У Івана Тичини груба працює на воді, а електроенергія - з повітря

На перший погляд може здатися, що гос­пода борзнянця Івана Тичини нічим не від­різняється від інших: така ж хата, літня кух­ня, тракторець, вірний помічник, січкарня, ві­трячок на даху... Як то кажуть, все, як у лю­дей. Проте все, що ви побачите у Івана Івано­вича, - справа рук гос­подаря. І хату, й трак­тор, і вітрогенератор, і ще з пів сотні усілякого реманента, корисного у господарстві, він зро­бив власними руками.



Почав із мотоциклів...

Іван Іванович цікавився технікою змалечку. У 14 років мав здоровенного ІЖ-56, біля якого крутив­ся більше, ніж батько, бо, зрештою, був вправнішим за нього механіком. Хлоп­цеві так подобалося ко­пирсатися у залізяччі, що парубки з усього села (ро­дом Іван Тичина - з Хов- мів) привозили своїх «за­лізних» коней на ремонт.

«Коли прийшов із армії, схотілося зробити аероса­ни, - розповідає про пер­ший власноруч зроблений механізм Іван Іванович. - Довго вони в мене не виходили, ніяк їхати не хотіли. Витратив багато часу, перебрав стоси лі­тератури (тоді у кіосках продавалися брошури про авіаконструювання, які дуже допомогли) поки розібрався - причина у неправильно зробленому гвинті.

Другі аеросани зібрав швидко, маючи під рукою журнал «Моделіст-конструктор» (у ньому взага­лі багато цікавого можна було знайти). За основу взяв металеву раму, вста­новив старий двигун і власноруч зроблений здоровенний вентилятор. Зварив усе (електрозва­рювальний апарат теж сам зібрав, досі десь у ко­морі валяється) - й літав по снігу! Тоді з матеріалом проблем не було, мета­лу та різних запчастин вистачало. Просто треба було до всього дійти влас­ним розумом, руками по­працювати. А в мене це виходило. Не пригадаю, щоб щось із задуманого не вдавалося. Як візьмуся - то такий азарт брав, що обов'язково справу дово­див до кінця».

Після аеросаней, вже переїхавши до Борзни, Іван Іванович змайстру­вав власний снігохід на гумових колесах, на якому навіть їздив на роботу до ПМК-116, та два трактори.

«Над складанням вели­кого трактора я працював найдовше з усіх своїх ви­робів, - зізнається чоло­вік. - Роботу почав із осені і, вважайте, за зиму його склав. Це був початок 90-х років. Тоді ще при­ватних тракторів ні в кого не було, мій - перший. Тож переробив я на ньому багато: собі, всім сусідам і друзям орав, дров пере­возив чимало. Трактор і сьогодні справно мені служить. До нього я зро­бив великого причепа, є й маленький. А є й гібрид - мотоцикл «Мінськ», перероблений на триколісну машину з причепом».

Треба сказати, що на роботі Іван Іванович хоч і був завідуючим складу, проте часто допомагав молодшим, менш досвід­ченим механікам із ремон­том техніки. Паралельно роботі вів гурток картингу в тодішньому ДТСААФі: вивчав із дітьми будову машин, влаштовував за­їзди на центральній площі міста. А ще дуже часто юні вихованці бували вдо­ма у Івана Тичини, і вони разом щось майстрували.





...а дійшов до власної електростанції!

І сьогодні, у свої 71 з лишком років, Іван Івано­вич не сидить без діла. Хоч має чимало корисно­го, власноруч зробленого реманенту, як-от січкарні, млини, колун для дров, ін­кубатор, усілякі пристрої для заточування ланцю­гів до бензопил, і зараз майстер на всі руки щось удосконалює. Щоправда, чоловіка трохи підводить зір, і права рука слухати­ся не хоче, та він не може без того, щоби щось не полагодити або не зро­бити. Тим паче, стільки корисного й цікавого в Інтернеті знайти можна! Позаминулого року, на­приклад, переобладнав у літній кухні звичайну гру­бу на водневу. Ефект від розпаду води на водень та кисень і наступне їхнє згоряння дозволяє дуже суттєво економити дро­ва, збільшуючи коефіцієнт корисної дії самої груби.
«А років три-чотири тому син підказав: «Міг би й вітряками зайнятися, енергію свою виро­бляти». Й справді, я пошукав у мережі інформацію, зробив першого невеличкого вітряка, - веде далі мій співрозмовник.

- Він був не дуже потужний, тож зробив іще одного, вста­новив їх на даху літньої кухні. А з іншого боку ще й дві сонячні панелі закріпив. Усе під’єднав, кинув дроти до хати, і тепер маю свою міні-електростанцію з вітровим та сонячним генера­тором. Тепер за будь-якої пого­ди, вдень і вночі отримую електроенергію. У вітряні дні, буває, вітряки навіть прив’язую, щоб не крутилися. Бо в дворі гул страшенний стоїть і лишків енергії забагато - не встигаємо використовувати!»

На створення своєї природ­ної електростанції Івані Іва­нович витратив кілька тисяч гривень, але за ці роки вона себе вже точно окупила. Адже освітлення, телевізор і холо­дильник, тобто, практично все у будинку працює на власній електроенергії. Державною ко­ристується хіба, коли вмикає зварювальний апарат. До того ж, майстерність чоловіка стала у нагоді сусідам та знайомим цієї непростої зими, коли через бомбардування енергосисте­ми електропостачання у країні було погодинним. У Тичини ж можна було в будь-який час підзарядити ґаджет чи акуму­лятор.

«Тепер хочу третій вітряк зробити, потужніший за попе­редні, - планує собі Іван Іва­нович. - Вже й матеріали та деталі необхідні почав потроху збирати. Ось тоді точно буду енергетично автономним!»

Марина ГРИНЕНКО, “Вісті Борзнянщини”

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.