Тетяна Довженко 50 років шила білизну на Сосницькому ПрАТ «Еліта»

У червні відзначали своє професійне свято працівники галузі легкої промисловості. А це, не в останню чергу, жителі Сосницької громади, працівники Сосницького ПрАТ «Еліта» - ті, що нині трудяться в непростих воєнних буднях, і ті, хто все трудо­ве життя піднімав престиж фабрики, зберігав міцні трудові традиції та виробничі досягнення. Сосницю знає вся Україна, і навіть за­рубіжжя по виробництву вишуканої спідньої білизни високої якості. І навіть в цей нелегкий час, попри зимові відключення електро­енергії, доставку і збут сировини і продукції, працівники ПрАТ «Еліта» поспішали на роботу. Тож є великі сподівання, що підприєм­ство розвиватиметься, що ми і надалі будемо пишатися даною продукцією - стильною, зручною, яку, придбавши раз, повертаєшся знову. Серед тих, хто віддав легкій промисловості майже 50 років свого життя, - Тетяна Довженко.



Нині Тетяна Володимирівна вже 10 років як на за­служеному відпочинку. До швейно-галантерейної фабрики вона прийшла у 1970 році після того, як за­кінчивши училище, декілька років попрацювала у побуткомбінаті на пошитті чоловічого одягу. Тут ді­вчина з Ляшківців зустріла свого супутника життя, з яким разом пліч-о-пліч крокували по життю.
Про фабрику у Тетяни Володимирівни найкращі спогади.

- Спочатку 10 років я шила на різних процесах, а потім мене призначили майстром бригади, у якій було 26 швачок. Трудилися всі добросовісно, нама­галися виробити поставлені норми. Бригад на той час було 5. Працювали у дві зміни: перша - з 6.30 до 15.00, друга - з І5.00 до 23.30. Ще й суботи були ро­бочі. До такого режиму швачки всі звикли і опівночі ніхто не засинав, була норма, яку всі виконували - за день одна бригада давала 1 200 одиниць. Розмаїття кольорів, як нині, не було. Шили беж, біле, чорне. Найважче було шити чорне. А не дай Боже брак, тре­ба було перешивати.

Тетяна Володимирівна, як майстер, слідкувала за тим, аби всі були забезпечені своїм процесом робо­ти. Опівночі всі поспішали додому. Кого чоловік зу­стрічає. А на Покрову йшов цілий гурт фабричних ді­вчат, їм не страшно.

Про всіх Тетяна Володимирівна відгукується дуже тепло.

- Дівчата старалися. Про те, що хтось запізниться на роботу - і мови не було, хіба по поважній причині. Перекус теж на ходу. Хоч і була їдальня, але рідко хто годину обідав, бо кожна знала свою норму і намага­лася її виконати. Заробітки були достойні.

Тетяна Довженко жодного разу не пошкодувала, що півсотню літ присвятила легкій промисловості. Як вона ставилась до своїх підлеглих, так і вони ці­нували свого майстра.

- Якби було дуже важко працювати, то після пен­сійного віку ще 10 років не робила б. Але роки своє беруть. Коли була молодша, легше працювалось.

Вдома у жінки є швейна машинка і за потреби вона собі і нічну сорочку пошиє, і плаття. Коли були мали­ми діти, обшивала їх. То штори, то брюки підрубить - не забуває і тепер своєї професії майстриня.

Влітку копирсається на городі, квіти доглядає, взимку більше вільного часу.

Тетяна Володимирівна, як справжня жінка, завж­ди доглянута. Коли заговорили за фото для газети, відразу пішла до дзеркала, а повернулась справж­ньою леді.

- Я завжди, йдучи на базар, чи будь-куди підфар­бую очі, губи. І на роботу ніколи не ходила без макія­жу, - каже жінка, вважаючи, що жінка має завжди ви­глядати упевненою в собі.

Своє професійне свято Тетяна Володимирівна ні­коли не забуває.

- Колись були урочистості, нагороди, премії, - при­гадує вона. - Але й тепер ми зідзвонюємось, вітаємо одна одну, збираємось, бувало, і на річці. І не тільки у свято спілкуємось. Навіть на базарі, побачившись, радіємо, обнімаємось, цілуємось. Бо робота на фа­бриці - то наші найкращі роки!

А користуючись нагодою, вітаю всіх своїх колежа- нок з ким працювала, і тих, хто зайняв їхні позиції і нині розвиває легку промисловість Сосниччини з професійним святом.

Олена КУЗЬМЕНКО, «Вісті Сосниччини»

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.