Назар Назаров понад двадцять років збирає колекцію жуків

Назар Назаров, науковий співробітник Мезинського національного природного парку, про комах знає в рази більше ніж кожен із нас. Він їх вивчає майже половину свого життя. Має і вражаючу колекцію жуків, серед яких є екземпляр із понад столітнім віком.



Захоплення родом із дитинства

Нещодавно гостювали у Деснянському у Мезинському національному природ­ному парку. А там познайомилися з його науковим співробітником, ентомологом, зо­ологом і надзвичайно цікавим співрозмов­ником Назаром Вікторовичем Назаровим.

Назар Назаров - ентомолог, тобто займається дослідженням різноманітних комах. І якщо у більшості жуки не викли­кають захоплення, а інколи навіть навпаки - неприязнь виникає, то для дослідника із Деснянського комахи - це цілий всесвіт, різноманітний, цікавий, надзвичайний. Жуками, як не дивно, навіть нас науковець зацікавив.

Погодьтеся, професія ентомолога до­сить незвична. І ще, як з'ясувалося, не дуже вже й поширена: не так уже й багато науковців на теренах нашої держави за­ймаються дослідженням комах.

- А де вчилися на ентомолога? - ці­кавлюся.
- Закінчував Ніжинський державний університет. Хоча із спеціальністю досить цікаво вийшло, бо у старшій школі хімією захоплювався. Тому й вступив на спеціаль­ність «Хімія і біологія», аби отримати вищу хімічну освіту. Але вже під час навчання у вузі всерйоз захопився біологією, - роз­повідає Назар Назаров. - А біологією я цікавився ще із самого малечку. У нас дача була біля лісу. Тож я брав бінокль тата і йшов спостерігати за птахами. А потім у книжках шукав цих птахів, читав про них. Так само із рослинами було. Мені надзви­чайно цікаво було.

- А коли ж комахи з'явилися у вашому житті?
- Це все родом із дитинства. Бо мене ж не лише птахи, звірі і рослини цікавили. Захоплював своєю різноманітністю і світ комах, - відповів науковець.

І про різноманітність. Приміром, лише на території Мезинського НПП зареєстро­вано більше двох тисяч видів комах. І це при тому, що великими групами тут ніхто і не займався. Тож, упевнений науковець, у парку їх не менше десяти тисяч видів. А у цілому світі описано, уявіть собі, понад два мільйони видів комах.

До речі, Назар Вікторович - ніжинець. Хоча і Коропщина для нього теж рідна. Бо ж із Накота родом його мама, тож улітку на канікули частенько до бабусі приїжджав. Із дитячих спогадів - і риболовля, і торф'яні кар'єри, і пасіння гусей та варіння смачної юшки біля копанки....

- А як ви опинилися в Деснянському? Після навчання прийшли працювати у Мезинський НПП?
- Ні. Після навчання я працював чотири роки у Поліському заповіднику на Жито­мирщині. А потім через певні побутові при­чини вирішив шукати інше місце роботи. Так у 2010 році й опинився у Деснянському, - пояснює співрозмовник. - Ентомологія - це основний мій профіль роботи, а оскільки в парку я єдиний зоолог, тож і цей напрямок діяльності теж переважно на мені.

- Робота у вас цікава? - хоч і розумію, якою буде відповідь, проте все одно за­питую.
- Звичайно. Це ж не лише робота. Це моє життя, моє хобі.

У колекції - столітній китаєць

Сидимо, балакаємо, розпитуємо, а в той же час очі розглядають полиці з коро­бочками, а мозок фантазує.

- Напевне, в отих коробках жуки? - ці­кавимося у науковця-ентомолога.
- Так. Одна частина - це моя особиста колекція, інша - це колекція Мезинського парку, - задовольняє журналістську ціка­вість Назар Вікторович. - Свою колекцію був змушений перенести у приміщення парку, бо в квартирі вже не вистачає місця.



- І скільки жуків налічує ваша колекція?
- Навіть не скажу, бо ніколи не підрахо­вував. А ось видів уже за дев'ятсот перева­лило. Тож жуків у рази більше, - відповідає.
І якщо до цього часу розмова була більш-менш офіційною, журналістське інтерв'ю на наукову тематику, так сказати, то після відкриття першої коробки із жу­ками у нас із колегою відкрилася дитяча цікавість. І, чесно кажучи, ніколи не дума­ла, що роздивлятися жуків буде настільки цікаво. А вони, жуки, - і маленькі, і великі, і з різними кольорами і відтінками. І кожна нова відкрита коробка - це наші нові вра­ження та емоції від побаченого.

- І скільки ви вже свою колекцію зби­раєте? - знову із запитанням до співроз­мовника.
- З 2002 року. З університету ще, - по­чула у відповідь. - У цій колекції є жуки, що сам зібрав, є й такі, якими ми обмінювалися з іншими ентомологами. А ось подивіться на цього жука, - показує пан Назар на не­величку, не надто примітну комаху, - він був зловлений у кінці травня 1901 року в Китаї. Мені його подарували. До речі, я ж не всіма жуками займаюся. Розібратися з усіма мені не вистачить навіть кількох життів. Тож займаюся лише окремими групами. План максимум - зібрати по своїх групах усю фауну України. Мінімум - лише на території Чернігівщини.

Повернімося до жуків у коробочках. Екземпляр жука не має жодної цінності, якщо в нього відсутня етикетка. Навіть якщо це буде якийсь суперцінний екземп­ляр. На малесенькій етикетці вказується час збору, місце, біотоп і хто зібрав, назва жука на латині.

Повірте, за кожним жуком і жучечком у цій колекції - кропіткий труд, ціла наука і багаторічна практика. Бо жука не лише впіймати треба, а ще й умертвити в парах ефіру, правильно висушити, приклеїти. Маленьких жучків клеять на прямокутник цупкого картону - «плашку», великих - на­колюють на спеціальні ентомологічні бу­лавки. І всі ці ювелірні процеси робляться препарувальними голками, пінцетом, а часом і під бінокуляром. Та й зберігання велику роль відіграє.

- Ваша колекція, напевне, має якусь цінність? - запитую Назара Вікторовича.
- Наукову однозначно. І грошову, ма­буть. Але я ніколи цим не цікавився. У моїй колекції немає якихось суперцінних жуків. І їх, щоправда, практично нема на теренах України. Хоча таких жуків можна і придбати для своєї колекції, та мене це не цікавить, - відповів мезинський ентомолог.

- А у вас ніколи не виникало почуття жалю до вбитих комах?
- Ні. Ви ж зрозумійте, кожен день по­мирають тисячі комах: їх з'їли, на дорозі задавило, дощ пішов - забило. Повірте, ручним збором комах винищити не мож­ливо. Наприклад, у Поліському запо­віднику у мене був такий випадок. Біля дороги лежала дубова трухлява колода.

І кожен рік я у ній збирав рогачиків. До десятка екземплярів для своєї колекції та для передачі в колекції наукових установ України, мені більше і не потрібно. Років зо три це робив. А тоді лісники прибрали цю колоду, бо вона заважала проїзду якогось важливого гостя. Вони її спалили. І більше цього виду у заповіднику я не зустрічав. У цьому місці він зник. Бо ось у тій трух­лявій колоді вид розвивався, - роз'яснює Назар Назаров. - А ще в біологів є такий принцип: якщо екземпляр не потрібний, то його не беруть. Тобто вбивство без цілі не вітається.

В одній із коробок ми й славнозвісного жука-оленя побачили, самця і самку. І по­чули про них багато цікавого. Виявляється, для науковців цей вид особливої цінності не має. А все тому, що цей жук не такий і рідкісний (хоча занесений до Червоної книги України), великий і, відповідно, ба­гато місця в коробці займає. Розпитали й про те, чому ж жук-олень так мало живе. Переповідаємо, а все тому, що у дорос­лому віці він не харчується, бо його роги - це насправді щелепи, тож їсти ними він не може, не зручно. Тому і живе жук-олень лише завдяки тим запасам, що личинка залишила.

Як же багато всього цікавого і непізна­ного навколо нас. Скільки тільки всього ми ще не знаємо, про що навіть не здо­гадуємося. Це було цікаве і надзвичайно пізнавальне знайомство. Хочете і ви нових знань і вражень, приїздіть до Мезинського НПП, і вас там обов'язково здивують.

Ірина Боровська, «Нові горизонти»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.