Директорка гімназії Людмила Антоненко навчає дітей бути щасливими

Життя мінливе, воно постійно підкидає вчителям різ­номанітні виклики: то великі освітянські реформи, на кшталт НУШ (нової української школи), змінюють про­грами та предмети, то вимоги та проведення ДПА (дер­жавної підсумкової атестації)...
Свої складності освітянському процесу додали роки ковіду та російсько-української війни. Що повинно бути в пріоритеті - онлайн, офлайн чи змішане навчання, як працювати з учнями, які нині з мамами за кордоном ряту­ються від війни, чи є при навчальному закладі бомбосхо­вище і чи відповідає воно потрібним нормам?..
Складних питань під час війни вистачає, але школи їх вирішують, працюють креативно і винахідливо, і учням в них приємно та корисно навчатись.
Одна з таких невеликих сільських шкіл стала для дітей сім’єю і рідною домівкою - це Замістянська гімназія Су­хополов’янської сільської ради.
Величезна насолода для колишнього вчителя і журна­ліста - побувати в такій школі, порозмовляти з її педаго­гами, дітками, відчути її особливий затишок, зрозуміти, що вона - маленький острівець добра і любові! І що да­ють тут не тільки знання, а ще вчать використовувати їх в повсякденному житті, вчать жити в нашому склад­ному світі.



ШКОЛА, ВЛАДА, СПОНСОРИ

Людмила Йосипівна Антоненко директорує в гімназії вже восьмий рік. За освітою вона вчитель англійської мови, філолог, викладач-перекладач.

Хоч і не місцева, але з перших місяців свого перебування на замістянській землі полюбила це невелике приміське село, його жителів. Гімназія для неї - її любов і щоденна турбота, її споді­вання і гордість, безсоння, щастя, життя і доля.

Під час приємного спілкування з пані Людмилою я дізнаюся, що в гімназії навчається 83 дитини, в ній 18 педагогів і працю­ють всі вони, як злагоджена та дружна, творча команда. Тісна та щира у них співпраця і з батьками - справжній заклад родин­ного типу.

- Класи за наповненістю невеликі, - говорить керівник закла­ду, - і це дає унікальну можливість вчителю приділити кож­ному учню максимальну увагу, ретельно попрацювати з ним індивідуально. Кожний з діточок, як на долоньці. Найбільший, правда, за останні роки, випускний наш клас складався з 15 дітей - ми випустили їх в минулому році.

Всі наші вчителі - справжні професіонали, вони роблять все для того, щоб процес навчання і виховання був комфортним і цікавим...

Так сталося, що я приїхала в гімназію саме в той день, в який вони закінчили пакування новорічних подарунків для ЗСУ, і ось-ось мали передати їх прилуцьким волонтерам, які вчасно доставлять їх на фронт воїнам-землякам.
Готували подарунки не один день всі разом - вчителі, учні, батьки. Ми йдемо до актової зали (вона одночасно і спортивна) і розглядаємо великі місткі коробки з патріотичними малюнка­ми, в яких є все - шкарпетки від бабусі; «вибухова суміш для ЗСУ» (сало з часником); вітамінна зброя - мед з горішками, смородина, перетерта з цукром, зроблена власноруч халва; м’ясні та рибні смаколики, приготовлені вмілими замістянськи- ми господарочками; засоби гігієни...Тобто, все необхідне для воїнів-захисників. Щоб відчували вони, що тут, у тилу, про них дбають, приготували ось їм подарунки до свята... А, значить, їх люблять і чекають.

Людмила Йосипівна проводить мене своїми володіннями - в класах тепло і ошатно, є потрібне учбове обладнання, особли­во, для учнів 1-4 класів. Є телевізори, кабінет для інклюзивного навчання, маленька, наче лялькова, учительська, але в ній так затишно і приємно!

В гімназії, а це так важливо для здоров’я учнів та їх гігієни, є внутрішні вбиральні.

І також - бомбосховище, в якому під час тривоги всі вони ховаються від небезпеки.

Мабуть, їм хотілося б більше простору - класні кімнати, зде­більшого, невеличкі (школа розміщується в приміщенні колиш­нього дитсадочка), але вони справляються. Хіба для любові потрібні палаци і розкішні меблі?
Мають вони те, що мають, і тим задоволені і щасливі.

А ще вони висадили 375 дерев поряд з гімназією, у парковій зоні. Колись там росли тополі, які зістарилися і віджили свій вік. Тепер, замість них, зазеленіють навесні берези, липи, сосни та ялинки. Може, й не всі вони приживуться, але ж якась частина приживеться, і очі будуть милуватися цією красою.

- Працюємо, навчаємо, виховуємо. Разом переживаємо успі­хи і проблеми, вболіваємо за Україну, за нашу Перемогу. - го­ворить Людмила Йосипівна. - Коли разом, легше. А ми не одні - нам допомагають, в нас вірять, про нас турбуються. Має­мо тісну співпрацю з керівництвом ОТГ, з її головою Денисом Михайловичем Росовським. Саме завдяки йому наша гімназія має сховище, він, разом з депутатським корпусом, вирішує багато інших важливих для нас питань. Велика подяка також нашим багаторічним інвесторам - колективу ТОВ «Прилуць­кий хлібодар» та його керівнику Миколі Супруненку. А також агропромисловому об’єднанню імені Івана Супруненка ПАТ «Прилуцький хлібозавод» та його генеральному директору Людмилі Супруненко. Подарунки діткам на свята, допомога в ремонті, благоустрій території - завжди в усьому допомага­ють, ми цінуємо це і дуже їм вдячні.

СВЯТО ДЛЯ ДИТИНСТВА

Альона Тарадій працює в гімназії асистентом вчителя. Закін­чила наш прилуцький педколедж, потім - філологічний факуль­тет Ніжинського університету імені Миколи Гоголя, в Харкові вивчала сучасну хореографію. Член Молодіжної ради Сухополов’янської ОТГ.
Їй - 29 років, заміжня, доньці Дар’ї - 9 років. Альона - ініціативна, наполег­лива молода жінка. А ще - струнка та пластична, елегантна, комунікабельна.
Вона створила в гімназії хореогра­фічний колектив, хоч в ньому танцюють не тільки дівчатки, а і декілька хлопчи­ків.

В її колективі - три різні вікові групи, всього - 23 дитини. Є навіть прилуцькі дітки, і вони приїжджають на репети­ції з міста. Колектив вже виступав на «Мистецьких барвах», брав участь в різних онлайн-конкурсах і має дипло­ми переможців.
А ще вона - тренер з фітнесу. Зав­дяки її ініціативі в сільському клубі з’явилися сучасні тренажери для за­нять фітнесом. Гроші на це спортивне обладнання виділив народний депутат України Борис Приходько, і тепер замістянська молодь має змо­гу тренуватися на них.

З великим захопленням Альона розповідає мені про твор­че життя гімназії, про те, що дітки у них - талановиті, розум­ні, енергійні. Що бібліотекар гімназії Тетяна Володимирівна Краснопольська провела «Казкову вікторину», під час якої наймолодші гімназисти пригадали українські народні казки та популярні мультфільми, обговорили користь читання, яке є осо­бливо важливим у часи випробувань.

Книжки стають гарними товаришами й порадниками для ді­тей, вчителями й лікарями, і учні тягнуться до них, читають.
Альона розповідає, що нещодавно сам Святий Миколай заві­тав до учнів із солодкими подарунками. Його «прислали» у за­клад їх незмінні друзі з колективу ТОВ «Прилуцький хлібодар».

Вже підведені підсумки загальношкільної акції «Альтернати­ва живій ялинці» серед гімназистів 1-9 класів. Багато учнів до­лучилися до цієї виставки-конкурсу. Альона зазначає, що було дуже приємно бачити таку велику кількість креативних і цікавих ідей...

- Незважаючи на війну, діти чекають свята, - говорить мо­лодий педагог, - і ми робимо все для того, щоб подарувати їм це свято.

До новоріччя готували казку «Холодне серце», танцювальні номери, майже щодня репетирували.
Відчувається, що щаслива, що любить дітей і діти її люблять.

- В цій школі минуло моє дитинство, - зізнається Альона, - Колись я сама тут навчалася, зростала. Життя в нашій школі завжди було цікавим і насиченим... А як гарно проходить у нас щорічний флешмоб на початку грудня, коли відзнача­ють Всесвітній день української хустки!.. В моєму рідному селі трапилися всі основні події мого життя - тут вийшла заміж, народила доньку. Я б не хотіла жити і працювати в місті, бо щаслива робити це тут.

Живемо ми разом з бабусею Ольгою, яка багато чому навчи­ла мене в житті. Завжди в родинному колі святкуємо Різдво, 12 страв на столі - це обов’язково, бабуся завжди сама кутю готує до столу... І доросле, і дитяче серце бажає свята...

Гарна наша Україна, прекрасні у нас люди, звичаї і традиції, пісні... Одне погано, що війна не закінчується. Але ми віримо в Перемогу, щодня дякуємо нашим захисникам за можливість жити і працювати, за наші будні і свята...
Поверталася я в місто із Замістянської гімназії з радісним серцем - все не так вже погано в нашому житті. Так, у цих ді­точок немає крутих гаджетів, басейну, тенісного корту, дорогих репетиторів, але у них є прекрасні вчителі. Вони різні за віком, у кожного - свій досвід, але всі вони - цікаві творчі особистості. Вони дарують своїм учням не тільки знання, з якими ті йдуть в подальше життя, вони вчать їх мислити критично і системно, не боятися труднощів, любити життя, ставитися до нього творчо, вчать не пасувати перед труднощами. А ще - роблять їх ща­сливими. І це найважливіша річ, яку може дати вчитель своїм учням.









Джерело: газета “Прилуччина + Прилучаночка”, Лілія Черненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.