Сторічна Ольга Костюченко молиться за захисників

І за генералів, і за рядових у неї одна молитва. Бо всі вони — солдати, пояснює. Так само колись молилася за свого чоло­віка Федора. Він воював у Другу світову. Був тяжко поранений — у росії, під москвою.

— Тепер росія воює проти України. Хто міг тоді про таке по­думати? — зітхає Ольга Павлівна.



Згадує, як їздила забирати Федора з госпіталю в Новий Оскол — із найдрібнішими деталями — які сходи вели на другий поверх, який був номер палати. Не забула навіть номера військової частини, де служив чоловік. Зір, слух із віком неаби­як погіршилися, а ось пам’яті роки не зачепили.

— Недарма їхній рід у Лісках (на Менщині. — Авт.) прози­вали Мудрим. А в селах дадуть прізвисько — як в око вліплять
— каже місцева староста Олена Стародуб. Ольга Павли­на була найстаршою з дітей. Перша помічниця матері в роботі і нянька молодшим братам. Усі вони — Григорій, Микола, Ана­толій, Петро - були як на підбір: красиві, статні. Та ще й співучі — прізвище Соловей носили не дарма. Усі роботящі.

Ольга Павлівна почала ходити в ланку років із 13-ти. А в 15, коли ланкова захворіла, підміняла її кілька місяців. При цьому успішно закінчила 7 класів і вступила до Київського медучи­лища. Але закінчити його не встигла — почалася війна.

Повернулася додому, працювала — як усі. Вийшла заміж. Провела чоловіка на війну... Староста багато знає про найстар­шу односельчанку. Провідує її із задоволенням. Звісно, прихо­дила вітати і зі сторіччям — стільки Ользі Костюченко виповни­лося 6 лютого.

— Живе вона з родиною онуки — Інни Шамрук. Інна з чоло­віком Володею дуже піклуються про стареньку. А їхня трирічна Полінка просто обожнює прабабусю. Постійно крутиться біля неї, носить цукерки, — продовжує Олена Стародуб.

Сім’я Інни для Ольги Павлівни тепер — за всю рідню. Чоло­вік уже покійний. Після поранення вона два роки виходжувала його і таки досягла свого — ходив на своїх ногах. У селі Федора Костюченка згадують добром: знаний був пічник. І людина хо­роша. Непитущий, роботящий.

Дітям — їх народилося четверо — було в кого повчитися. На жаль, сина і дочки вже немає. Інші син і дочка вітали матусю те­лефоном — живуть у Криму.

Своє довголіття Ольга Павлівна пояснює неабияким трудо­вим гартом: усе життя — на фермі. Корів теж доїла, та в осно­вному працювала свинаркою. Була найкращою не лише в районі, а й в області. Навіть у москву на ВДНГ посилали та вона не поїхала: ніколи було.

На заслужений відпочинок пішла в 65.
Та чи не найбільше, стверджує, допомагає піднестися над роками віра. З нею, з молитвами Ольга Павлівна прожила усе
життя. Каже:
- Я знаю, що таке проводжати на фронт рідну людину. Знаю, як важко втрачати дітей. Молюся кожного дня, щоб війна швидше закінчилася і солдати повернулися додому.

Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.