У Гаях 6 жилих хат та проживає 13 людей

Тут навіть по центральній асфальтованій дорозі нема жодної жилої хатини, лише трохи віддалено можна побачити корівок або собак і здогадатися, що там хтось проживає.



За такими прикметами - пасеться корівка, а серед дороги у величезній ка­люжі купаються качки - рушаю дорогою, покритою листям, ніби там ніхто не ходить і не їздить. Зустрічають мене два чотирилапі господарі: один величез­ний, інший менший, але обоє дуже гавкають. Я починаю з ними розмовля­ти, проте вони вірно служать своїм господарям. Добре, що виходить 52-річна Олена Пономаренко. Мила, добродушна жінка ні на що не скаржиться, каже, що її все влаштовує, аби тільки скоріш наступив мир. Свого часу була у селі ферма і була робота, а нині жінка із синами (чоловік помер) трудяться вдома. Як і всі нині селяни, садять гарбузи, часник, квасолю. Щось здають, щось собі залишають. Обробляють землю, садять картоплю, зернові, є свій транспорт.

- Магазину у нас нема, - каже Олена Григорівна, - але щосереди і щонеді­лі приїздить підприємець і привозить хліб і всі необхідні продукти. Автобус до нас не ходить, тільки до Вільшаного. Для екстрених поїздок, наприклад, до Сосниці, щоб визвати таксі, треба в одну сторону заплатити 500 грн. У нас в селі лише двоє господарів утримують трьох корівок, але приймальники моло­ка заїздять і купують у нас по 8 грн. за літр. Ми звикли до села, до роботи, нам сидіти без діла ніколи.

Ми любимо своє село і нікуди переїжджати не хочемо. Телевізор робить, є інтернет. Газети нам теж доставляють. Аби тільки швидше наступив мир.

Джерело: газета “Вісті Сосниччини”, Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.