Родина Євгенії та Андрія Голубів з чотирма дітьми переїхали із прикордонного міста до обласного центру, де почали власну справу.
На фото родина Голуб
Своєю енергією 33-річна Євгенія запалює всі оточуючих. І, здається, може гори звернути. Хоча життя її ніколи не балувало. Через психічну хворобу матері ростила Женю бабуся.
— Коли мені було 11, мама народила ще одну дочку. Але самій впоратися з двома онучками бабусі було не під силу. І вона написала відмову від Наташі Дуже переживала через це...
А я завжди знала, що сестру колись знайду. І таки знайшла її в Батурині. Зараз ми з Наташею спілкуємося. Вона грає на фортепіано й бандурі, дуже гарно співає, як і наша бабуся. І в неї вже є синочок, мій племінник Кирюша. Народився 22.02.2022 свої перші дні прожив у бомбосховищі...
Крім трьох своїх дітей, подружжю Голубів судилося ростити ще й Андрієвого племінника, який в 11 років лишився круглим сиротою.
- Ми забрали Богдана під опіку, бо більше було нікому: і його батьки, і бабуся та дідусь померли. Зараз йому 17. Захотів бути лікарем. Щоб вступити на хірурга, забракло всього 1 бала. Навчається поки що в медичному коледжі в Ніжині.
Свої діти Голубів - 12-річний Олександр 10-річна Анастасія і 6-річна Аліса.
Разом подружжя вже 15 років. Познайомилися ж на весіллі у спільних знайомих.
- Уже на четвертий день я сказав, що кохаю її, - усміхається 38-річний Андрій. Спитала: “Як доведеш?” - “Виходь за мене заміж”. Вона недовго думаючи погодилась. Хоча в неї стільки ухажорів було в Києві, де тоді працювала! А вибрала мене, а не якогось столичного мачо!
На фото Андрій Голуб
Одружилися за рік. На весілля заробили самотужки. До речі, обоє дуже рано мусили подорослішати й піти на свій хліб.
- Я закінчила 9 класів ів 14 років поїхала навчатись до Чернігова. Мені, дитині з маленького села Залізний Міст, було дуже важко адаптуватись у великому місті, я постійно плакала, хотіла додому. Вибір фаху був випадковим: у школу передали брошури з навчальними закладами, й бабуся вирішила віддати мене на перукаря. До того я навіть ніколи не була в перукарні. А коли вперше потрапила, мені там стало дуже цікаво. Стільки різних гребінців і ножиць...
У зошиті з перукарської справи я малювала інструменти, щоб усі запам'ятати. Вже у 16 пішла спочатку на стажування, а після - на роботу в салон краси у Корюківці.
Андрій після 9 класу поїхав на заробітки до Москви. Тож до роботи ми звикли з юних літ. І всі спільні подружні роки вони трудилися, перетворювали сільську хату в Семенівці на затишний дім, у якому є все.
Андрій за фахом електрик, а всіх інших ремонтних робіт навчився сам. У дворі поробив хороші сараї, розводив по п'ять свиноматок, ростив і продавав поросят. Ми приватизували 5 га землі. Викорчували на ній всі дерева, саджали гарбузи, сушили і здавали насіння. Через програму кредитування для багатодітних сімей узяли трактор, до нього купили саджалки, копалки.
У мене ж 13 років була своя перукарня «Єва». Із червня 2020-го я очолювала семенівську філію «Безкоштовного магазину “ДякуЮ”. Планували й далі жити і працювати вдома, але...
ВІЙНА
- У перші дні повномасштабного вторгнення в голові, як і в багатьох, був хаос, нерозуміння. що робити далі. Ми чули, як цілодобово в нас над головами авіація літала на Чернігів. Бензовози через Семенівку йшли. Ми по можливості передавали знайомим: «До вас полетіла “пташка”, “поїхали молоковози”, — розказує Андрій. Йому випало зіткнутися з ворогом впритул, коли той зайшов у Семенівку.
Я їхав по молоко в Залізний Міст, зі мною була Настенька. Бачу: стоїть пікап і з десяток російських військових. Наших хлопців по пояс роздягли — татуювання шукали. Ми вернулися додому, а годин через три знову поїхали в надії, що їх там уже немає. Але стояли. Я вже й того молока не хотів...
Розвернувся, аж доганяють, підрізають, вилітають двоє в балаклавах: «Вышел из машины! Ты что тут второй раз шныряешь? Разведчик?» Кажу: «Який розвідник, я з дитиною по молоко їду». Побачили дочку, до неї: «Успокойся«. Щоб не плакала, віддали їй свій сухпайок. Мене не роздягали. Прошмонали машину й відпустили.
Семенівці звикли жити поряд з потенційною небезпекою.
— А з цьогорічного лютого почалися постійні обстріли прикордоння. Діти полякалися, у них почалися проблеми зі здоров'ям, - продовжує уже Євгенія. — Ми стали виїжджати із Семенівки у Чернігів на кілька днів, щоб вони заспокоювались. У нас тут дача, хоч і без вигод. Перебиратися назовсім і не думали! Посадили городи. Але 28 квітня авіабомба прилетіла сусідам. Ми з дітьми тоді були в Чернігові, а ось Андрій — дома.
Я думав, що вже все... Того реактивного реву ніколи не забуду!..
Бомба пролетіла буквально в мене над головою і впала за 30 метрів у сусідську каналізацію поряд із лазнею. Як бахнуло!.. Сусідів поранило. Я вижив дивом! Інстинктивно зробив кілька кроків за літню кухню, вона мене закрила від осколків.
Ми вирішили виїжджати, бо я там жити вже не міг. У мене й досі лишився панічний страх. Коли буваємо в Семенівці (перевозимо все поступово), то мимоволі шукаю стіну, до якої в разі чого можна притиснутися.
«ВЛАСНА СПРАВА»
Родина переїхала в Чернігів, на свою недобудовану дачу в садовому товаристві «Енергетик» в урочищі «Святе». За літо Андрій сам склав грубу, утеплив будиночок. Влаштувався працювати на автозаправку. Шукала себе і Євгенія.
На фото Євгенія Голуб
У Центрі зайнятості їй порадили взяти участь у проекті мікрогрантів «Власна справа» урядової програми «єРобота». На своє нове дітище вже у Чернігові вона отримала 250 тисяч гривень І в червні з допомогою всієї родини відкрила на ринку «Віола» «Експрес-перукарню», де можна підстригтися швидко й недорого. Потихеньку справа пішла.
За грантовою програмою Євіенія мала працевлаштувати до себе двох людей. Однією з них стала також переселенка із Семенівки Наталія Секретна, яка перебралася до Чернігова з двома дочками — 14-річною Анею 17-річною Поліною.
- Я ще в Семенівці ходила стригтися до Жені. Й сама хотіла опанувати перукарську справу (раніше працювала фотографом). Туг по радіо почула Женине інтерв'ю. Подзвонила їй. Вона привезла мене в Центр зайнятості, звідки мене направили вчитися. Паралельно я все літо ходила сюди практикуватися. Женя дала мені всі інструменти, навчала, як правильно тримати ножиці, гребінець Люди погоджувалися стригтися в учениці за пів ціни.
Другою працівницею «Експрес-перукарні» стала чернігівка Тетяна Пінчук.
- Ми вже тут як одна родина! Женя - дуже хороший майстер, нас учить і сама весь час навчається. Вона горить роботою!
«РОЗШИРЮЄМОСЬ!»
- Я постійно розширюю спектр послуг, — каже Євгенія. — Сама пройшла курси бровіста й барбер-курси, за іншою грантовою програмою отримала барбер-крісло, тож тепер у нас можна чоловікам підстригти й поголити вуса та бороду.
Наталія вивчилась на майстра манікюру та педикюру, ось і мені зробила «нові» нігтики. Для неї я придбала все необхідне обладнання. На розвиток бізнесу постійно шукаю інші гранти, хапаюся за будь-яку можливість. Бо тепер уже відповідаю не лише за себе, а й за своїх дівчат. Недавно до нас приєдналась іще одна моя землячка, яка давно живе тут, - Сніжана Чудновська Максимально створюю для них всі умови.
Ми вже переросли експрес-перукарню, тепер у нас салонний рівень. Тож будемо розширюватися й міняти концепцію. Поки що виношую ідеї назви бренда, вивісок, хочу зробити салон краси для всієї сім’ї, куди можна прийти разом й отримати всі послуги одночасно: мама - зробити зачіску, манікюр, педикюр, тато - причепурити бороду, дитина точно не відмовиться підстригтися в кріслі у вигляді червоноі машинки.
Для розширення знайшли приміщення неподалік.
- Воно дужо запущене, але більше, ніж у нас зараз, плюс опалюється. Ця будівля ще 30-х років, кажуть, тут і була колись перукарня, — веде Євгенія на екскурсію в мікрорайон Шерстянка.
- Обладнаємо робочі місця для трьох майстрів-перукарів, майстра манікюру й педикюру, бровіста і для надання барбер-послуг. Зараз власним коштом ставимо нові двері й вікна. Спішимо, щоб до кінця листопада переселитися.
- Напишіть, що вона мені продиху не дає! — жартома скаржиться Андрій. — Тут працюєш дотемна, а вона ще вдома: “Причепи карнизи”. Я - затятий рибалка, та за літо на риболовлю жодного разу не з'їздив. Якщо ж серйозно, то дуже важко покинути усе нажите і починати спочатку! Мусимо останні свої копійки вкладати.
Скоро перевеземо на дачу свинок (їх 11 голів), тільки треба ще сараї для них доробити. Картоплю й гарбузи недавно зібрали під обстрілами і трактор уже перевезли. Він дивом уцілів під час квітневого прильоту. А от сушарку нашу розбомбило.
- Заберемо й собачку, яку колись врятувала Настя. Ми вже й тут узяли двох безпритульних песиків. Я не могла в цьому відмовити дітям. Їм особливо важко, сумують за домом, друзями, за семенівською школою, вчителями.
Дякую ГО «Дитячий фонд Чернігівщини» та її керівниці Валентині Хуторненко за пропозицію відправити моїх дітей на відпочинок до Іспанії. Два місяці Сашко і Настя провели там у чудовій родині, з якою настільки здружились, що тепер вона запросила вже нас усіх на новорічні свята.
Євгенія знайшла роботу в магазині поряд зі своєю перукарнею ще й для семенівської сусідки Каті, на обійстя якої у квітні прилетіла бомба. Вона після лікування осколкових поранень додому не повернулась. А тут, на новому місці, переселенцям легше всім разом...
Джерело: газета “Гарт”, Аліна Ковальова
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Теги: Голуб, родина, Семенівка, перекурня, переселенці