Соцробітниця Наталя Кривоніс велосипедом возить клієнтам ліки та газові балони

Наталія Кривоніс з Пекарева обслуговує 9 підопіч­них, ще одна людина подала документи. У селі 2 со­ціальні робітники і всі, хто потребує їхньої допомоги, не обділений увагою соціальної служби. Найстаршій бабусі 92 роки.



Наталія каже, що всі бабусі намагаються її не за­вантажувати, самі можуть на городі дати лад, іноді приїжджають діти, які проживають у Сосниці, Києві, Сумах, є і в росії. А ось, наприклад, води внести, а особливо якщо із краю села потрібно їхати за нею до старостату, то тут без допомоги соціального робітни­ка не обходяться. Це найбільша нині проблема.

- Колодязь вийшов з ладу, а людину без води не залишиш, - каже Наталія Григорівна.

По графіку в село доставляють газ в балонах. Про їх доставку до бабусь теж турбується Наталія Кривоніс. Транспорту власного не має, тому мусить розвезти велосипедом на багажнику. Легше із до­ставкою зерна за паї, сільгосппідприємство за відпо­відну плату надає транспорт, яким доставляє бабу­сям зерно.

Не заростають травою двори і біля помешкань пі­допічних. У цьому за домовленістю допомагають ро­бітники з благоустрою. Ця послуга двом бабусям є платною, решті безкоштовною, все залежить від до­ходу.

Крім домашньої роботи, Наталія Кривоніс оформ­ляє субсидії, платить на пошті за електроенергію, передає показники електролічильників. Хто може сам дійти до пересувного відділення за пенсією, то сам одержує.
Ліки. З цим проблем у підопічних нема.

- У нас дуже гарна молода медичка, яка тричі на тиждень приїжджає із Шабалинова особистим авто і привозить всі необхідні ліки. Яких нема в аптеках, замовляє по інтернету або їй автобусом передають з Києва, така співпраця в неї налагоджена.

Важка робота соціального робітника на селі, та ви­бирати не доводиться. Наталія Григорівна багато ро­ків працювала у бухгалтерії сільської ради. А із ство­ренням „територіальної громади залишилась без роботи. їхати із рідного села не змогла. На той час батьки потребували постійного догляду. Тому вдячна за цю роботу. Старається до кожної бабусі (жодного дідуся не обслуговує) ставитись як до рідної.

Вихідних на такій роботі не буває. Треба йти у су­боту - йде, хліб привезли у село у неділю - теж іде. До речі, хліб возить підприємець з Мени через день. Сосниця давно відмовилась, бо невигідно.

Для бабусь головне не стільки допомога, скільки спілкування, увага. Всі вони живуть в різних куточ­ках села. Буває, хатина оточена з усіх боків нежили­ми дворами, які поросли бур’янами. Ні з ким і словом перемовитись. Тому дуже радіють, коли приходить Наталія Григорівна.

Олена Кузьменко, “Вісті Сосниччини”

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.