Наталія Ховдій вишиває з дитинства

Корінна сосничанка Наталія Ховдій за фахом педагог, а точніше дефектолог. А у її житті є добра улюблена творча справа для душі - це вишивання. Наталія ще не ходила до школи і вже вміла класти хрестики на тканину. А з 25 років, пе­ребуваючи у декретній відпустці, зайнялась цією справою конкретно. Вишиває все, а найбільше їй подобаються вишиті картини. Навіть декілька разів презен­тувала свої вироби на виставках у освітньому закладі, де працює, та на День Сосниці. Частина її робіт прикрашає оселі друзів, але більше їх у власному бу­динку. Подарувати майстрині свої вироби краще, ніж продати, та треба бути обе­режною: не всі люблять мистецтво. А Наталію воно надихає, заспокоює.


ПЕРШІ АЗИ ВИШИВКИ - ВІД МАМИ

Все почалось ще у 6 років. Тоді мама показа­ла перші ази. А мама у Наталії була велика ру­кодільниця, все уміла: вишивала, шила, в’яза­ла спицями і крючком. Донька ходила у школу в одязі, який створила мама.
- Колись у Сосниці був магазин галантерея і парфумерія і там продавались заготовки для ви­шивання. Так ось, тут мама купила мені першу заготовку, це була подушечка, розміром 50х50. Показала 2 хрестики, я спробувала, вийшло. Та ту подушечку я вишивала років 3. Але не заки­нула, мені це подобалось. Раніше було не таке яскраве муліне, нитки плутались. А нині дуже ве­ликий вибір якісних і ниток, і тканин. У Чернігові є спеціальний магазин, але я там практично не буваю, все замовляю через інтернет-магазини, - розповіла Наталія Ховдій.
З 25 років Наталія вишиває і нитками, і бісером.

ВСЕ ПОЧАЛОСЬ ІЗ РУШНИКА

- Висів у мене старий рушник, ще мама ко­лись вишивала. Кольори вицвіли, вигоріли. Захотілось змінити його на новий, сучасний. Знайшла схемку, попросила свою колегу, вчи­тельку трудового навчання Ніну Ветлицьку піді­брати мені саме простеньке. Вона допомогла, дала мені пачку журналів із схемками - виби­рай, що хочеш, - пригадує Наталія.
Вишивати по заготовках Наталія Михайлівна не любить. Більше вона працює по схемках: знайде, роздрукує і тоді сама рахує хрестики, підбирає нитки.

НАЙБІЛЬШЕ ЛЮБИТЬ ВИШИВАТИ КАРТИНИ

Сюжети різні. Зазвичай це квіти, тварини. Люди на картині - це принципове табу. На ви­шивання однієї картини, за словами майстрині, йде не менше 2-х і більше місяців, в залежно­сті від розміру і складності. А ще коли є натхнен­ня і вільний час. Буває, не бере голки в руки мі­сяць, не хочеться. А ще у Наталії Михайлівни є така звичка: починати не одну, а декілька кар­тин, три, а то і більше. Одній треба більше ува­ги, іншу бере, щоб відпочити,заспокоїтись, роз­слабитись. Але нема такої картини, про яку б майстриня забула чи залишила недошитою. А якщо майстриня помітила помилку, то обов’яз­ково все розшиє і зробить правильно.
Найбільш дорога їй картина, яку вона виши­ла чоловікові на день народження. На ній все, що подобається мисливцю. Вона найбільша за розміром, яку вишила майстриня, - 1м на 80 см.
На цій картині 58 кольорів, половина з них - від­тінки коричневого. Ця картина була представле­на на виставці у День Сосниці і її хотіли купити, давали 5 тисяч, це тоді, коли зарплата вчитель­ки не досягала і тисячі гривень. Але Наталія не продала, бо ж то подарунок чоловіку.
Якість картини залежить не лише від вміння ви­шивальниці, а і від якості матеріалів. Тому на цьо­му економити не можна.

ВИШИВКА - ЦЕ ДОРОГЕ ЗАДОВОЛЕННЯ, -

каже Наталія Ховдій. - Якщо дешево, то це при­мітивно. Тепер дуже багато видів ниток, тканини. Зраз вишивальниці перейшли на нитки айро, тріш­ки раніше вишивали картини французькими нитка­ми ДМС. Раніше вишивали по канві. Зараз рівно- мірка. Це на перший погляд звичайне полотно, але на ньому теж видні квадратики і коштує таке полот­но півметра більше 200 грн.

І методика вишивки удосконалюється. Наталія освоїла вишивку, яка називається шовчики. Це еле­гантна мікроскопічна вишивка. На сорочках її важ­ко застосовувати. Наталія нею користувалася при виготовленні новорічних іграшок.
А ще вона спробувала техніку, яка називається хардангер. її застосовують на серветках,схожа на колишні фіранки.
Тут потрібно порушити окрему тему: рамки і скло.

- Я замовляла рамку 20х30 см і заплатила 700 грн., - каже вишивальниця. - а ще плюс вишивка, то картина має коштувати дуже дорого. У Сосниці оформити рамку неможливо. Колись у магазині
«Валентина» був відділ для вишив­ки. І якщо тре­ба було термі­ново, то мож­на було купи­ти рамку. Якщо не бачив, як оформляють рамку профе­сіонали, то можна сказати, гарно.
Я люблю досконалість і замовляю рамки у Львові. Майстер робить ще і художню домальовку, яка назива­ється паспарту.

Продовжуючи фінансову тему, треба сказати, що багато йде і на матеріали.

Колись я починала із маленької коробочки, куди вміщались всі нитки, голки, ткани­на. А тепер у вітальні зайнята верхня шафа. Нижні Шухляди і стіл-тумба під телевізором. І роботи: які зберігаються у шухлядах, а більшість прикрашають кімнати.

ВИШИВКА, ЯК ЗАРОБІТОК

Щоб вишивка була не лише задоволенням, а й фі­нансовим заробітком - Наталії не вдається. Каже, щоб продати, треба знати кому. Не всі люди хочуть платити гроші за ручну роботу, бо не розуміються на цьому. Колись виставила на продаж доньчині 2 вишиванки, вона вдягала їх до 5 років і другу до 3 класу і лише на сцену та свята. Вони чисті, як нові. І ціну поставила всього 500 грн. Поцікавилось двоє людей, але ціна їх не влаштувала. А одягати про­сять, майстриня не відмовляє.

СОРОЧКИ ВИШИЛА УСІМ

Сорочки є у всіх членів сім’ї. Чоловіку вишила пер­шому. Білу, такої ні в кого нема, бо сама підбирала візерунок, кольори. Поки була можливість, одягав, нині він у ЗСУ і вишиванка його чекає. Доньці виши­ла три, а четверту купила, бо не встигала вишити.
Є вишиванки і у Наталії: чорна та біла. Вже поши­та сукня, але ще вишивати її не починала, бо пере­йшла на інший вид рукоділля.

ПЛЕТІННЯ ГЕРДАН З БІСЕРУ

- Це мені цікавіше і практичніше, - каже жінка. - Можна одягнути на будь-який одяг, буде по-су­часному і красиво. Тут все почалось з брасле­тика. Подивилась майстер-клас по інтернету, спробувала і захопилася. Купила перший набір, верстатик, і працюю. Багато вже моїх колег пле­туть ґердани. Один в одного консультуємося.

ВИШИВКА І ВОЛОНТЕРСТВО — НЕВІД’ЄМНІ

Наталія Михайлівна вже 26-ий рік працює у Сосницькому НРЦ. Починала свою педагогічну діяльність у ДНЗ «Сонечко». Потім було скоро­чення і вона опинилася на обліку у центрі зайня­тості. А у 1999 році її взяли вихователем у шко- лу-інтернат для глухих дітей з умовою, що буде навчатися. Вивчилася і стала вчителем-дефек- тологом. У навчальному закладі проходять її ви­ставки.

- Ось нещодавно була ярмарка і я принес­ла дві диванні подушечки, ціну поставила 250 грн. Але наперед знала, що їх ніхто не купить. Закінчилась ярмарка, подушечки залишились і в той же день я у фейсбуці організувала бла­годійну акцію. Вже подушечка коштувала 10000 грн., один білетик - 50 грн. Власник подушечки знайшовся відразу. А виручені гроші я додала до тих, що зібрали на ярмарку.

Благодійництвом Наталія займається постій­но. В основному у групі фейсбучних вишиваль­ниць, яка діє досить давно, ще з часів, коли у моді у соціальних мережах були Однокласники. Тоді Наталію туди покликала одногрупниця, яка проживає в Західній Україні і в цій групі переваж­но майстрині звідти. Багато з них вже професій­ні. Ото вони разом організовують благодійні акції.

ВИШИВАНА КАРТА УКРАЇНИ

Через групу у соціальних мережах Наталія знайо­ма з багатьма цікавими, творчими особистостями. Декілька років тому майстриня Тетяна Дяківнич іні­ціювала проект, за яким потрібно було вишити кар­ту України. Причому кожну область вишивали міс­цеві жителі. Кожна область мала свій один колір. Наша була темно-синьою. Саквояж із величезним полотном, а також із всім необхідним: нитками, гол­ками, ножицями подорожував областями України маршрутками, потягами, попутками. Наталія при­ймала цей саквояж і відправляла далі по маршруту, час був обмежений. Всю Чернігівщину повністю вишили сосничани.
- Пам’ятаю, це було взимку, перед Днем Валентина. Я забрала із марш­рутки саквояж і принесла у НРЦ. Хто хотів вишивати - всі долучалися. А потім віднесла у музей Довженка і там вишивали працівники музею, діти із Сосницької ЗОШ І-ІІ ст., учасники на­родного аматорського фольклорного колективу «Криниці» і всі бажаючі со- сничани, серед усіх був і чоловік, який вміє і любить вишивати, Валентин Попченко. Було дуже весело, кри- ничани співали. А далі карта поїха­ла на Сумщину. Крайній був Київ і по­вернулась вишивана Україна у Скалу Подільську, де й зберігається доте­пер, - пригадала Наталія Михайлівна.

Династія вишивальниць родини продовжується у доньці, яка вміє ви­шивати, інколи вишиває, хоч ще час великого захоплення вишивкою не настав, але все попереду.
Зберігайте традиції свого народу, майте захоплення, займайтесь твор­чістю, це ж так приємно і корисно.
















Джерело: “Вісті Сосниччини”, Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.