Алла Коноваленко розповіла, як у Семенівці пережили перший місяць вторгнення одинокі старі люди

Поки ми молоді і сповнені сил, то старість здається чимось таким нере­альним і далеким, що навіть і думати про це не варто. Але вона приходить непомітно і невідворотно... І хтось проживає свою пізню осінь в родинному колі, а деяким одино­ким людям літнього віку та інвалідам потрібен сторонній догляд в стаціонарних відділеннях.



Наразі у відділенні стаціонарного догляду постійного або тимча­сового проживання те­риторіального центру Семенівської міської ради проживають 32 людини, найстарша з яких - жінка 1926 року народження.

- Робота наша відпові­дальна і нелегка, і не тіль­ки фізично, - розповідає завідуюча закладом Алла Коноваленко. - Скільки б людині не було років, але їй потрібне душевне те­пло, щире слово, і наші працівники не шкодують їх для наших підопічних. А у всіх них - свої характери, свої потреби, хтось з ки­мось дружить, а з кимось - не дуже, тож намагає­мося враховувати навіть такі моменти, щоб зроби­ти перебування у нашому відділенні максимально комфортним для всіх ста­реньких.

Наразі колектив відді­лення постійного і тимча­сового перебування людей похилого віку нараховує 17 працівників.

- Ми працюємо у дві зміни. Вдєнь наших підо­пічних доглядають медич­на сестра і дві молодших медичних працівниці, на нічну варту заступають медсестра і одна молодша медпрацівниця. Наші ку­харі і їх помічники готують смачні обіди, відповідаль­но ставляться до роботи й всі інші члени колективу, - каже Алла Володими­рівна. - Враховуючи спе­цифіку нашої роботи і те, що в Україні йде війна, то наше завдання - не тільки нагодувати, помити і пере­одягнути людей, а й нада­ти психологічну підтримку, заспокоїти, пожаліти. Втім, вони нас також жаліють і підтримують, адже у нас є люди, які пережили минулу війну і яким довелося зно­ву чути обстріли і сирени.

Лютий минулого року - найстрашніший в житті. І хоча в повітрі ще з осені, як тільки розпочалися на кордоні так звані «учєнія», відчувався запах війни, що невідворотно насувається, хотілося сподіватися на диво і вірити, що цього не станеться. Але не сталося дива... і коли танки їхали нашою Семенівкою, пра­цівники відділення поспі­шали на роботу, адже не могли залишити без нагля­ду своїх підопічних.

- Чи було страшно? - перепитує Алла Воло­димирівна. - Звісно, було. Не вірилося і не хотілося вірити. Але потрібно було стримувати емоції, щоб не передати свої страхи нашим підопічним. Ми по­винні були насамперед думати про те, чим їх на­годувати, де взяти ліки, як не впасти у розпач... Тоді ніхто не знав, скільки ми будемо знаходитися в оку­пації, тож почали з ревізії своїх запасів, яких було немало, але недостатньо: в погребі була картопля і огірки в банках, принес­ли домашню консервацію наші працівники і жителі міста, які нам допомага­ли у скрутний час.

Потім зателефонував заступник голови міської ради Олек­сандр Вікторович Кравцов і повідомив, що прийня­то рішення передати нам макарони і крупи зі складу прикордонників, чому ми були дуже раді. Але закін­чувалися овочі - морква, цибуля, буряк. і тут нам знову пощастило: на наше прохання відгукнулася начальник відділу освіти Семенівської міської ради Олена Вікторівна Кресс, і нам передали овочі із за­пасів дитячих садочків, які тоді вже не працювали. У нас не вистачало рослин­них жирів, але й цю про­блему допомогла вирішити міська рада: ми отримали олію семенівського вироб­ництва. Отже, завдяки спільним зусиллям бага­тьох небайдужих людей наші підопічні не голоду­вали.

Алла Володимирівна з такою вдячністю розпові­дає про допомогу відділен­ню, що стає зрозумілим, наскільки важливо для неї і всього колективу забезпе­чити всім необхідним ста­реньких людей, 20 з яких без сторонньої допомоги не можуть навіть перео­дягнутися, тобто лежачі.





- Для таких людей по­трібні памперси, пелюшки, а в магазині їх тоді не було, - згадує завідуюча закла­дом. - і тут ми отримали допомогу від Володимира Калюжного, сина Катерини Іванівни Насалевець, який з Києва від фірми «Картопляні війська» передав для нас миючі засоби, пе­люшки і памперси, шам­пуні, нижню і постільну білизну, чай, каву, ліки для хворих на астму, яких ми дуже потребували.

- Перед цим, - продов­жує Алла Володимирівна, - лікар Тетяна Миколаїв­на Нестеренко буквально спасла наших старень­ких, передавши нам два балончики аерозолю для астматиків, які вона десь роздобула. Знаєте, це було таке щастя, коли ми все це отримали, адже важко дивитися, як люди потре­бують допомоги і не мати можливості її надати. Ми також дякуємо міській раді і голові Сергію Івановичу Деденку, який не забував про наші потреби і сприяв забезпеченню відділення мєдичними препаратами. Надходили нам ліки і від волонтерів, які доставляли їх від благодійників в Семенівку різними таємними дорогами під час окупації.

- Я хочу всім подякувати за допомогу, - каже Алла Володимирівна. - Хоч час, поки російські війська не покинули територію нашої області і громади, був дуже страшним і психологічно дуже важким, але зрозумі­ли, наскільки людяні поряд з нами живуть і працюють люди, якими зібраними, щирими і вдячними ми мо­жемо бути.

Коли в Семенівку за­йшли перші наші захис­ники, у місті розгорнувся справжній волонтерський рух, адже, крім того, що
військовим потрібна була допомога технікою і пило­матеріалами для облашту­вання позицій, а також за­собами маскування, їх ще треба було нагодувати. Так, військові не голодували, але поки не було вирішено чимало питань з організації їх харчування, на допомогу прийшли наші жіночки - жи­тельки міста і сіл громади, які готували домашні обіди для тих, хто вже пройшов через вогонь, воду і мідні труби і став на захист пів­нічних кордонів України.

- Наш колектив також не стояв осторонь, - розпо­відає Алла Володимирівна. - Нам хотілося нагодувати військових, щоб відчули нашу вдячність і щирість. Як тільки вони зайшли в Семенівку, я зателефону­вала у міську раду з про­позицією допомоги. Нас підтримали, і навіть надали деякі продукти - і закипіла робота. Все інше - м'ясо, фарш, яйця, сало, капусту, моркву тощо - ми прино­сили з дому. Готували для наших захисників варени­ки, пельмені, млинці з різ­ною начинкою, пиріжки з капустою, вінегрет та іншу домашню їжу. У той час це була важлива підтримка для військових, а для нас всіх - можливість виказати вдячність таким чином.

Допомога від благодій­них міжнародних фондів, благодійників та релігійних організацій до відділення стаціонарного догляду по­стійного або тимчасового проживання територіаль­ного центру Сємєнівської міської ради надходила протягом минулого року, надходить і до сьогодніш­нього дня.

- Нашому відділенню була надана допомога крупами, консервами, цу­кром, борошном та іншими продуктами від ОНН через волонтера Євгенію Голуб. Ми вдячні також за білизну, засоби особистої гігієни, вовняні жилетки та інше для наших підопічних від Благодійного фонду з Лат­вії «Лєтс Хєлп». Ми вдячні також і довіреній особі на­родного депутата Макси­ма Зуєва Петру Кошману, який посприяв, щоб відді­лення отримало продукти харчування. Ми цінуємо допомогу Церкви адвен­тистів, звідки передали 750 кг рису і 450 кг макаронних виробів. Нам цього виста­чить на тривалий час. На­дійшла нам також грошова допомога на суму більше 20 000 гривень від Дмитра Охонька з Америки - ону­ка Василя Гавриловича Охонька. Волонтер Тетяна Корма місяць тому пере­дала для наших підопічних та працівників відділення одяг. В шапочці ми знай­шли листівку з побажанням миру, здоров'я і витримки, яка нас дуже розчулила.

Надходила також допомо­га від Червоного Хреста. Ось нещодавно відділен­ню, на моє прохання, було передано по шість пакунків памперсів для лежачих, пе­люшки, пральний порошок, мило, гумові рукавички і рушнички, - перераховує Алла Володимирівна бла­годійників, які допомагають відділенню і літнім людям у ці важкі часи. - Ми щиро вдячні всім нашим благо­дійникам і помічникам.
Семенівська громада постійно потерпає від об­стрілів. Але працівники від­ділення по догляду за оди­нокими людьми похилого віку та інвалідами завжди залишаються на своїх ро­бочих місцях.

- Дітки, - кажуть підо­пічні працівникам відділен­ня, коли йдуть обстріли або лунає сирена, - кидайте нас, ідіть у сховищє. Бере­жіть себе, ми вже старі...

Але жодного разу ніхто з працівників відділення не залишив свого робочого місця.

- Ми завжди з нами. Ми працюємо для них. Ми - це їх родина і захист, - каже Алла Коноваленко. - Ми не можемо залишити наших підопічних наодинці зі стра­хом. Ми ж люди.

Джерело: газета "Життя Семенівщини" від 09.03.2023, Катерина ДИКА

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.