Валентина Циганок розповіла, як відносяться до війни в Україні австралійці

Валентина Циганок — із Велико­го Устя, що на Сосниччині. А багато її родичів живуть в Австралії: три двою­рідні сестри, два брати, купа племінників та онуків. Її дядько і тітка, яких під час Другої світової вивезли на приму­сові роботи в Німеччину, після закін­чення війни потрапили в табір для пе­реміщених осіб, а звідти (долею таких людей опікувалася ООН) емігрували на цей найменший на землі материк. Ви­вчили мову, знайшли роботу, поодру­жувались, народили дітей.



- Я була в них у 1994-му. Наша не­залежна країна тоді тільки зводилася на ноги, а там - достаток і благодать. Та треба було бачити, як раділи родичі та їхні друзі-українці вишитим рушни­кам і скатеркам, які я привезла, — зга­дує Валентина Миколаївна.

Такі ж самі подарунки вона приго­тувала і для поїздки в Австралію мину­лого року.

- Раніше хтось із рідних приїжджав до нас - десь раз на 4 роки. А тепер бояться - через війну. Запросили ме­не до себе. Побачитися, щоб відпочи­ла від пережитого під час вторгнен­ня. Я й подумала: тітка з дядьком дав­но покійні, братам і сестрам за 70. Ме­ні 64. Час летить. Хто знає, коли ще зу­стрінемося. Подумала-подумала і пої­хала. Аж на два місяці.

Із Києва до Польщі Валентина Микола­ївна добралася прямим потягом. У Хельмі пересіла на інший до Варшави А звідти — авіапереліт до Австралії з приземленням і кількагодинним очікуванням в аеропорту Абу-Дабі (Об’єднані Арабські Емірати). Ка­же: найбільше шкодувала, що не вчила ан­глійської — знала тільки окремі слова. Тож спілкування в дорозі було в основному жес­тами їжу замовляла таку, як у сусіда, про­сила місце біля ілюмінатора, просто вказу­ючи на нього.

Ще більш прикро було від незнання мо­ви в самій країні (там спілкування на ав­стралійському варіанті англійської мови): українську розуміли тільки родичі.

- Майже всі вони, крім сестри, яка живе в Сіднеї, мешкають у Брисбені. Від нього рукою подати до Тихого океану. Я бува­ла там майже щодня. На узбережжі було не так багатолюдно, як у сезон, бо тоді в Австралії стояла зима. Вона там тоді, ко­ли в нас літо. Середня денна температу­ра повітря плюс 17 градусів.

З деякими людьми, що теж гуля­ли біля океану, ми зустрічалися не один раз. Вони віталися, говорили до мене. Я б залюбки поспілкувалася, але як? Так само і в магазинах, якщо ходила туди сама. Та коли я казала, що з України (це слово розуміли всі), мені тиснули руки, обнімали мене...

Дивилася, як австралійці уболіва­ють за Олександра Усика, радіють йо­го перемозі, і ледве стримувала сльози (боксерський бій-реванш між Усиком та ексчемпіоном світу британцем Ентоні Джошуа відбувся 20 серпня 2022 ро­ку в Саудівській Аравії, свою перемо­гу Олександр присвятив Україні і воїнам ЗСУ — Авт.).

Дуже щемною, за словами моєї спів­розмовниці. була зустріч із вірянами в українській церкві.

- Служба була не старослов’янською, а українською мовою. У кінці священник (йому років 80) молився за Україну, за наших воїнів і плакав.

Я подарувала церкві вишитий виноградом рушник. Парафіянин дуже дя­кували, а батюшка розстелив його біля ікони, до якої віряни прикладаються най­частіше. Потім мене запросили на обід у трапезну. Там подавали українські страви.

— Скучили за ними за два місяці?

— За стравами — ні, бо сама часто їх готувала для родичів на їхнє прохання. Най­частіше пекла пиріжки та млинці. А за Укра­їною дуже скучила. Бо як би добре там не було, однак ти не дома. Спланувала від'їзд так, щоб бути в Україні на День Незалеж­ності.

— А рідні чим Вас частували? М'ясо страусів куштували? А може, ще й кро­кодиляче чи акуляче?

— Може, й куштувала, та не знала, що це воно, бо ніхто не казав, - сміється. - І в ресторан мене водили. Усе смачне. Та, ма­буть, найбільше запам'ятався смак ананасів. Ми їздили по них прямо на поле. Вони рос­туть як у нас буряки. Продавця немає. Сам ви­бираєш які хочеш, а гроші кидаєш у спеціаль­ну скриньку. За два великих соковитих плоди — усього 3 австралійських долари (близько 74 грн. — Авт.). У порівнянні з тими, що продаються в нас, — це небо і земля.

У перший свій приїзд - 29 років тому - Валентина Циганок накупила в Австралії всякої всячини - вантаж був вагою понад 100 кг. А тепер він - разом з гостинцями від родичів - вмістився в кілька валіз.

- Тоді я везла багато одягу, взуття. А тепер і в нас можна все це купити. Та й цінності стали іншими. Зараз мені більша радість, ніж від покупок, від зустрічей із дорогими людьми, від вражень, які неможливо забути.

Днями брат розчулив мене до сліз, повідомивши, що мій рушник і досі на тому самому місці. У відповідь я надіслала йому фото, як тече березовий сік...

ДО ТЕМИ

Згідно з даними пресрелізу австралійсько­го міністерства оборони, загальна фінансова підтримка України від Австралії на сьогодні пе­ревищує 655 мільйонів доларів. 3 них понад 475 млн військова допомога. Це зокрема бронетранспортери Bushmaster, які добре за­рекомендували себе під час визволення Хар­ківщини, а також протитанкові засоби, безпілотні авіаційні комплекси і боєприпаси.

Джерело: газета “Гарт” від 06.04.2023, Марія ІСАЧЕНКО

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.