Кому присвятив перемогу менянин Владислав Лавський

З 28 липня по 8 серпня у китайському місті Ченду тривали головні студентські спортивні змагання - Всесвітня літня універсіада серед семи тисяч студентів-спортсменів 900 університетів зі 115 країн світу у 18 видах спорту. Збірну команду України представляв 61 студент з 28 закладів вищої освіти з 15 областей. Змагалися у 10 видах спорту: лег­ка атлетика, бадмінтон, художня та спортивна гімнастики, дзюдо, волейбол, тхеквондо, стрільба з лука, ушу і фехтування. Студентська збірна України посіла 13 загальнокомандне місце та отримала 11 нагород - чотири золоті, чотири срібні і три бронзові. Золото україн­ським студентам-легкоатлетам приніс наш Владислав Лавський. Він встановив особистий рекорд у стрибках у вистоту, подолавши планку, встановлену на висоті 225 сантиметрів. Нагороду Влад присвятив тренерці Мирославі Скалоцькій, на жаль, посмертно... і хоча в засобах масової інформації чемпіона представляли як львівянина, але на Мен- щині добре знають, хто він, Влад Лавський, і звідки.



У серпні українські медіа поширили новину: «Львів’янин Владислав Лав- ський тріумфував на Всесвітній універсіаді в Китаї у секторі зі стрибків у висоту». Але багато хто з менян, прочитавщи це, лише посміхнувся: «Який же Влад львів’янин? Він наш, менський!» «Наше слово» зустрілося з Надією Таратухіною, першою тренеркою нашого земляка-чемпіона, і поговорило про те, яким був його шлях до великого спорту.

БЕЗ ВИСОКОЇ КУЛЬТУРИ НЕМОЖЛИВО ДОСЯГТИ ВИСОТ

В роботі тренерки Менської ДЮСШ На­дії Таратухіної важливим є вміння підготу­вати своїх вихованців не лише фізично, але і морально. Саме так тренерка стає ще й вихователькою.

Минуло багато років, коли Надія Таратухіна вперше зустрілася з Владом Лавським. Тоді хлопчик, ще п'ятикласник, був таким, як і всі підлітки його віку: ба­лувався, десь трохи лінувався, пустував. На перших спортивних змаганнях йому ніяк не вдавалося відчувати висоту, він постійно збивав навіть початкові висоти. Але поступово наполегливість перемага­ла: хлопець не дуже засмучувався через невдачі, а ставив перед собою завдання і прямував до його виконання.

Перші вагомі здобутки Владислав мав через три роки. Будучи уже восьмиклас­ником, він став переможцем чемпіонату України у своїй віковій категорії.

- Йому було цікаво все, - пригадує На­дія Таратухіна. - Окрім фізичних наван­тажень під час тренувань, я розмовляю з вихованцями. Говоримо на різні теми. Іноді неочікувані: цікаві факти, події в науці, культурі, мистецтві... Я помічала, наскільки такі моменти захоплювали Владислава.

Згодом, коли хлопець подорослішав, він і сам зрозумів таку необхідність: Надія Петрівна робила з нього не лише спортс­мена, а й розвивала світогляд. Вона вважає, що в спорті без високої культури неможливо досягти високих результатів.

НАДІЯ ТАРАТУХІНА - І ТРЕНЕР, І ЛІКАР, І ДРУГА МАМА

Так поступово формувався характер Владислава Лавського. Його життя в Мені переважно було в межах трикут­ника «дім-школа-тренування». Планував майбутнє, в якому чільне місце посідала спортивна кар'єра. Важко було залишати рідну Мену, розставатися з улюбленою тренеркою. За шість років наставництва Надія Таратухіна стала другою мамою для Владислава. З її допомогою, прислухав­шись до мудрих порад, Влад обрав свій подальший шлях - вступив до Львівського державного училища фізичної культури (тепер - Львівський фаховий коледж спорту). По-новому своє майбуття Вла­дислав оцінив, коли отримав травму ноги.

- Травмувався Владислав ще у Мені під час тренування, - розповідає Надія Тара­тухіна. - Наслідки виявилися серйозни­ми. Вважаю, що тоді трохи не професійно спрацював лікар, який просто призначив мазь. Час минав, але покращення не наставало. Довелося звернутися до фа­хівців обласної лікарні в Чернігові. Там він пролежав на витяжці півтора місяці. Після цього ще пів року про тренування навіть не йшла мова.

Спортивне відновлення Владислава Лавського настало, коли він був у випуск­ному класі коледжу. Надія Петрівна спла­нувала цілу систему вправ, встановила послідовність навантаження. Це в подаль­шому і дало змогу остаточно вилікуватися і підтримати мінімум спортивної форми, без якої неможливо було швидко поверну­тися на спортивний майданчик. Для цього тренерка та її вихованець наполегливо з дня в день розраховували кожний рух. Поступово у Владислава вималювалася нова техніка стрибка у висоту.

КУМИРИ І НАСТАВНИКИ

У жовтні 2016 року легкоатлет виграє турнір у столиці, а згодом стає чемпіоном Чернігівщини. Вже в травні наступно­го року він - переможець чемпіонату України: стрибок на висоту 205 см був тоді нормативом кандидата у майстри спорту. Ще через місяць, коли відбува­лися відбіркові змагання на чемпіонат світу, Владислав покращив власний ре­зультат на один сантиметр і став лідером в Україні серед юнаків. Його відібрали до складу команди легкоатлетів на по­їздку до Найробі (Кенія), де в липні 2017 року відбувався чемпіонат світу з легкої атлетики серед юніорів. Там 17-річний менянин протягом змагань двічі пере­вищив особистий рекорд. Талановитий хлопчина посів третю сходинку п'єдесталу пошани. Лише чотири сантиметри за­бракло тоді для виконання нормативу майстра спорту.

Літо 2017 року було щедрим на події у житті Влада. Бо, крім змагань та спор­тивних перемог, тоді він став студентом Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Ґжицького.
Здібний, наполегливий і відповідаль­ний. Таким його тепер знають у Львові. Там за сім років у Владислава усталилося нове життя - з новими правилами, нови­ми знайомствами, новими здобутками. Ним опікувалися досвідчені тренери зі стрибків у висоту Валерій Лебедюк та Мирослава Скалоцька. Але хлопець по­стійно тримає зв'язок з Надією Тарату­хіною - тренеркою, з якою робив перші кроки у спорті.



Мирослава Скалоцька

«Моє життя дуже змінилося з переїздом у Львів. В училищі я перебуваю у спортив­ному середовищі, де всіх об'єднує інтерес до спорту. Це стимулює наполегливо тре­нуватися», - зізнавався тоді Владислав.
У Львові зміг налагодити тісний контакт і взаєморозуміння зі своєю новою тре­неркою - вчителькою відділення легкої атлетики училища Мирославою Скалоцькою. Вона ж тішилася перспективним вихованцем, сумлінно працювала над його спортивним вдосконаленням.

Коли Влад ще жив у Мені, то мав своїх кумирів. Під час навчання у Львові список став ширшим. Він симпатизує італійсько­му стрибуну Джанмарко Тамбері - чемпі­ону Європи 2019 року зі стрибків у висоту у приміщенні. А також палко вболіває за дніпрянку Ярославу Магучіх - чемпіонку Європи, рекордсменку світу серед дівчат віком до 18 років. Захоплюється титу­лованим вихованцем рідного училища.



У стрибках у висоту на Всесвітній літній універсіаді в Ченду (Китай) Владислав Лавський (праворуч) виборов золоту медаль, а житомирянин Роман Петрук - бронзову

Дмитром Дем'янюком, який у свої майже сорок років продовжує наполегливо трену­ватися і цим мотивує наших спортсменів.

СХОДИНКИ ЙОГО П'ЄДЕСТАЛУ ПОШАНИ

Хоча Владислава давно вже вважають своїм у Львові, але кожна його пере­мога (так само, як і кожна невдача) залишаються під пильним оком земляків і, зокрема, його першої тренерки Надії Таратухіної. Так було і у 2018 році, коли на чемпіонаті України з легкої атлетики се­ред юніорів Владислав стрибнув на 219 см, що стало його особистим рекордом і підкоренням нормативу майстра спорту України. Тоді він виконав норматив на участь у юніорському чемпіонаті світу, що відбувся у Тампере (Фінляндія).

Успішним став для Владислава се­зон 2019 року. На чемпіонаті за кубок України з легкої атлетики він стрибнув на 215 см, що стало його найвищим досягненням в змаганнях у закритих приміщеннях. А на змаганнях України з легкої атлетики серед юніорів він став чемпіоном. Той результат (218 см) відкрив участь у юніорському чемпіо­наті Європи, який відбувався у Буросі (Швеція). Однак там Владислав показав не найкращий результат: він виборов 10 місце. На молодіжному чемпіонаті Європи в Таллінні (Естонія) в 2021 році Владислав був п'ятим.

У липні 2022 року у Львові відбулися перші офіційні змагання з легкої атлети­ки від початку повномасштабної війни.

Мирослава Скалоцька - співзас- новниця спортивного клубу «Висота» та тренерка з легкої атлетики. Більше 20 років працювала у Львівському фаховому коледжі спорту. Пішла з життя 4 червня 2023 року на 51-му році життя.
У стрибках у висоту Владислав стає переможцем. Тоді він досяг особистого рекорду (220 см). На такому ж турнірі з переможною висотою спортсмен під­твердив чемпіонський титул і цього року.

ТРІУМФ - ЯК ПАМ'ЯТЬ ПРО ТРЕНЕРКУ

Ледь встигли завершитися змагання цьогорічного кубка України з легкої атле­тики, як Владислав Лавський вирушив до Китаю. Там, у місті Ченду, з 28 липня по 8 серпня відбувалася літня Всесвітня універ­сіада. Наш земляк, як виявилося, поїхав туди не даремно - у Піднебесній на нього очікував справжній тріумф. Влад приніс єдине золото українським студентам-лег- коатлетам на цих змаганнях. Він встано­вив особистий рекорд - 225 сантиметрів (попередній його рекорд - 224 см).

Після нагородження Влад зізнався, що свою золоту нагороду він присвячує тренерці Мирославі Скалоцькій. На жаль, посмертно.

- Емоції переповнюють, - прокомен­тував Влад свій виступ на Всесвітній уні­версіаді. - Якщо чесно, не очікував такого результату. Була важка дорога сюди, ще й в дорозі трохи отруївся. Вже був задово­лений, коли пройшов у фінал, стрибнувши 2.20, - для мене це високий результат. У підсумку завоював перше місце. Дякую своєму теперішньому тренеру Валерію Лебедюку, який мене підготував на ці змагання. Та понад усе хочу подякувати своїй тренерці Мирославі Скалоцькій, якої, на жаль, вже немає з нами. Вона дуже багато зробила для мене. Я завжди буду її пам'ятати. Присвячую цю медаль їй. Також дякую всім українцям, які в такі тяжкі часи тримають нашу Україну. Ми обов'язково переможемо!

Хто знає, може, саме Мирослава Ска­лоцька найбільше вірила у свого учня, робила все для його зростання і вдо­сконалення. Безумовно, що вже з небес допомагала Владу стати чемпіоном.

Віталій Сергійко, “Наше слово”. Фото з архіву Львівського фахового коледжу спорту

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.