Володьководівицькому ліцею 155 років

Понедельник, 30 Октября 2023 16:07 | Просмотров: 1716 | Обновлено 30 Октября 2023 17:28

Розвиток освіти у Володьковій Дівиці був тісно пов'язаний із загальносуспільними процесами, які відбувалися в Україні. Однією з найпоширеніших форм навчання дітей були початкові школи, які існували при храмах. Їх ще називають парафіяльними. Ці школи продовжували розвивати традиції давньоруських шкіл, які також відкривалися при церквах, куди дітей віддавали у такому ж самому віці.

У ХVІІ столітті у Дівиці було два храми: Богоявленський і Миколаївський, які були осередками не тільки духовності, а й писемності та освіти у селі. Саме при них існували школи. Це були невеличкі навчальні заклади, де дітей вчили читати, писати, співати, використовували більш індивідуальні методи роботи з учнями. Заняття проходили в церкві, або в помешканні дяків чи когось іншого, хто навчав дітей. Для навчання грамоти і письма користувалися граматиками Лаврентія Зизанія, а для читання використовували Часослов і Псалтир.

За даними полкових ревізій у Ніжинському полку в 1747 році значилося 215 шкіл, серед яких і дівичанські. Парафіяльні школи зіграли велику роль у розповсюдженні знань серед населення. Як свідчать різні документи тих часів, знання письма в нашій країні було найпоширенішим, у порівнянні з іншими державами.

У боротьбі з безграмотністю серед населення важливу роль зіграли недільні школи, але чутки про те, що всіх, хто навчився грамоти запишуть у рекрути, спричинили відтік із шкіл. У зв’язку з цим архієпископ Чернігівський і Ніжинський Філарет (Гумілевський) запропонував священикам оголосити про відкриття недільних шкіл по всіх церквах. Так у 1861 році розпочала діяльність недільна школа при Богоявленській церкві, а у вересні цього ж року священик Амос Ячницький отримав від владики Філарета благословення і подяку за оперативність виконання доручення. На подарованій князем Михайлом Павловичем Голіциним землі у 1862 році звели окреме приміщення для школи з двома кімнатами, з маленькими сіньми та коміркою. Для облаштування використали 45 рублів сріблом із церковної скарбниці. У 1866 році у школі навчалося 28 учнів віком від 7 до 16 років.

Після земської реформи 1864 року, були створені земства, які завідували освітою, медициною, будівництвом доріг та іншим. Саме у 1868 році земство звернуло увагу на освіту у Володьковій Дівиці, тоді ж Богоявленська недільна школа була реформована у земське однокласне народне училище. Вагомий внесок у відкриття училища зробив священик Лев Амосович Ячницький. Саме з цього часу бере початок світська освіта у селі. Попечительницею училища виступила княгиня Олександра Василівна Голіцина. Школа утримувалась на кошти земства, волості, попечителя та батьків. Навчання тривало 3 роки. За соціальним складом це були учні з дворянських, міщанських, козацьких та селянських родин. Першими вчителем був Василій Сірик (із місцевих) потім вчителювали Даниїл Полонський, Олександр Грембаль.

З часом вимоги до освіти стали суворішими, та й старе приміщення було затісним і не відповідало вимогам часу. Дівичанське волосне правління направило клопотання про будівництво нового приміщення для школи до Ніжинського повітового земства, на що останнє дало згоду та виділо для цієї справи 800 рублів. У 1878 році будівництво завершилося і новий навчальний рік розпочали у сучасній просторій школі. Це дало змогу прийняти більшу кількість сільчан, які бажали вчитися. У 1887-1888 навчальному році училище було трете у повіті по кількості учнів. Тут навчалося 104 хлопчики та 13 дівчаток, а випускниками стали 17 юнаків, які отримали пільгові посвідчення ІV розряду при відбуванні військової повинності.

Школа 1878 року будівництва

Збільшення учнів дало змогу ввести посадо другого вчителя. Свого час у школі працювали Андрій Гапей, Іван Цехмістренко, Іван Померанцев, Ольга Климович, Степан Кононенко, Митрофан Ячницький. Варто зазначити, що дворянка Ольга Ієронімівна була першою жінкою педагогом у школі. Вчительська ставка становила 200 рублів. Після трьох років нараховувалась надбавка, а за успішне навчання передбачалася грошова винагорода. До речі, щоб отримати у повіті вчительське жалування, були закладені кошти «на дорогу» 5 рублів 88 копійок для дівичан.

З моменту відкриття і до 24 грудня 1902 року незмінним законовчителем був настоятель Богоявленської церкви Лев Ячницький. 34 роки законовчительства отця Льва у земській школі не обмежувалися тільки викладанням слова Божого. У 1896 році повітове земство ініціювало відкриття при Дівичанській школі вечірніх повторювальних занять, куди було прийнято 35 сільчан. Добре розуміючи ситуацію батюшка взяв справу в свої руки і подав клопотання про перенаправлення ініціативи земства, а саме про відкриття вечірніх класів для неграмотних дорослих, оскільки шкільна система більш-менш охоплювала молоде покоління.

На початку ХХ століття кількість жителів Володькової Дівиці стала стрімко зростати, тому питання про спорудження нової шкільної будівлі постало само собою. На сільському сході 3 жовтня 1904 року було прийнято рішення про будівництво училища на 200 учнів; підрахований кошторис на суму 12500 рублів та направлено клопотання про видачу із губернського шкільного фонду позики на реалізацію цієї мети.

Пройшовши бюрократичну тяганину в 1905 році поруч із старою школою біля Базарної площі розпочалося спорудження. Фінансову допомогу надавало міністерство, губернське і повітове земства, меценати, але основний тягар лягав на Товариство козаків і селян власників Дівиці. Спорудження планувалося завершити до літа 1907 року. Через неврожаї 1907-1908 років сільчани не змогли вчасно розрахуватися із підрядчиками тому будівництво затягнулося. Уповноваженими по будівництву обрали Ізмаїла Гаврилка та Онуфрія Федорину, які пильно стежили за якістю виконання будівельних робіт і у разі виявлення порушень, негайно вживали відповідних заходів. У ході будівництва Товариство козаків і селян власників вирішило збільшити розміри школи на 250 учнів, а відповідно зріс і кошторис по будівництву до 23 тисяч рублів.

Школу будували з дотриманням жорстких нормативних вимог стосовно об’єму та площі класних приміщень, а також щодо їхнього належного освітлення та інсоляції. Віконні прорізи класних кімнат зорієнтовані переважно у західному та східному напрямках, аби забезпечити розсіяне сонячне світло, максимально комфортне для читання та письма. Під час зведення школи застосовували передові технології та обладнання, влаштовували печі підвищеної теплоємності.

Земська школа. Сучасний вид

Незважаючи на економічну скруту, для його зведення застосовували високоякісні довговічні матеріали та новаторські проектні рішення. Характерною ознакою школи стало архітектурно-стилістичне вирішення її фасадів виразно світського характеру. Школа П-подібна в плані будівлі, має чітке функціональне зонування приміщень, де просторі класні кімнати разом з допоміжними приміщеннями та учительською згруповано навколо загальної рекреації. Фасад школи має симетричну композицію, що є характерним для стилю раціоналізму. Її оздоблення є досить стриманим, без надмірної декоративності. Вона стала першою громадською будівлею новітнього часу на селі – своєрідним храмом знань та поряд з церковними спорудами, набула значення архітектурно-містобудівних домінант поселення.

На позачерговому повітовому зібранні 24 листопада 1909 року були висунуті кандидатури на попечителя училища: Федора Яковича Безкорадного та таємного радника Федора Леонтієвича Сулія. Закритим голосуванням одноголосно було обрано останнього, який пожалував 1500 рублів на будівництво, 500 рублів внесла княгиня Марія Павлівна Довгорука.

Ніжинська повітова учительська рада на своєму засіданні 11 листопада 1910 року заслухала відношення інспектора народних училищ ІІ району Чернігівської губернії від 30 жовтня того ж року про перетворення з 1 вересня 1911 року однокласного Дівичанського початкового народного училища у двокласне, відповідно до положення про народні училища від 25 травня 1874 року.

Першим завідувачем двохкласного чотирьохкомплексного народного училища став Микола Петрович Крапив’янський, законовчитель – настоятель Миколаївської церкви села Димитрій Варламович Григоровський та вчителі: Леоніла Іванівна Петровська, Євгенія Василівна Петровська, Євгенія Михайлівна Каменська. На утримання училища та вчителів у рік виділялося 1960 рублів. У приміщенні старої школи, коли завершилося повне устаткування новобудови було відкрите ІІ Дівичанське однокласне земське народне училище.

У листопаді 1919 року в Дівиці була встановлена радянська влада. Серед перших декретів Радянського уряду був декрет і про освіту. Школа відокремлювалася від церкви, створювалася єдина двоступенева трудова школа. Вона була перетворена у І Володьководівицьку семирічну трудову школу соціального виховання змішаного типу навчання (для дівчат та хлопців). Набір учнів проводився кожен рік; навчання відбувалося у дві зміни та велося українською мовою. Але не розрахувавши ні сил ні можливостей повернулися до чотирьохрічного навчання, оскільки не всі діти через матеріальне становище родини могли повністю пройти навіть курс початкової школи.

Тетяна Олексіївна Рекун та 1 клас біля Красної школи

Характерними для шкіл усієї Радянської України було недостатнє фінансування та застарілість матеріальної бази. Школа мали не більше 30% від потрібної кількості підручників. Великі надії республіканська влада покладала на місцеві бюджети, але вони не виправдалися.

Серед вчителів було не мало таких, які починали свій педагогічний шлях ще до революції. Тут працювали пліч опліч два майбутніх доктори наук Павло Павлович Плющ (з 1 листопада 1924 року директор школи) та Іван Давидович Бойко, рідня священика та члени партії.

У 1921-1922 навчальному році вчилося 134 хлопчики та 55 дівчаток та працювало 7 педагогів. З 1922 року директором був Євген Олексійович Теплов. У жовтні того ж року школа отримала земельну ділянкою розміром близько 3,5 гектари, на 2,56 яких ріс сад. Освітлення здійснюється гасовими лампами, а опалення – дровами за допомогою грубок. В школі був куточок живої природи, чарівні ліхтарики та діапозитиви.

Під час Першого всесоюзного перепису шкіл посаду директора займав Дементій Іванович Добренко, 1900 року народження. Він закінчив Вищу початкову школу та Педтехнікум. Крім директора у школі працює 8 педагогів та 2 техпрацівниці. У навчальному закладі функціонує 5 основних груп та 4 різнобіжні та навчається 317 учнів серед них 102 дівчинки, деякі долають для цього п’ятикілометрову відстань. 49 бажаючим було відмовлено у навчанні: 34 переростки, 15 через недостатню кількість місць.

Учні школи біля церковної огорожі. 1933 рік

У 1928 році разом із селом була перейменована і школа у Червонопартизанську, а на додачу, Ніжинський округовий виконавчий комітет 9 лютого 1928 року школі присвоїв ім’я Григорія Івановича Петровського у зв’язку з відзначенням 50-річчя від дня його народження. Радянська влада провела роботу з безграмотністю серед широкого кола населення, організувавши вечірні школи та лікбези.

У 1938 році семирічна школа перейшла на десятирічний термін навчання. З підвищенням статусу школи як середньої, педагогічний колектив поповнився новими кадрами. Директора призначили Івана Васильовича Микитенка, історика за фахом. Шкільна дітвора в ті далекі часи жила весело і змістовно. Школа мала патефон, а струнний оркестр налічував 28 інструментів. Керував ним талановитий скрипаль Михайло Андрійович Білик. На конкурсах художньої самодіяльності займали перші місця в окрузі та області. Шкільний хор, яким управляв учитель співів Борис Порфирович Дейнеко, був одним із кращих у районі. Добре було поставлено військово-патріотичне виховання, працював фізкультурний гурток під керівництвом Сергія Юхимовича Утви. Взимку ходили на лижах, проводили стрільби з дрібнокаліберної гвинтівки, здавали нормативи на значки: «Будь готовий до праці та оборони», «Ворошиловський стрілок». У 1938 році вперше у школі новий рік зустрічали із ялинкою і бал-маскарадом. Електричного освітлення не було. Під керівництвом вчителя фізики Сергія Степановича Шелеста, який пристосував динамо-машину, хлопці по черзі крутили її тим самим забезпечили світло на святі.

У 1941 році відбувся перший випуск середньої школи. До початку війни проблема з ліквідацією безграмотності була вирішена. У суботу 21 червня 1941 року о вісімнадцятій годині в школі розпочався випускний бал. Музика, веселий сміх, розмови про майбутнє звучали повсюди. Випускники зустрічали схід сонця на березі Нового Потоку, а над їх головами вже летіли німецькі месери. Значна частина вчителі пішла у військкомати і була направлена на фронт. З перших днів війни вчителі та учні брали участь у підготовці оборони села.

Перший випуск середної школи. 1941 рік

Після загарбання Дівиці німцями 15 вересня 1941 року, окупаційна влада відкрила школу, але ненадовго. Потім у навчальному закладі розміщувалася комендатура, а в підвальному приміщенні – в’язниця.

Серед 150 заручників, розстріляних нацистами в Ніжині 9 липня 1942 року за вбитого партизанами німця і собаку, були і вчителі Михайло Михайлович Овдієнко, Сергій Степанович Шелест, про що нагадує пам’ятна таблиця на західній стіні школи. Поряд з нею розміщена інша – «в школі вчився і працював Герой Радянського Союзу Микола Дмитрович Симоненко».

Після звільнення Дівиці 15 вересня 1943 року розпочалися роботи по підготовці школи до навчального процесу. Це було зробити зовсім не просто адже вона була одна з найбільш постраждалих у районі (від другого поверху залишилися тільки стіни центральної частини), а збитки нанесені закладу німецькими окупантами становив 1 051 150 карбованців.

27 вересня 1943 року школа відчинила двері для своїх вихованців. В цей нелегкий час школу знову очолив Дементій Іванович Добренко. Вчителі, які повернувшись з війни, продовжували працювати в школі. Серед них Борис Віталійович Барановський, Петро Полікарпович Голець, Ольга Петрівна Желязо, Микола Олександрович Сірик.

Навчання відбувалося у різних пристосованих приміщеннях, навіть у приватних будинках мешканців села, які знаходилися недалеко від Базарної площі. Майже 10 років тривають відновлювальні роботи «земської» школи і тільки у 1953 році приміщення змогло прийняти учнів. З цього часу і до 1984 року «земська» школа була центром освіти села. В ній розміщувалася шкільна адміністрація, вчительська, піонерська, бібліотека, кабінет біології, фізики, хімії та іноземних мов, а в колишньому підвалі-тюрмі – буфет. У 1961 році у навчальному закладі був відкритий музей бойової та трудової слави.

У класах школи

У післявоєнний час всі сили народу були спрямовані на відбудову народного господарства. Поступово змінювався і стан у школах. В кабінетах з’являлися нові меблі, навчальні посібники. Покращувався матеріальний стан вчителів. 1125 учнів навчалися у двох початкових, восьмирічній і двох середніх школах, їх навчали 40 учителів.

Педагогічний колектив. 1964 рік

У 1950-х роках середня школа була серед кращих у районі і мало досить міцну навчально-матеріальну базу. Була також своя пасіка із 20 вуликів. Заклад мав два автомобілі, трактор, три мотоцикли, радіовузол, теплицю, власну електростанцію.

Вивчають автосправу

На базі школи був інтернат для проживання дітей із сусідніх сіл. 1 вересня 1977 року у шкільну родину влився колектив закритої восьмирічної школи села зі своїми вихованцями. Під час виборів до сільської ради депутатів трудящих, значна частина працівників освіти були обрані народними депутатами, а дехто умудрився і сільраду очолити.

1 вересня 1984 року було введено в дію нову двоповерхову споруду для школи, збудовану за типовим проектом із спортивним і актовим залами.

Так закінчилася багаторічна одіссея поневірянь у старих тісних приміщеннях, які свого часу займала школа. Директор вміло організував роботу колективу. Силами вчителів та учнів був збудований табір відпочинку на березі Десни, де щоліта відпочивало більше сотні дітей. Під керівництвом Катерини Леонідівни Овдієнко майже 10 років діяв хор учителів.

Свого часу завідуючими закладу працювали Микола Михайлович Тира (1946-1972 роки директорства), Михайло Трифонович Благінін (1972-1974 роки), Петро Михайлович Власенко (1974-1998 роки), Віталій Миколайович Шейко (1998-2002 роки).

У 2016 році разом із селом повернула історичну назву і школа, а відповідно до рішенням 22 сесії 8-го скликання Носівської міської ради від 17 червня 2022 року Володьководівицька школа отримала статус ліцею. За результати національного мультипредметного тесту в 2023 році ліцей зайняв 47 місце серед навчальних закладів області та у Носівській об’єднаній територіальній громаді та й з якісного складу педагогічних працівників заклад є лідером у громаді. І це не випадковість, адже Дівичанський навчальний заклад постійно займав І-ІІ місця у Носівському районі за результатами предметних олімпіад.

19 грудня 2021 року став функціонувати у закладі дошкільний підрозділ «Равлик», в якому працюють дві старші групи кількістю 38 вихованців. У ліцеї 25 технічних працівників здійснюють свою, можливо, не помітну, але таку важливу діяльність.

Рівномірне тихоплинне шкільне життя, яке не встигло отямитися від пандемії COVID-19 накрила інша, страшніша чума. Маскувальні сітки, окопні свічки, благодійні ярмарки, сирени.

Ліцей перейшов до навчання в умовах воєнного стану, а його вихованці-випускники стали на захист Батьківщини. Нажаль, не обійшлося і без втрат… Тепер Анатолій Буряк, Євген Закалюжний, Тарас Кулик, Олександр Даніш, Юрій Приходько, Сергій Риленко оберігають село і навчальний заклад з небесних обителей, а як пам'ять про їх самовідданий подвиг встановлені пам’ятні таблиці на стінах ліцею, звідки вони починали подорож у країну знань.

З 2002 року школою, а тепер вже ліцеєм керує директор Валентина Миколаївна Вовкогон. Незважаючи на проблеми сьогодення, очолюваний нею заклад успішно виконує завдання, які диктує життя.

У її команді 32 кваліфікованих спеціалістів, кожен професіонал у своєму предметі, адже у їх руках найдорожче, що є у громади – діти. Їх на сьогодні у ліцеї 318. Дівичанський ліцей – це не просто заклад, який дає знання, а й всебічно розвиває своїх вихованців. Яскравим свідченням цього є перемоги на предметних олімпіадах, спортивних змаганнях, творчих конкурсах. Щороку поповнюється золотий фонд, який нараховує не одну сотню медалей. Тисячі випускників працюють у різних галузях на різних посадах у всіх куточках України, близького і далекого зарубіжжя примножуючи славу своєї альма-матер.

Сьогодні ліцей продовжує і розвиває кращі педагогічні традиції минулого заради майбутнього. Особливе місце у виховному процесі відведено історії, адже тут добре знають, що вона є вчителькою життя. День народження ліцей святкує за старою доброю традицією у середині жовтня, коли у давнину починався навчальний рік. Особливо це було актуально у сільській місцевості, де все прив’язане до землі, а оскільки осінньо-польові роботи завершені, врожай зібраний можна було приступати і до їжі духовної.

P.S. Не обійшлося у 155-тирічному ювілею без ложки дьогтю… Незважаючи на такий поважний вік на освітянській ниві та численні здобутки на інтелектуальному просторі, хмари згустилися і над Володьководівицьким ліцеєм. Залишається відкритим питанням прийому учнів у 10-11 класи, довершуватимуть вони загальне навчання у рідних стінах чи деінде…

Сергій Тимошик, с. Володькова Дівиця.