Ічнянка Катерина Бойко п’ять років допомагає дітям-сиротам і близько року - онкохворим

“Кожного разу, коли ти можеш допомогти комусь, просто зроби це, і радій з того що Бог від­повідає на чиїсь молитви через тебе”. За цим прави­лом живе активна ічнянка, волонтерка і благодійниця Катерина Бойко. Разом з друзями-однодумцями вона допомагає дитячим будин­кам та онкохворим дітям. Про благодійну діяльність читайте у нашій розмові.



- Пані Катерино, зізнаюся - ви знову дивуєте. Здивува­ли, як очолили Добровільне громадське формування із сотнею чоловіків, які оборо­няли Ічнянщину у період оку­пації. Тепер ось активно спів­працюєте із сиротинцями та родинами онкохворих дітей. Що вас спонукає до такого активного життя?

- Лише те, що я хочу бути ко­рисною, допомагати іншим. Моє життєве кредо: «Кожного разу, коли ти можеш допомог­ти комусь, просто зроби це, і радій з того що Бог відповідає на чиїсь молитви через тебе». Життя - швидкоплинне, щоб його розтрачати на якісь друго­рядні речі.

- Розкажіть про свою першу поїздку у дитячий будинок.
- Одного разу колега-тураген- тка зробила оголошення про поїздку в дитячий будинок, і я вирішила приєднатися. Тоді ще не розуміла як це відбувається, на душі були хвилювання, ва­гання, страх від невідомості як перед екзаменом: ти не знаєш, який буде білет та які запитання. Але я зібралась з думками, за­купила дещо зі списку і поїхала.
Напевно, це і був екзамен, але життєвий, який дав поштовх до моєї життєвої історії під назвою «Волонтерство».

- Коли це було?
- Моя перша поїздка до діток-сиріт відбулась 5 років тому, у 2019 році. Відтоді почався мій шлях з БО «Банда Добра». Я вдячна Богу за знайомство з кожним із волонтерів нашої ор­ганізації, за можливість робити добрі справи та за всіх людей, які зустрічаються на моєму шляху та допомагають. Приєм­но, що серед моїх земляків теж багато небайдужих.

- Як проходять ваші відвіди­ни? Привозите якісь потрібні речі, щось організовуєте?
- Так. Кожного разу ми за­криваємо не лише потреби зі списку, а й організовуємо роз­важальну програму, наймаємо аніматорів, фокусників, про­водимо діткам майстер-класи, робимо пікнік і т. і. Але найбіль­ше цим дітям не вистачає зви­чайної уваги, тепла та любові.

Тому, кожна така поїздка - це про обійми, щирі емоції, душев­ні розмови та теплу атмосферу. Попри важкі часи, ми продов­жуємо дарувати діткам радість, адже діти - це наше майбут­нє і кожній дитині потрібен світ, де можна сміятися, танцювати, співати, вчитися, жити в мирі та бути щасливим.



- А як стали допомагати он­кохворим діткам?
- Близько року тому дізналась про БФ «Запорука» - організа­цію, яка вже 15 років допомагає онкохворим діткам. Вони побу­дували перший в Україні родин­ний дім «Дача», де родини з онкохворими дітьми з усіх куточків країни мали можливість без­коштовно жити під час лікування в Національному і ноти - туті раку та «Охматдиті» в Києві.

Я захоплююсь заснов­ницею фонду Наталією Оніпко. Неймовірно са­мовіддана жінка, яка поєднує в собі мудрість, ніжність, доброту, ней­мовірну мужність та да­рує хворим дітям надію на краще майбутнє.

Зараз я в команді «За­поруки» як волонтер і вдячна, що можу бути частинкою цієї надзви­чайної команди. Разом з подругою Олею Дзю­бою проводимо діткам різноманітні майстер- класи, відволікаємо їх від лікарняних буднів та даруємо позитивні емо­ції, які так необхідні при боротьбі з цією страш­ною хворобою.

- Які емоції виклика­ють у вас спілкування та поїдки до обділе­них долею дітей?
- Абсолютно різні. Якщо брати поїздки в дитячі будинки, то коли ти приїздиш туди, ти розумієш, що кожна ди­тина має свою історію. І що кож­не маленьке серденько чекає на своїх батьків і якогось чуда!

Але ж яке це щастя бачити по­смішки на обличчях дітей, бути для них чарівниками, які втілю­ють мрії та просто друзями, які вислухають, підтримають, порадять... І ти намагаєшся обігріти кожного своїм теплом, подарувати максимум позитив­них емоцій цим діткам. А далі прощання до нових зустрічей, обійми, дорога додому і душать сльози, . бо коли ти там - ти тримаєшся, ти повинен бути сильним, а потім, ...коли зали­шаєшся на одинці зі своїми дум­ками, накриває з головою біль від усвідомлення того, наскіль­ки важкі долі в цих діток... І як же хочеться, щоб у кожного з них була справжня сім’я, щоб кожна дитина отримувала ту любов та ласку, яка так необхідна.

- Гадаю, що поїздки у лікар­ні ви переживаєте набагато важче...
- Відносно емоцій, коли я їду до онкохворих діток... Мене часто запитують як я все це витримую. Важко, звичайно важко. Важко усвідомлювати, що діти, які мають діагноз «он­кологія» - це реальність. Але, я хочу кожному донести, що рак - це не вирок. Так, це під­ступна та страшна хвороба, яка підкрадається непомітно, але в сучасному світі дитяча онколо­гія лікується! Головне - вчасно поставити діагноз і невідкладно почати лікування.

- Як часто їздите у дитячі будинки та лікарні?
- Мінімум один-два рази в мі­сяць ми організовуємо поїздки до дітей-сиріт, діток-переселенців та два рази в місяць до онкохворих діток в Інститут раку та в родинний дім «Дача».

Я хочу подякувати кожному, хто допомагає закривати по­треби дитячих будинків, хто допомагає з подарунками діткам-сиротам та онкохворим та допомагає втілювати мрії таких діток.

- Якби хтось із жителів Ічнянщини захотів допомагати сиротам і онкохворим, можуть вони звертатися до Вас?
- Звичайно. Загалом же кожен з нас може допомогти таким діт­кам в боротьбі з хво­робою. Наприклад, здати кров чи допомог­ти матеріально, адже л і кування дуже доро­говартісне. Або ж бра­ти участь у проведенні творчих занять чи інших заходів, які дарують діткам радість, адже позитивні емоції добре впливають на здоров’я - це науково доведений факт.
Долучайтесь до на­шої команди та до­помагайте діткам, бо вони - наше майбутнє. Пам’ятайте, чужих дітей не буває.

Джерело: газета “Трудова слава”, Ніна Наливайко. Фото надала Катерина Бойко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.