роб і травм опорно-рухового апарату. Лікування верхи по­казане при реабілітації піс­ля хірургічних операцій, при наслідках поліомієліту, про­статитах і гінекологічних за­хворюваннях, сколіозах та остеохондрозах.

Іпотерапія рекомендована пацієнтам із неврологічними порушення­ми різної етіології. Особли­во ж помітними є результати такої терапії в реабілітацій­ній практиці з дітьми із ДЦП, з раннім дитячим аутизмом та олігофренією.

— Раніше наші заняття з іпотерапії були направлені в основному на діток із ва­дами опорно-рухового апарату. Лікар закладу складав список дітей, яким це пока­зано в першу чергу. На ко­нях вони їздили без сідел, адже так краще встановлю­ється контакт із твариною, плюс від природи кінь має вищу температуру тіла і при контакті з ним м’язи дити­ни стають м’якшими. Під час ходьби кінь має своєрідну амплітуду рухів, біомеханіка яких впливає на центральну нервову систему, покращує психоемоційний стан дити­ни, — пояснює вчитель-реабілітолог Центру «Світа­нок» Ірина Фот. — Але за­раз основна мета іпотера­пії — психологічне розван­таження. У наш час воно по­трібне всім, а надто діткам з особливими потребами.







— Для того щоб іпоте­рапія допомагала у фізич­ній реабілітації, має бути на­багато більше занять — до трьох на тиждеь. Крім того, цим має займатися фахівець — медик, який знає специфі­ку саме роботи з кіньми. На жаль, зараз у Прилуках та­кого фахівця немає, а тому психологічна реабілітація і вийшла на першй план, — додає Марія Ястремська. — На стайню почергово ми во­зимо всіх наших діток, неза­лежно від їхнього діагнозу. Усім це дуже подобається, а головне — і ми, і батьки вже бачимо результати!

— Проявляється мовна активність у дітей, які мали її затримку, активність у на­вчанні в тих, хто ним не ду­же цікавився, усамітнені діти проявляють бажання спілку­ватися з іншими, та й фізич­но це дуже корисно, адже верхи на коні ти маєш контролювати свої рухи — трима­ти поставу, притискатися до тулуба коня ногами. Піс­ля таких занять діти стають спокійнішими, веселішими, активнішими, — перерахо­вує Ірина Фот. — І це не мо­же не радувати.

— Ми добре розуміє­мо, що роботи на стайні ба­гато, людей бракує, а тому нам могли б спокійнісінь­ко відмовити, тому ми без­межно вдячні всім працівни­кам кінно-спортивної шко­ли, які пішли нам назустріч. Для нас це дуже цінно, — на­голошує Марія Ястремська.

— Турбот у нас, дій­сно, вистачає, — зізнається Оксана Сайнієва. — До по­бутових умов ми вже трохи пристосувалися — підготов­лений водогін на зиму, за­готовлено корми. Отут ве­личезне спасибі місцевим волонтерам — Олександрі Ангелюк, Катерині Бойко, Людмилі Поправці і Мари­ні Стельмах. Вони просто звернули гори, щоб допомогти цим коням. Ну і, звісно ж, велика дяка народно­му депутату Валерію Дубілю, який надав у користу­вання стайню. Про таку до­помогу ми могли лише мрія­ти.

Зараз у нас вже оформ­лені всі офіційні документи, тож наша школа навіть на­брала на Прилуччині перших учнів - 21 дитину. Вони за­йматимуться кінним спор­том як звичайні групи пер­шого року навчання. Уже відбулося пробне зайнят­тя, тож далі буде. У майбут­ньому ж я мрію про те, що в Прилуках буде власна Кінно­спортивна школа. Після за­кінчення війни ми поверне­мось додому, на Харківщи­ну (зараз працівники шко­ли їздять сюди вахтовим ме­тодом. - Авт.), але за цей час тут стовідсотково бу­дуть підготовлені фахівці, які зможуть утримувати свій за­клад. Тож зараз ми всі разом робимо хорошу справу.

Незважаючи на те, що життя коників у Дідівцях усталилося, потреб у кінно­спортивної школи вистачає. Найперше — це брак людей.

— На плечі наших трене­рів лягли і безпосередні тур­боти з догляду за кіньми, а це не так уже й легко. Було б дуже добре, якби ми змо­гли знайти конюхів (вільні ставки у нас є) і трохи трене­рів розвантажити. Тоді вони проводили б більше екскур­сій і занять із дітками, які по­требують реабілітації, — ка­же Оксана Сайнієва.

Тож якщо у вас є можли­вість і бажання працювати з кіньми, звертайтеся! Графік роботи конюхів досить зруч­ний — доба через три.
— Будемо дуже раді ба­чити місцевих мешканців у своїй команді! — посміха­ється Оксана Сайнієва.

Джерело: газета “Гарт”, Катерина Дроздова

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.