Аграрій Микола Бойко з Чернігівщини розповів, що спонукає його донатити мільйони гривень на ЗСУ

Якою має бути підтримка Збройних Сил України, - особистим прикладом показує Микола Іванович Бойко, очільник сільськогосподарських то­вариств «Прогрес» та «Гнідинці-Агро», депутат Варвинської селищної ради, відомий на всю округу меценат і благодійник.



Із перших днів російсько-україн­ської війни його роль змінилась... Життя Миколи Івановича вмить під­порядкувалось девізу Другої світової: «Все - для фронту! Все - для Перемоги над ворогом!..»

Тож, моя розмова з Миколою Бойком:

- Миколо Івановичу, якими були для Вас перші дні російсько-української війни?... Що Ви робили?... Якою була діяльність сільськогосподарських товарист «Прогрес» та «Гнідинці-Агро»?...
- Особисто мене, як і переважну більшість українського суспільства, російсько-українська війна застала зненацька. Всі ми не могли повірити в те, що розпочалась війна, що Росія напала на незалежну Україну, але це - трапилось...
Тож переді мною, як перед керівником, постало багато нових завдань. Одним із перших було забезпечити мешканців сіл Гнідинці та Остапівка продуктами харчування, адже в перший день повномасштабної війни, 24 лютого 2022­го, ще повноцінно працювали магазини, а вже з наступного - виникли проблеми.

Я зі своєю командою почав думати, що робити і як діяти?...
Миттєво ми оцінили свої можливості й знайшли декілька шляхів урівноваження ситуації. В наявності були пшениця та соняшник, а тому почали молоти борошно, виготовляти макарони та виробляти олію.

- Чи всі мешканці сіл могли отримати продукти харчування? Чи лише ті, хто працював у «Прогресі» та в «Гнідинці- Агро»?

- Продуктів заготовили стільки, що вистачило всім мешканцям сіл Гнідинці та Остапівка, а не лише нашим працівникам. Трішки пізніше, закри­вши загальну потре­бу місцевого населен­ня в продуктах харчу­вання, ми вже почали співпрацювати з волон­терами й надавати гу­манітарну допомогу мешканцям зон бойових дій.
Ми розширили існую­чий асортимент продук­тів харчування ялови­чиною та свининою, як у свіжому вигляді, так і в тушкованому. До виготовлення продуктів харчування долучилися активні волонтери та мешканці територіальної громади.

- Тоді на кожній сіль­ській царині встановлювали блокпости. Миколо Івановичу, як Ви укріплювали їх на території сіл Гнідинці та Остапівка?
- В'їзди до сіл були укріплені. Ми забезпечували їх бетонними блоками, шинами та мішками з піском. Також наші працівники привезли вагончики, щоби хлопцям, які чергували, ство­рити нормальні умови. До речі, про­дуктами харчування блокпости також забезпечувалися з нашою допомогою. Крім того, своїм працівникам чергування на блокпостах оплачували як робочі дні.

- В один момент наш відносно ста­більний світ рухнув. Пане Миколо, знаю, що Ви багатьом лю­дям допомогли, делі­катно кажучи, не розгубитися.
- У перші дні війни на рахунках наших під­приємств були кошти. Тож, ми прийняли рішення: доки працюють банки, виплатити працівникам заробітну плату напе­ред. Адже на тлі зага­льної невідомості та розгубленості це додало людям упевненості, адже вони розуміли, що буде за що жити хоча б перший час.

Але Ви пам'ятаєте: війна щоденно створюва­ла нові проблеми. В лі­чені дні на заправках ви­ник дефіцит паливно- мастильних матеріалів, особливо дизельного па­лива: рашисти перекрили логістику, фірми не ризикували завозити пальне, бо все обстрілювалось та розбивалось. Лише з часом ситуація трішки стабілізувалась. Пальне почали завозити з Європи.
Тоді до мене за допомогою стосовно пального та щодо «перекидання» коштів зверталися військові, фізичні й юридичні особи, аграрії з Сумщини, Чернігівщини та Полтавщини, представники асоціацій, членами яких ми є: Асоціація виробників молока та Всеукраїнська аграрна рада.

- Скільки працівників ваших аграр­них підприємств було мобілізовано до лав ЗСУ?
- З числа працівників було мобілізовано 11 осіб. Четверо наших хлопців загинули.
З перших днів мобілізації було прий­нято рішення щодо щомісячних виплат нашим працівникам, які несуть службу в ЗСУ. Й до нині ми нараховуємо й виплачуємо їм заробітну плату.

На початку війни у військових частинах ЗСУ були проблеми з шоломами, бро­нежилетами, термобілизною, автомо­білями. Тож, усіх, хто звертався, ми забезпечували вищепереліченим.

Одразу після повномасштабного вто­ргнення передали на потреби ЗСУ 8 автомобілів, які тоді були на балансі наших підприємств. А ще допомогли волонтерському осередку, що базувався й нині базується у Варвинському ліцеї №2, закупити тканину для пошиття білизни та інших необхідних речей для військових. Також ми оплатили придбання швейної машин кита оверлоку для старшокласників цього ж освітнього закладу, які долучилися й нині долучаються до волонтерської діяльності.

З часом забезпечення фронту покра­щилося і запити захисників змінились. Ми стали допомагати у придбанні автомобілів, тепловізорів, прицілів, квадрокоптерів, зарядних станцій, обладнання нічного бачення, ноутбуків, антидронів (РЕБів) і навіть моторних човнів та багато-багато іншого.

- Ви, Миколо Івановичу, вносите вагомий внесок у захист земляків, допомагаючи ЗСУ.
- У перші дні російсько-української вій­ни нами було перераховано 1 млн грн Головному управлінню розвідки України. Крім цього, зверталися різні військові частини й на їх потреби за два роки перераховано 12 млн грн.

За 26 місяців війни Асоціація вироб­ників молока та Всеукраїнська аграрна рада, до яких ми належимо, зібрала понад 600 млн грн. За ці кошти придбано понад 1900 авто: пікапи, автобуси, вантажівки, пожежні авто, автомобілі екстреної допомоги та паливозаправники. І ва­гомий внесок - 6 млн грн - до цих коштів були перераховані нами. Тож ми за до­натами входимо в першу десятку лідерів вітчизняного аграрного виробництва.

- Знаю, що й наші земляки постійно до Вас звертаються.
- Намагаємось сво­їм допомагати й своїх підтримувати. Це не лише придбання техніки, яка допомагає хлопцям гідно нести службу та рятує життя, а також виділяємо кошти й на обслуговування техніки, ремонт, прид­бання запасних частин тощо.

Найбільші донати надсилаємо військо­вим частинам, у яких служать земляки. Так, для військової частини Миколи Хижняка придбали автомобілі, шоломи, тепловізори, тактичні планшети, ноутбуки, антидроновий щит, РЕБ, квадракоптер, зарядну станцію – загальною вартістю 1,7 млн грн.
Військовій частині, в якій проходить службу Валентин Смолич, допомогли придбати на 1,4 млн грн наступне військове оснащення: автомобілі, квадрокоптери, тепловізори та зарядні станції.
Для військової частини, в якій служить Роман Малич, було придбано на 1,3 млн грн автомобіль, квадрокоптери та
моторний човен.

На 900 тис. грн придбали військовій частині, в якій служить Сергій Пальоха, 4 авто та взяли їх на технічне обслуговування (проводимо ремонти автомобілів та придбаваємо запасні частини до них).
На 800 тис. грн закуплено бронежилети, шоломи, авто, причіп, квадрокоптери для побратимів Володимира Алексєєва.
На 650 тис. грн закуплено військово­ службовцям військової частини, в якій служить земляк Микола Луценко. Цей список можна продовжувати й про­довжувати…

Зрозуміло, що на фронті автомобілі довго не живуть… Це – свого роду розхідний матеріал, а нашим захисникам вкрай важливо бути мобільними, адже від цього залежать людські життя... Тож допомагаємо їм і в цьому.

Загалом нами було придбано 29 автомобілів для військових частин, у яких служать земляки: Сергій Мисник, Анатолій Філоненко, Віталій Якименко, Віталій Чеберда та їхні побратими, а також наші шановні жінки-захисниці Яна Борщ, Ярина Семенченко та багато інших земляків і землячок, захисників і захисниць України.

- Щоби наша держава виборола Перемогу, активізувались волонтери, але їм потрібна допомога... Чи часто вони звертаються до Вас за допомогою?
-Так, ми тісно співпрацюємо з во­лонтерами стосовно допомоги фронту.

Волонтерській організації «Сильні волею», яку очолюють Максим Рибальченко та Ольга Александрів, донатили на ремонт приміщення та придбання обладнання для виготовлення сублімованих страв. Також допомагаємо й продуктами харчування. Постійно донатимо волонтерам Володимиру Гендіну та Максиму Левківському закривати запити й потреби військових в усьому необхідному.

Для організації «Волонтерський щит 4.5.0» (Ірина та Олександр Дирявки) прид­ бали авто для поїздок на схід та евакуатор, щоби можна було забирати з фронту на ремонт автомобілі.

Також допомагаємо паливно-масти­ льними матеріалами, продуктами харчу­ вання: м’ясом, олією, борошном тощо.
Крім того, на балансі «Волонтерського Щита» є спеціалізовані ЗD-принтери, які виготовляють корпуси для мін. Тож два з п’яти принтерів придбані з нашою допомогою.

Ми надавали благодійну допомогу волонтерам Черкаської, Чернігівської, Полтавської областей і населених пунктів Ладан, Срібне та Прилуки. Загальна сума наших донатів на по­ треби ЗСУ, ГУР, волонтерських орга­ нізацій складає 29 млн грн. І на цьому ми не зупиняємось, адже розуміємо: наша допомога потрібна й надалі.





- Миколо Івановичу, в чому таємниця метаморфози?.. Як за лічені дні Ви перетворилися на мецената все­українського масштабу?..
- Як?... Обставини зобов’язали… Іде війна… Люди просять… Обставини зму­шують – і робиш…

- Які виробничі плани були У Вас до повномасштабної війни? Як ідуть справи нині?
- Планів щодо розширення та роз­витку аграрних під­приємств було багато... Взагалі-то ми кожного року щось робили, переробляли чи вдосконалювали.

Планували будів­ництво корівників із роботизованим до­їнням. Прагнули зро­бити добудову зер­нових силосів, хотіли здійснити реконст­рукцію складських приміщень для збе­рігання зерна тощо. Але війна внесла свої жорстокі ко­рективи. Нині, в си­лу специфічної обс­тановки, мова не йде про великі капіталовкладення, адже підвищились ціни на пальне, запчастини, насіння, мінеральні добрива, засоби захисту рослин, а ціна на агропродукцію навпаки знизилась. Усе це через те, що впродовж певного часу перекриті можливості для реалізації сільськогосподарської продукції за кордон. Тож пріоритети змінено. Зараз важливо вистояти та зберегти бізнес, аби мати можливість й надалі підтримувати захисників та допомагати їм здобути Перемогу. А потім відновимо аграрне виробництво й відродимо його.
Головне - вибороти Незалежність і безпечне життя у власній державі. Тож, на сьогодні найважливіше завдання - це ПЕРЕМОГА!

Джерело: "Слово Варвинщини", Валентина Лихошва

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.