Військовий Євгеній Бойченко тиждень боровся за життя, та смерть взяла верх

Молодому Герою із Парафіївки Єв­генію Бойченку було лише двадцять. Він по-справжньому ще й не пожив.
Все зруйнувала війна: і плани молодо­го воїна, і його життя та життя рідних, які невтішні у своєму горі. Вони й досі чекають дзвінка від свого Жені, що оз­веться веселим голосочком, заспокоїть, розрадить, ніби це не він воює і не за ним назирці ходить смерть.



- Він ніколи не говорив, наскільки йому важко і небезпечно, - розповідає сестра Ярослава Конова. - Завжди заспокоював, говорив, що у нього все добре і щоб рідні не турбувалися. Ми навіть уявити не могли, як їм там було складно. Женя на війні із 18 років. Спочатку його призвали у ряди строковиків, а через три місяці він підписав контракт, який мав би скінчитися восени 2023 року.

Він завжди мріяв бути військовим. Але, вій­на виявилася жорстокішою за його уяву про військову службу. І в одному з останніх пові­домлень сестрі він пише, що не планує про­довжувати далі контракт, а хоче повернутися додому у мирне життя.

Із своїм молодшим братом старші сестри Юлія і Ярослава, брат Дмитро і менша Ліза бачилися рідко. Після мобілізації на військову службу він місяцями не бував вдома. Служив у 30-ій окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького на посаді по­мічника гранатометника. Його підрозділ ви­конував бойові завдання на Донеччині ще до повномасштабної агресії.

Під час широкомасштабної війни він лише двічі приїздив додому: востаннє 19 січня на день народження матері. Тоді уся родина зі­бралася разом - такого ніколи не було, зга­дують рідні. Ніби відчували, що їхня зустріч може бути останньою.

Із відпустки Євгеній повернувся уже в інший підрозділ, на іншу посаду. Тепер він був по­мічником стрілка. Додому написав, що треба докупити деяке обладнання, без чого воюва­ти дуже складно. Родина купила йому приціл на автомат, а ще збирали гроші на тепловізор. У середині березня у Парафіївці земля­ки провели благодійну акцію, де для нього зі­брали 20 тисяч гривень. І згодом рідні купили такий потрібний прилад нічного бачення, але Євгенійові так і не встигли переслати.

У ніч на 13 березня він та його побрати­ми потрапили під артилерійський обстріл, і наш земляк зазнав тяжкого поранення. У Слов’янську йому стабілізували стан і гвинтокрилом терміново доправили до лікарні Мечникова у Дніпро. Тиждень воїн боровся за життя. Йому зробили декілька складних операцій. Весь цей час він лежав без свідо­мості, а у середу розплющив очі. Поруч були брат Дмитро і зять Юрій Конов. Його очі ніби привіталися із ними, а вуста ніби щось хотіли сказати, але слів не зронили. Рідні зрозумі­ли, що Женя їх впізнав. Це придало чоловікам надію, що попри вкрай складне поранення, їхній Женя буде жити.

На понеділок 20 березня планувалася на­ступна, п’ята, операція. Вранці їх чомусь не впустили, як зазвичай, до нього в реаніма­цію. Медсестра відповідала, що їм треба дочекатися лікаря. Чоловіки не могли нічого зрозуміти, що могло статися. Адже найгір­шого не чекали. Та лікар повідомив трагічну звістку: о третій ночі серце Євгенія зупинило­ся. Молодий воїн, на жаль, програв битву за життя.

- Женю армія дуже змінила. Він змужнів, подорослішав, - говорить Ярослава. - В армію йшов ще дитиною. А військова служ­ба зробила із нього чоловіка. Він був би хо­рошим чоловіком, батьком. Не так давно у нього з’явилася дівчина. З нею вони мріяли, як одружаться, куплять хату, народять дітей. Женя дуже любив дітей. У нього є три пле­мінниці і племінник і вони його дуже люблять. Доньці Златі ми ще не говорили, що Жені немає, а вона постійно запитує, коли Женя подзвонить. Не віримо, що його уже немає...

Бойченка Євгенія поховали 23 березня у Парафіївці. Йому йшов 21-ий рік. На похован­ня приїхали командир та побратими із 30-ої ОМбр, щоб вшанувати пам’ять мужнього вої­на і товариша. Останню шану віддали земля­ку жителі громади. Вічна слава, тобі Воїне!

 Джерело: газета "Трудова слава", Ніна Наливайко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.