Микола Череп: «Я віддаю себе Україні»

Пан Микола - засновник трьох музеїв. Це історико-етнографічний музей на 32 теми народних промислів, музей під відкритим небом, де зібрано з Ічнянщини від відомих людей різні предмети вжитку. А також музей визвольних війн. Він поки що законсервований. Ще є художня картинна галерея імені Тараса Григоровича Шевченка, вона єдина на Чернігівщині. І зелений туризм біля Качанівки - відомий «Соколиний хутір».



- Пане Миколо, розкажіть про себе і про вашу участь у Дні поля на Ічнянщині.
- Я - засновник трьох му­зеїв. Це історико-етнографічний музей на 32 теми на­родних промислів, музей під відкритим небом, де зібрано з Ічнянщини від відомих лю­дей різні предмети вжитку. А також музей визвольних війн. Він поки що законсер­вований. Ще є художня кар­тинна галерея імені Тараса Григоровича Шевченка, вона єдина на Чернігівщині. І зе­лений туризм біля Качанівки.

Щодо участі у сьогоднішньо­му заході, то на аграрному ми вперше. І наші локації цікаві для учасників. Це виставка експонатів часів Трипільсь­кої, Київської та Скіфської культур, також виставка 30-х картин аграрної теми, монет­ний атракціон (туристичний монетний двір), катання на конях, стрільба з луків... За­галом же, ми давно беремо участь у подібних заходах. І тим самим додаємо до за­планованої роботи видовищ­ну панораму нашої україн­ської історії - від далекого м инулого до сьогодення.

- І ви також активний учас­ник заходу. Оскільки День поля відбувається якраз у День Державного Прапо­ра України, ваш вершник в українських строях на коні проскакав із прапором у руці... Це було неймовір­но. Градус патріотизму за­шкалював. А загалом, пане Миколо, як вас на все вис­тачає?
- Дякую своєму роду і янголам-охоронцям, що дають мені потенціал для роботи, оберігають мене, родину, людей, які поруч, і захища­ють. Я 30 років розвиваю музейну спадщину - етно­графію, мистецтвознавство, історію, фотомистецтво... Я віддаю себе Україні.

- Ви патріот своєї країни, своєї Батьківщини, свого краю. І маєте стосовно ць­ого незламну позицію.
- Я постійно після кожного мистецького проєкту роблю донати на ЗСУ, у мене багато друзів, які служать, і я намага­юся їм допомагати. Я віддаю себе справі та розумію, що іноді здоров ’я не вистачає. А потім думаю, наскільки важ­ко хлопцям в окопах, тому не варто стогнати, а треба біль­ше допомагати. Невимовний біль для мене, коли хлопців везуть «на щиті»...

Я 5 років їздив Сумщиною, Полтавщиною, Чернігівщиною, Київщиною, був учасни­ком та організатором багать­ох фестивалів. Знайомий із багатьма головами громад, товаришую, листуюся з ними у Фейсбуці. І щодня бачу, скільки полягло наших хлоп­ців, наших воїнів. Це дуже важко сприймати.

Зараз непросто займатися тією справою, що я роблю. Важко утримувати музейний комплекс. Але в держави зараз допомоги просити не можна. Всі кошти мають бути спрямовані на перемогу.

- Коли вас запросили на цей захід, ви самі виріши­ли, якою буде ваша участь у ньому?
- Так, і я за це дуже вдячний. Адже це унікальний випадок, коли велика аграрна ком­панія не байдужа до культур­ної спадщини й організувала подібний захід із історичними артефактами. Велика дяка ін­весторам за те, що вони роз­вивають аграрний бізнес на теренах нашої області,

Експозицію на полі я про­думав за годину - адже маю багаторічний досвід. Один із основних напрямків моєї виставкової діяльності, як це я розумію - донести нашу історію, наші безцінні скар­би до майбутніх поколінь, показати одночасно формат культур, які ніколи не зникали з тієї місцевості, де я живу - Парафіївки, Ічні, Прилуччини, Ніжинщини... Можемо сьо­годні заявити, що ми є або­ригенами на цих територіях останні 3 тисячі років. Якщо брати Скіфську культуру, Київську - ранню і пізню, Ко­зацьку добу. Археологія каже нам, що люди займалися аб­солютно тими ж самими про­мислами, якими займаються сьогодні наші аграрії, тільки у просунутому форматі - на су­часній техніці, а не на конях.

- Виступ козака на коні з прапором у руці був шедевральним...
- Це був справді шедевр. А далі скажу, що жодна країна без харчової промисловості, без аграрної галузі не розви­ватиметься, не існуватиме. Можна проводити паралелі - тоді, за давніх часів, козаки захищали свою землю так, як сьогодні нас захищають хлопці й дівчата із ЗСУ. Ми можемо пишатися ними і все робимо для того, щоби за­хисники й захисниці повер­нулися додому.
Наша родина активно до­помагає військовим, зби­раємо гроші, плели сітки маскувальні, робили окопні свічки, 40% коштів із прода­жу моїх картин у Вашингтоні перераховуються на Зброй­ні сили. Це виставка «Стеж­ками Тараса - з Качанівки до Вашингтону». Також у мене є проєкт із майстрами в Черкаському обласному краєзнавчому музеї. Ми від­крили там виставку «Стеж­ками Тараса - з Чернігова до Черкас». Вона була першою, наступною стала в США, 2023 року.
Найбільший проєкт в Україні «Дорогою вражень/уражень» на сім експозицій зібрав навколо себе понад 12 000 відвідувачів. Це п’ять епізо­дів - Дмитрівка, Парафіївка, Бахмач, Борзна і Качанівка. Особливе місце в ньому зай­має тема російсько-українсь­кої війни... Там багато розпо­відей. Наприклад, матеріали, присвячені загиблому піло­тові, уродженцю селища Па­рафіївки, майору Дмитрові Бортнику...

Микола Череп каже, що все життя цікавиться історією і більше як 30 років займаєть­ся музейною роботою. Тож відколи окупантів вигнали з території області, він почав збирати факти про їхнє пе­ребування на Чернігівщині, пройшов 80 кілометрів до­рогами спротиву від Голінки до Великої Дороги. Загалом вдалося зібрати приблизно 800 експонатів з тематики війни. І дуже важливо, що всі вони перевірені військовими на безпечність. А за допомо­гою фотокамери Микола Че­реп зафіксував для нащадків наслідки перебування оку­пантів на нашій землі. Тож важливо, що до експозиції ввійшли світлини, зроблені до і після повномасштабного вторгнення.

«Серед зібраних експонатів - залишки речей московитів, зброї, яку вони застосовували під час вторгнення, адже великі колони ворожої техніки й живої сили рухалися в бік Києва че­рез Дмитрівську, Парафіївсь- ку, Бахмацьку, Борзнянську, Ічнянську громади», - розказує Микола Череп. Він також пра­гнув, щоб усі ці події не були забуті та стерті з пам’яті.

Окрема експозиція присвяче­на Вашингтону, Сполученим Штатам Америки, Європі, зок­рема Британії - країнам, які без­посередньо підтримують нас у цій війні. Форматів багато.

- Вам чимало людей на­давало допомогу на цьому шляху?
- Дякую керівництву Качанів- ки, голові Прилуцької районної військової адміністрації Воло­димирові Чернову, голові Ні­жинської районної військової адміністрації Григорію Ковтуну, голові Парафіївської ТГ Галині Петруші, голові Дмитрівської ТГ Валентину Бойку, голові Бахмацької ТГ Павлові Шимку, голові Борзнянської ТГ Ларисі Осадчук, голові ФГ «Зернівка» Анатолію Бойку за допомогу. Без громадської підтримки подібні проєкти робити важко.
А наразі трохи екскурсу та екскурсії стосовно моїх арте­фактів. Серп мідний, вік - дві з половиною тисячі років, скіфсь­кого періоду. Знайдений на Іч- нянщині, під час польових робіт.
Також експонати, представ­лені за часовим періодом - Трипільська культура (6000 років), найбільші поселення - Небелівка, Тальянки (Чер­кащина).
Більш пізнього періоду - Скіфського, Чернігово-Пере- яславського часу, це території Ічнянщини, Борзнянщини і Прилуччини. В основному знахідки біля річок Остра й Удаю, біля Монастирища, Мартинівки, Рожнівки, Івангорода.

Буває, що люди самі викопу­ють історичні знахідки на горо­дах і пасовищах, що виходять до річок, і віддають їх у музей. Наприклад, ось жіноча прикра­са з головами змії, браслет. Ось люстерко, воно досить гар­но збереглося, тільки ніжка від­ламана.

А ось цей хрест - трипільсь­кий. Язичницький період, але хрест тоді вже був. У мене є хрести, яким півтори тисячі років, але без розп’яття. Вони символізують сонце або чоти­ри сторони світу.



Загалом, у мене історико- етнографічний музей на 32 теми народних промислів. Ось дивіться, скіфська бойова со­кира. Я зробив реконструкцію. А тепер візьміть оцю річ у руки. Як думаєте, що це?

- Підкова?..
- А я буду з вами сперечати­ся. Це основна частина до ло­пати - окуття. Якщо ви прига­даєте фільм «Вогнем і мечем», то там є епізоди, де копають саме такими лопатами. Це мале окуття, а є ще більші. Те, що ви бачите - реконструкція, коваль мені відкував. Ось мантачка, аби гострити косу - їй тисячу років. Заклад був - сім серпів, п’ять мантачок, три со­кири в одному місці (Київська культура).

Чим відрізняються, наприк­лад, ось ці три серпи? Тільки частиною загину, там, де він, як місяць. А цей серп - зовсім інший, радянський, 50-ті роки. Образно кажучи, йому понад 70 років, а ось цим 1000. А цьо­му 3000 років. Або візьмемо ніж мідний - скіфський. І київський наконечник. Він ромбовидний, простий. А є бронебійні. Якщо у ньому буде отвір, це запалювач для гніту.

Ось - Іржавецька ікона Божої Матері, хоругва, оберіг україн­ського козацтва, їй 300-350 років. Таємно була вивезена із Олешківської Січі за підмовою доньки Богдана Хмельницько­го Марії, яка на той час жила в селі Іржавець, що біля Ічні. Та­рас Шевченко пізніше напише поему «Іржавець». Це рекон­струкція ікони, написали мені її на дошці. Дуже сильний оберіг був за часів Богдана Хмельни­цького.

Далі - якір до малого судна. Він не просто так тут стоїть, бо зараз ми з вами перебуваємо за 45 км від пойми, яка формує чотири обласні річки - Остер, Смош, Удай, Лисогірку...
- Пане Миколо, ви додали до Дня поля історії з далеких глибин. Дякуємо вам за це.

Джерело: "Трудова слава", Людмила Забаровська, Віра Солодка

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.