Сергій Горкавий — 61-річний чемпіон з гирьового спорту

Сергію Горкавому (на знімку) з Корюківки в серпні виповниться 62. Багато хто з його ровесників у такому віці вже крехтять і скаржаться на хвороби та депресії, а він не лише тримає марку, а навіть дає фору набагато молодшим. У 55 вперше здійснив стрибок з парашутом. А на останніх змаганнях всеукраїнського масштабу "Кубок Сіверщини з гирьового спорту" (пройшли 11 червня), на яких було представлено 5 регіонів і більш ніж 60 спортсменів, Сергій Михайлович виборов перше місце серед ветеранів у ваговій категорії 60+!



- І що, ніякі артрити-артрози не непокоять? Ні­чого не болить? — запитую.

- Хіба так буває? — від­повідає запитанням.

У 2015-му — після учас­ті в АТО — він лікувався у 14 госпіталях і лікарнях, прохо­див реабілітацію в санато­ріях. Проблем зі здоров’ям (починаючи від низького тиску і закінчуючи болями в спині) було стільки, що до­водилося ковтати пігулки мало не жменями — це не рахуючи різних процедур. Спочатку дотримувався геть усіх рекомендацій лікарів. Та згодом на власний розсуд відмінив більшість їхніх при­значень і призначив собі ін­ше лікування.

- Найкраще - бігати. Без фанатизму — скільки можеш. Для мене в ідеалі це 8 кіл (майже 3 км) на стаді­оні.

Спортом Сергій Михай­лович захопився, ще коли навчався в школі (у Борзні — там народився і виріс). Лижі, футбол, хокей, віль­на боротьба, участь у змаганнях (і часто — перемо­ги чи призові місця) — цим, як правило, замінював по­сиденьки за пивом, коли був студентом, ще при со­юзі закінчив Гатчинське бу­дівельне училище в Ленін­градській області, потім — факультет фізичного вихо­вання і початкової військової підготовки Чернігівсько­го педінституту. Тому у великозагорівську школу (на Борзнянщині) у 1986 році прийшов працювати не про­сто випускник вишу, а кан­дидат у майстри спорту з вільної боротьби. І в закла­ді одразу ж з’явилася відпо­відна секція, а невдовзі її ви­хованці почали виборювати першість на обласних зма­ганнях.

— Потім склалося так, що спорт був на роки по­ставлений на паузу, — ка­же Сергій Михайлович. — Я одружився і, відпрацював­ши три обов'язкових роки в школі, переїхав у Дніпро. Народилася дочка, навали­лися сімейні клопоти, побут, пошуки роботи (працював у правоохоронних органах, на будівництві та інших робо­тах. — Авт.).

У 2012-му — після двадцяти з лишком спіль­но прожитих років — шлюб розпався. Чоловік повернувся додому в Борзну. У 2014-му, коли почалася війна, йому було 53. Та це ні­як не вплинуло на рішення піти в АТО добровольцем. Однак на передову потра­пив не зразу — спочатку був призначений командиром механізованого взводу в навчальному центрі у Дес­ні. Разом із колегами готу­вав для ЗСУ стрільців, тан­кістів.

Потім були Дебальцеве й Артемівськ. Там одним із завдань взводу, яким він ко­мандував, була охорона від дій диверсійних груп.

Потім знову служив у Десні, був заступником вій­ськового комісара з терито­ріальної оборони Борзнянського військкомату. У лис­топаді 2018-го майор Горкавий звільнився з військо­вої служби.

Сталися зміни і в осо­бистому житті, адже кохан­ня приходить не лише в молодості. З Іриною вони по­знайомилися телефоном у грудні 2014-го, коли Сергій воював на Донбасі. За три роки одружилися, і він пе­реїхав до дружини в Корюківку.

Влаштувався на роботу в Сядринський ліцей. Ви­кладає фізкультуру і предмет «Захист України». Іри­на Володимирівна — кон­сультант Центру професій­ного розвитку педагогічних працівників відділу освіти Корюківської міськради.

- Дружи­на захоплю­ється йо­гою, а я по­вернувся до гирьового спорту. Займався ним до 90-х років, — ка­же Сергій Михайло­вич.

Тож коли у 2021 році Сергій Пирковський (ві­домий тренер з Борзни — майстер спорту міжнарод­ного класу) запропонував приєднатися до команди гирьовиків Борзнянської ТГ «Гетьман», погодився не роздумуючи.









- І з ходу (змагання від­булися через два тижні, бу­ло 30 учасників) посів шосте місце, — згадує не без задоволення.

Відтоді тренування ста­ли постійними, зараз тричі на тиждень. Кожне — від 1 до 1,5 години. Гирі різні - 4, 8, 16,24 кг. Тех­ніку відпрацьовує вдома. Плюс біг — чотири рази на тиждень.

- Плюс п'ять соток го­роду. — посміхається.

Перед змаганнями на­вантаження більше. У ре­зультаті - переважно пер­ші та другі місця. Скажі­мо, у грудні минулого року на змаганнях «Кубок Фе­дерації гирьового спорту України», присвячених ЗСУ, серед ветеранів (віком 60-64 роки) Сергій Горкавий переміг у номінації «Напівмарафон», виконавши 180 поштовхів 16-кілограмовою гирею довгим циклом. А в цілому він — триразовий чемпіон України і чотирира­зовий Чернігівської області з гирьового спорту.

— У нашому ліцеї вчи­телює чемпіон! — з гордіс­тю каже очільниця навчального закладу Галина Кулик. — Уболіваємо за нього на кожних змаганнях. Сергій Михайлович щоразу при­возить показати свої наго­роди, розповідає про поє­динки, залучає учнів (у ліцеї навчається до 100 дітей. — Авт.) до занять спортом.

Як і наставник, ви­хованці теж на­лаштовані на перемоги — скажімо, коман­да ліцею з настіль­ного тені­су й досі не поступила­ся першістю, яку завоювала ще в 2021 році на змаганнях серед учнів закладів освіти громади.

Запитую Сергія Михай­ловича про нездійснену мрію.

— Дуже хотілося б, аби й на Корюківщині була та­ка команда, як «Гетьман» у Борзні.

Він готовий увійти до її складу. А чому б і ні? За пле­чима — тільки 61 рік. у хоро­шій спортивній формі, з іде­альною вагою — 70 кг. при зрості 1 м. 68 см.

І — що найголовніше - навчився бути здоровим.

— Більше бігайте — і теж матимете таке щастя, — ра­дить усім.

Джерело: газета “Гарт” від 29.06.2023, Марія ІСАЧЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.